Зуміємо її ми захистить.
Козеліус вихоплює у Свічки папір.
К о з е л і у с
Так ось яка це миша, що вночі
Державнії папери утягла.
(Розглядає нашвидку папір).
Я вказую на нього, як на татя,
Державного злочинця. Накажи
Його схопить негайно.
О л ь ш а н с ь к и й
(до варти).
Взять його!
Варта наближається до Свічки, Меланка з криком поривається до нього, жовніри її одштовхують. Цеховики кидаються на визвіл — починається бійка.
М е л а н к а
Іване! Любий! Геть, ґвалтівники!
Не смієте його ви!
К о з е к а
Геть сама!
З піхов мечі! Беріть його! В заліза!
С в і ч к а
Меласю, рідна... ластівко моя...
(Хапає важкий дзиґлик —до Козеки).
Торкнись її хоч пальцем — розтрощу
Я голову тобі на сто шматків!
Жовніри виймають мечі. Кілька жовнірів насідають на Свічку і зв'язують йому руки.
Д і в ч а т а
Ой, лишенько! Тікаймо! Боже ж мій!
К а п у с т а
Меласю, доню... заспокойся, рідна...
П е р е д е р і й
Товариші! На визвіл! Не дамо
Товариша на згубу!
В с і
Бийте їх!
До зброї, цехи!
О л ь ш а н с ь к и й
А, свавілля! Бунт!
Хапайте всіх!
С в і ч к а
Товариші! Назад!
Не треба бійки! Бороніть дівчат!
Меласю бороніть мою, благаю!
Візьми її, Капусто.
Ч і п
Годі вже. Доволі слів. До зброї, кожум'яки!
Трощіть катів! Кияни, до київ!
Хапає велику лаву й суне на драбів. Пріся чіпляється за нього й затримує.
П р і с я
Василечку, Василечку, не йди!
Тебе заб'ють. Я все... я все тобі!..
Тебе я поцілую!
Ч і п
(виривається).
Геть! Не рівня
Палкому кожум'яці бондарівна!
За мною, цехи! Кожум'яка йде!
О л ь ш а н с ь к и й
Крамола! Всіх рубайте! А, це ти!
Ц е х и
Не піддавайсь! Лупцюйте душогубів!
Ч і п
Де голова князівська?
Нападає на Ольшанського зі своєю лавою, але в цю мить Козека вражає його мечем у голову.
К о з е к а
На ж тобі!
Чіп падає.
О л ь ш а н с ь к и й
Ще голови князівської хотів!
П р і с я
Василечку! Мій любий! Боже ж мій!
Не дивиться...
(Цілує його й ревно плаче).
О л ь ш а н е ь к и й
А, будете тепер!
Ремісників переможено. Свічку та ще кількох пов'язано.
О л ь ш а не ь к и й
Ведіть його!
М е л а н к а
Іване! Рідний мій!
(Метнулася до нього, але падає, зомлівши).
С в і ч к а
Меласю! Рідна!
Силкується вирватись, кілька жовнірів його стримують.
О л ь ш а н с ь к и й
Не пускай! Держи!
Держіть його, крамольника, свавільця!
Мечі до горла!
С в і ч к а
Браття дорогі!
Благаю, бережіть мою єдину!
Дівчата, Капуста і кілька майстрів обережно відносять Меланку в глибину хати.
О л ь ш а н с ь к и й
Рушай до замку! Буде вам похмілля.
(Витирає кров з обличчя).
Ну, майстре Свічко! Ну й гарячий мед
У тебе на весіллі...
С в і ч к а
Постривай!
Ще не скінчилось Свіччине весілля!
В с і
(хмуро й, урочисто).
Ще не скінчилось Свіччине весілля!
Завіса.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Воєводин палац. Вечір.
І
Воєвода, Ольшанський і кілька рицарів за кубками при свічах.
(Співають).
За вікнами буря бушує,
І хвилі вирують вночі,
А в замку красуня гаптує
Кошулю при світлі свічі.
Гаптує і думкою лине
На море, де всі кораблі,
Де милий далеко десь плине,
До рідної править землі.
І раптом вікно затремтіло,
І вітер свічку задув...
А дівчина враз зрозуміла,
Що милий її утонув...
Ольшанський злісно стукав кулаком об стіл.
О л ь ш а н с ь к и й
Хіба пісень немає веселіших,
Що й за вином сумної завели!
В о є в о д а
Якраз по цій погоді, що реве
Та скиглить під вікном, неначе жінка.
Та й по твоїх пригодах. Знать, тебе
Не дуже частували на весіллі.
О л ь ш а н с ь к и й
Ще не скінчилось Свіччине весілля!
Ще молода в коморі не була.
В о є в о д а
Дивись! Дурниць не здумай наробить.
Вже й так мені цю кашу заварили,
Що попече всі губи, мабуть, нам.
О л ь ш а н с ь к и й
Яка нудьга... Хоч би прийшов Кезгайло,
Подратували б дурня хоч цього...
ІІ
Увіходить Кезгайло в киреї.
О л ь ш а н с ь к и й
А, ось і він. Ну, що? Як там, Кезгайле,
Ще кожум'яки в замок не ідуть?
К е з г а й л о
Ну й хвища надворі, нехай їй біс!
Січе, плює в обличчя, з ніг валить...
А темно, як в тюрмі... Коли ж і випить,
Як не в таку погоду, сто чортів.
О л ь ш а н с ь к и й
Тепер в тюрмі не темно, мій Кезгайле,
Бо Свічка там.
