Товариші-брати, отут у шафі
Горить одна, укрита поки свічка.
Як тільки будуть близько молоді,
Я гасло дам, і, як один, тоді
Ми всі свічки засвітимо врочисто.
В с і
Гаразд! На славу Свічки! Хай живе
Одважний наш зброяр і майстер Свічка!
Цехмейстером його! Цехмейстром?
Та що цехмейстром!
Війтом! Правда, війтом!
Хто ж, як не він, гідніший війтом бути!
Чи не Шавула ж, зрадник, боягуз!
Шавулу геть! Хай Свічка буде війтом!
К о л я н д р а
Стривайте! Тихо! Хтось чужий іде.
ІІ
Так само в півтемряві розчиняються двері і входить Шавула. Увійшовши, зупиняється і протирає очі.
К о л я н д р а
Та це Шавула! От така ловись!
Про вовка лиш помовка — аж і він.
Ш а в у л а
Що тут таке? Це що? Які це збори?
Свічки, корогви! Не здуріли ви?
Не знаєте хіба, що воєвода
Заборонив всі збори та свічки?
Дивись, які розумні! Зараз геть
Всі по хатах!
В с і
(обурені).
Ти сам розумний дуже!
Тобі чого тут треба? Забирайсь!
Тетяна, пишна й рум'яна, гладка бублейниця, наступав, взявшись у боки, на Шавулу.
Т е т я н а
Ач, вигадав! Тебе ще не спитали!
Коли не крутить в носі, то й не чхай!
Тут не твоє засипано, а наше,
То і не пхайсь до нашого млина.
Ще гримає! Злякалися тебе!
Тепер у нас князівський дозвіл є!
В с і
Доволі вже дурити вам людей!
П ер е д е рій
Ми знаємо тепер свої права,
Ми маємо князівський привілей!
К а п у с т а
Не продаси нас вдруге воєводі!
Т е т я н а
Не треба нам такого війта! Геть!
Запроданець! Індик пихатий!
В с і
Зрадник!
Запроданець!
Ш а в у л а
Не показились ви?
Де бачили ви того привілея?
Та його ж миші з'їли!
Т е т я н а
Брешеш ти!
Тебе з'їдять хай миші!
В с і
Забирайсь!
Ш а в у л а
Та як ви смієте!
Всі напосідають і відтискують Шавулу до дверей.
В с і
Та вже побачим!
К о л я н д р а
Чи сміємо, чи ні — аби не ти!
Ш а в у л а
Я воєводі зараз...
В с і
Хоч до біса!
Виштовхують.
Ш а в у л а
В хурдигу всіх!..
В с і
Іди під три чорти.
П е р е д е р і й
Ось бачите, товариші-брати,
Який це війт!
В с і
Хай Свічка буде війтом!
ІІІ
П е р е д е р і й
Вони вже близько, будьмо ж всі готові
Зустрінути врочисто молодих.
Чіп і Пріся
Ч і п
Коли ж бо я діждуся того, Прісю,
Щоб в хату одвезти тебе мою?..
П р і с я
Чи бачили! Піду я в його хату,
Де шкірами на десять гонів тхне.
Ч і п
О, не дратуй. Турецькими шовками
І килимами вкрию хату всю,
Голубити, носити на руках
Тебе я буду, Прісю.
П р і с я
Ще задавиш.
Який швидкий. Геть руки!
К о л я н д р а
(кепкує).
Ну, то що ж?
Чому ж не держиш? Ти ж казав колись —
"Не вирвалась, то й цілувати можна",
А тут такої пташки не вдержав.
Ч і п
Биків хапав за роги, ведмедів
Віч-на-віч клав... А тут неначе чари...
Слабе дівча,— а пальчика її
Одного розігнути я нездольний!
К о л я н д р а
Отож-бо й є. Не в силі, мабуть, сила,
Дивись, моя Тетяна — сім пудів,
Мов зайчика мене підняти може —
А з нею я що хочу, те й роблю,
Дарма що сам безсилий та кульгавий.
Т е т я н а
(підбігає).
Ти тут, Семене — зайчику мій любий,
Ходім мерщій — здається, вже ідуть.
К о л я н д р а
Та одчепись.
(Чіпові).
Оце тобі наука.
Ч і п
І де воно береться в тих кравців!
Вбігає дівчина.
Д і в ч и н а
Готуйтесь! їдуть, їдуть молоді!
Рух. Гомін. Всі стають по місцях.
П е р е д е р і й
Всі по місцях! Товариші-брати!
Во славу міста нашого старого,
Во славу чесних всіх працівників,
Во славу руського народу і землі
Засяють хай всі свічі цехові!
Миттю вся палата освітлюється силою свічок.
К а п у с т а
Тепер нехай через вогонь пройдуть
Звичаєм стародавнім молоді.
Музика.
Цеховики стають обабіч дверей, утворюючи своїми свічками щось подібне до вогняної завіси, крізь яку повинні пройти молоді.
ІV
Свічка й Меланка входять крізь вогняну заслону. За ними, вже повільно, ошатна юрба дружок і бояр. Меланка в чудовому шлюбному вбранні з серпанком на голові, що закриває її обличчя.
Х о р
Ой, пройшла Меланочка крізь вогонь,
Наче щире золото, через горн.
Ой, світи ж їм, вогнику, все життя,
Щоб не було в темряву вороття.
Ти в хатині весело їм палай,
Ясну щастя-доленьку їм надай.
Молоді підходять до Тетяни і Капусти, що чекають їх, перша — з хлібом, сіллю і медом, що поставлені на вікно з діжі, а другий — з двома зеленими, перевитими золотом свічками та келихом, що стоїть на таці, яку держить хтось із товаришів.
Т е т я н а
Нехай вас бог благословить святий,
Нехай у вас всього в привіллі буде,
Удосталь хліба, меду та вина.
К а п у с т а
На полі хай у тебе буде повня,
А в хаті вічна згода та любов.
П е р ш и й х о р
Тупу-тупу коло діжечки,
Навідала сироїжечки,
Що ж нам допіру робити:
Чи в хаті свічки світити,
Чи сироїжечки брати,
Чи вже невістку вітати.
Є в нас тарілочка меду,
Йди до нас, невістко, на беседу.
Д р у г и й х о р
Ой панове сватове, просимо вас,
Прилетіла утінка в добрий час,
Ви ж її не бийте, не лайте,
Ви ж її хорошенько приймайте,
Ви ж її раненько не будіте,
Ви ж її між людьми не судіте.
П е р ш и й х о р
Ой невістко наша жаданка,
Ой, не рік ми тебе жадали,
Сім років меду не пили,
Сім років свічок не світили,
Ти ж нам солодша від меду.
Йди до нас, голубко, на беседу,
Ти ж нам ясніша за свічку,
Одкрий нам своє біле личко.
К а п у с т а
(знімає серпанок з Меланчиного обличчя, зворушений).
Отак, Меласю,— сім років тебе,
Мов свічечку ясную, ми чекали
І в темряві журились, а тепер
Ти увійшла, і раптом засіяла
Палата вся від радісних огнів.
М е л а н к а
(зворушена, припадає на мить до його плеча).
О мій дідусю любий!
К а п у с т а
І за це
Прийми од нас, звичаєм стародавнім,
Зеленую цю свічку.
(Запалює й дає).
Хай горить
Вона тобі на радість та на щастя.
А це тобі, відважний майстре наш.
(Дає так само Свічці).
Нехай тебе колись прославить пісня,
Що Свічка ти — і світло нам здобув.
Х о р
Слава тобі. Свічко-зброяре,
Свічку ти здобув воску яра,
Слава тобі, майстре умілий,
Слава тобі, рицарю смілий!
Капуста бере келих і подає Свічці.
К а п у с т а
Тепер прийми цю заздоровну чару.
Х о р
Не пий, Іванко,
Першого привіту,
Бо перший привіт,
Лихий на зустріт,
Оддай маршалку 1
Через праве плече —
Нехай він виллє,
Нехай потече.
1 Маршалок — староста у весільному обряді.
Свічка бере келих і передає через праве плече Коляндрі, який виливає його на підлогу.
Т е т я н а
(бере другий келих і подає Свічці).
Здорові пийте, діточки, нехай
Солодка й повна буде ваша чара.
Свічка бере й п'є, чергуючись з Меланкою.
С в і ч к а
Бо славу нашу, браття дорогі,
Нехай вовік живе громада наша!
В с і
Тобі на славу! Слава, слава Свічці!
Передерій підходить до молодих.
П е р е д е р і й
Хвала тобі, одважний майстре наш!
Щасливий будь з дружиною своєю.
А ти, Меласю, од мене прийми
Цю різьблену оздобу на намисто —
Найкращий твір, що я колись скував,
Коли ще очі бачили мої.
(Дає їй золоту оздобу).
М е л а н к а
(зворушено).
Спасибі щире, дядечку мій любий,
О, як би я жадала, щоб вони
Прозріли знов, твої прекрасні очі.
(Цілує його).
П е р е д е р і й
Меласю! Рідна! Свічечко ясна!
Мене сама мов світлом ти осяла.
В с і
Нехай живе наш Свічка! Хай живе
На довгі роки славний майстер наш!
Музика
Під звуки музики й гучних привітань Капуста і Тетяна обводять молодих навколо всієї палати, після того садовлять їх на покуті.
Х о р
Суньтеся, суньтеся, кравчики,
Суньтеся, суньтеся, шевчики,
Із покуття в запічок, бондарі,
Уступайте містечко для зорі.
Для зорі, для зіроньки, що зійшла
Коло ясна місяця край стола.
Д р у г и й х о р
Біжи, біжи, братику, доганяй,
Свою любу сестроньку одбирай,
Ой біг любий браточок — не догнав,
За боярами рідненьку не пізнав,
За музиками гучними не почув,
Почув тільки голосочок, як її
Вже приймали кравчики цехові.
"Добрий вечір, кравчики, я до вас,
Прийміть мене, молоденьку, в добрий час.
Бо ж мене ніченька зайняла,
Інеєм суконька припала,
Русая косонька росою,
Білеє личенько сльозою".
П е р ш и й х о р
Іди від нас, братику, не жалій,
Ми вже твою сестроньку прийняли,
По червоному килиму провели,
Повну чару меду їй налили,
Цілував її наш майстер молодий,
Обсушив її від інею-води,
Русу косоньку від дрібної роси,
Біле личко від дівочої сльози.
V
Тим часом цеховики вже повстромлювали в свічники свої свічки й розсипались по палаті барвистими купками. Починається невимушена весела метушня.
К а п у с т а
А що ж, брати, тепер, либонь, не гріх
Й по чарці добрій випить...
(Сідає за стіл).
(Продовження на наступній сторінці)