Р и ц а р і
Ха-ха! І справді Свічка
Тепер в тюрмі! Недовго тільки їй
Зосталося горіти, клятій Свічці!
К е з г а й л о
Завчасно ви глузуєте, панове,
Дивіться краще, як би свічка ця
Пожежі нам, бува, не наробила.
По всіх ярах глухе каламуття,
На Кожум'яки й носа хоч не суй,
Хвилюється Подольє, тільки й жде
Найменшої, щоб спалахнути, іскри.
О л ь ш а н с ь к и й
Ха-ха! Кезгайла, мабуть, скрізь пече —
Ще з тої ночі, як своїм чханням
Він Ольбрахтова джуру сполохнув.
Регіт. Кезгайло зривається і береться за меч.
Х т о с ь
Не знав, куди подітись джура бідний,
Так і чкурнув, мов миша, крізь вікно.
Регіт.
К е з г а й л о
Я вас навчу, як з мене глузувати,
П'яниці безсоромні!
Регіт.
В с і
Обізвавсь!
В о є в о д а
Та ну тебе, Кезгайле, не сміши
Ти хоч людей. Тверезий!
К е з г а й л о
Так. Я п'ю, Але як п'ю, то тільки...
О л ь ш а н с ь к и й
(закінчує).
З перцем.
К е з г а й л о
Тьху!
(Сідає й п'є).
Не хочу з дурнями...
Входить Козека.
К о з е к а
Вельможний пане!
Прийшов купець вірменський, б'є чолом.
В о є в о д а
Купець вірменський? А, це, мабуть, той,
В якого ми два вози одібрали,
Що поламались з крамом на горі.
К о з е к а
Так, пане, він.
В о є в о д а
Ну, що ж, нехай увійде.
Послухаєм, як він почне циганить
Та викупу нам всім пропонувать.
Ко з е к а
То вже й приніс.
В о є в о д а
Ага! Поклич.
К о з е к а
(розчиняє двері).
Іди!
Увіходить вірменський купець із слугою, що держить якийсь сувій та пакунки. Одразу починає лементувати.
К у п е ц ь
Вельможний, найясніший воєводо!
Нечуване нещастя! Два вози!
Великі два вози! З верхом обидва!
Камха 1 золототкана! Алтабас!
Мосульський шовк! Алмази! Перли! Ва!
Зламалися на цих горах жахливих.
То їх тепер у мене одняли.
Обидва вози. Та за віщо ж це?
При чому ж я? Мої хіба це гори?
То ж київські.
1 Камха — коштовна китайська тканина.
В о є в о д а
Отож-то і воно,
Що київські. А ти хіба не знав,
Як шахраїв ці гори стережуть?
Вози зламались? А навіщо ж їх
Ти накладав чотири на один?
Щоб не платити мита? То тепер
Не гнівайся на київський закон:
Коли вози зламались от Почайни
До Золотої брами,— попрощайсь.
К у п е ц ь
Не можу ж я! Це все моє майно!
О, змилуйся, вельможний воєводо!
В о є в о д а
Такий закон.
К у п е ц ь
Я відкуплюсь.
Прийми Оці дари. Найкращий оксамит!
Найкращий шлик 1, гаптований перлом.
(Подає Воєводі якусь шапку).
Камха олександрійська. А оце
(подає Кезгайлові невеличкий пакуночок, загорнутий в парчу)
Нечувана, дорогоцінна рідкощ,
Якої навіть в Кракові нема.
1 Шлик — шапка.
Кезгайло починає розгортати безліч обгорток: парчеву, шовкові різних кольорів.
В о є в о д а
(в гніві кидає шапку й оксамит).
Чи ти здурів! Та як ти смів мені
Цей мотлох непристойний принести!
Лиш золотом єдиним можеш ти
Свої вози у мене відкупить.
Давай негайно тисячу дукатів —
Або з очей одразу забирайсь.
К у п е ц ь
Великий боже! Тисячу дукатів!
Та якби я продав усіх дітей
І самого себе, то і тоді б
Я тисячі дукатів не зібрав!
О, змилуйся, вельможний пане!
Кезгайло нарешті розгорнув усі обгортки й дістав кришталевий флакон.
К е з г а й л о
(в розпачі).
Перець!
Регіт.
Знов перець, та іще якийсь червоний!
(Чхає, накочується на купця).
Та як ти смів... апчхи! Та як ти смів!
К у п е ц ь
Та це ж індійський перець, що його
І королі не всі ще куштували!
К е з г а й л о
Та я тебе!
К у п е ц ь
Панове!
В о є в о д а
Зараз геть!
К у п е ц ь
Панове! Рицарі! Вельможні кавалери!
Я маю дар! Я маю викуп! Ва!
Я зараз приведу вам трьох невільниць,
Красунь розкішних. Чарівних дівчат,
Яких немає навіть у султана.
А як танцюють. А які цнотливі.
Як цукор! Як алмаз! Як абрикос!
Як місяць на чотирнадцятий день!
В о є в о д а
Гаразд! Веди. Побачим, що за мед.
Р и ц а р і
Це інша річ.
В о є в о д а
Та тільки стережись
Яких мармиз пекельних привести.
К у п е ц ь
Як золото! Рахат-лукум! Халва!
Я за хвилину приведу їх. Ва!
Виходить.
В о є в о д а
То вип'ємо, панове, за красунь,
Що нам щаслива доля посилає,
Якби ще баб нам здихатись своїх —
Утнули би рицарську ми розвагу.
ІІІ
Увіходить Козеліус.
В о є в о д а
А, писарю! Ну що — яка погода?
(Продовження на наступній сторінці)