Нехай гуде! Аби дівчат приніс.
Увіходить Януліс.
Я н у л і с
Купець вірменський.
К е з г а й л о
(хреститься).
Наше місце свято!
В о є в о д а
Ага, нарешті. Зараз же веди.
Входить вірменський купець. За ним троє східних слуг вносять на руках три наглухо загорнуті сувої і становлять їх посередині зали.
В о є в о д а
(здивований підводиться).
Що це таке? Знов килими турецькі?
К у п е ц ь
Де килими? Красуні, що таких
Немає і в султана. Ананас!
Жасмин! Троянда! Першого ґатунку!
Три дівчини невинні, як алмаз!
О груші запашні, що на устах
Ви танете солодким поцілунком!
О перса дів! О втіхо! О халва!
Дівчата стоять нерухомо. Козеліус приглядається зацікавлений.
В о є в о д а
Чого ж вони загорнуті, мов цукор?
К у п е ц ь
Коли ж така жахлива хуртовина.
Яка ж погода! Хвища! Буря! Ва!
З сувоїв чути чхання.
О, вже зачхали. О, суворий край!
Це викуп мій, вельможний пане.
Купець і слуги розгортають дівчат, що починають крутитись і нарешті випурхують із своїх обгорток, мов яскраві барвисті метелики, ледве прикриті прозорим серпанком із золотими блискітками...
Р и ц а р і
(в захваті).
А! Східні танці.
В о є в о д а
Гаразд! Приймаю. Можеш взять вози.
Такий товар і вдруге нам вези.
Купець, уклонившись, виходить із слугами і Янулісом.
В о є в о д а
(пригортає до себе одну з дівчат).
Повніше кубки! Хай вони дзвенять
На злість цехам ще голосніше бурі!
При сяйві свіч, в обіймах цих дівчат
Женіть думки докучливі і хмурі,
Хоч заколот, хоч місто все гори,
Панове, бенкетуймо до зорі!
Р и ц а р і
(співають).
Хай буря бушує, хай кубки дзвенять,
Хто сміл — бенкетуйте, цілуйте дівчат!
Хай хлопи бунтують, хай буря гарчить,
На бурю є мури, на хлопів — мечі.
Хай буря бушує, хай кубки дзвенять,
Цілуймо, цілуймо, цілуймо дівчат.
Тихо відхиляються двері, і, ніким не помічена, входить закутана з головою в чорну кирею Меланка. Дійшовши до середини зали, вона зупиняється, затуливши на мить очі рукою, вражена гострим переходом від темряви до світла.
Так вона стоїть, неначе чорна статуя, нерухома, опустивши руки, поки її не помічає Кезгайло, що, здивований, починає протирати очі.
К е з г а й л о
Панове, тихо! Скільки тут дівчат?
В о є в о д а
Як скільки? Хіба ти сам не бачиш?
Здається, три.
К е з г а й л о
(підводиться).
Як три? А це ж яка?
(Підходить до Меланки).
Стривайте...
(Лічить, вказуючи пальцем).
Раз, дві, три, а це четверта.
Три голих, а одна закутана, як ніч.
В о є в о д а
(підводиться здивований).
І справді... Що таке? Невже її
Забув купець вірменський розгорнуть?
Гей, дівчино! Хто ти така і звідки?
Рицарі теж підходять. Меланка, як і перше, нерухома.
Хто ти така?
Стягає з її плечей кирею, що падає біля її ніг. Тепер вона в своєму чудовому шлюбному вбранні голубого шовку — в руці у неї згасла зелена свічка. Як і перше, вона нерухома.
К о з е л і у с
Це Свіччина Меланка!
К е з г а й л о
Яка ж краса!
В о є в о д а
Так ось вона яка...
Яка ж краса чудова та примітна...
Що ж ти мовчиш? Чого ти хочеш?
М е л а н к а
Світла!
В о є в о д а
Що кажеш ти?
М е л а н к а
О, засвіти, благаю,
Мою ти свічку... У мене її
Згасили... а за що — не знаю...
Хіба за те, що радісно мені
Було в той час, в чудову ту годину...
Палата вся сіяла од огнів,
І свічка ця горіла... і мої
Держав він руки... любий мій, єдиний.
І в очі я дивилася ясні.
І раптом наче вихор налетів-
Померкло все... і згасли всі свічки,
І милого, єдиного немає...
Р и ц а р і
Вона безумна.
М е л а н к а
(кидається до ніг Воєводи).
Милості благаю.
О, змилуйся, благаю всім святим!
О, поверни мою любов єдину,
О, поверни щасливу ту годину
І свічку цю весільну засвіти.
Мовчання. Всі збентежені.
К е з г а й л о
Невже твоє не зворушила серце
Голубка ця і тиха і сумна?
О, змилуйся!
В о є в о д а
І справді зворушила
Своїм благанням душу ти мою...
Встань, дівчино... Відмовити несила,
Коли у мене просиш ти вогню.
Гаразд! Твою я свічку запалю,
Але нехай розсудить вища сила,
Чи їй горіть, чи гаснуть без жалю,
Нехай тебе розсудить Праурима,
Богиня світла, що в лісах Литви
Вогонь пильнує вічний, невгасимий.
Якщо вона укриє вогник твій
І свічку цю од бурі захистить,
(бере в Меланки її свічку і запалює від канделябра на столі)
Клянусь, він буде вільний і живий.
(Дає їй запалену свічку — вона мовчки бере).
Пиши наказ, пане писарю: "Негайно
З тюрми Івана Свічку відпустить,
Якщо на доказ нашого наказу
Тобі горящу свічку принесуть".
Козеліус пише.
Якщо богиня буде милостива
І вогник твій од бурі захистить,
І донесеш його ти, до в'язниці,
Що в Порубі на Житньому торгу,-
Тоді, клянусь вогнем живим і вільним,
Живий і вільний буде твій Іван.
Коли ж загасне свічка — значить, так
Судила доля, і тоді умре,
Тоді умре твій милий, бо не можу
Я вирок Праурими скасувать.
Козеліус подає Воєводі грамоту з печаткою, він підписує. Потім бере з підлоги пустий ліхтар і подає його дівчині разом з наказом. Та мовчки бере.
Тепер іди. Бери оцей ліхтар
І цей наказ — іди, змагайся з вітром,
Нехай тебе Праурима захистить.
Буря стрясає стіни.
Р и ц а р і
Ну й вигадав! Ну й загадав мороку —
Хай донесе. Попробує нехай
В такую бурю донести.
В о є в о д а
Мовчіть!
Це вирок Праурими.
К е з г а й л о
(виступає вперед).
Це знущання!
Знущання це безбожне. І з кого ж!
З голубки тихої, що, подивись,— прийшла
Намучена, в сльозах, в убранні шлюбнім,
А ти її на муку шлеш, на глум,
Щоб перший драб її схопив та скривдив
І свічечку цю лагідну одняв!
В о є в о д а
Мовчи, Кезгайле!
К е з г а й л о
Годі вже мовчать!
(Підходить ще ближче до Меланки).
Іди відсіль. Іди, моя голубко...
Куди своє ти горе принесла?
В звіряче лігво, де твою журбу
Та біле пір'я в шмаття розірвуть.
М е л а н к а
О, ні! О, ні, мій рицарю, не бійся...
Цю свічку я — побачиш — донесу.
Чи можу я не донести її,
Коли вона життя мого Івана!
Що кажеш ти? Чи є ж такая сила,
Щоб свічку цю у мене загасила?
З моїм життям, з моїм життям хіба!
Кезгайло мовчки приладжує її свічку в ліхтарі, потім закутує її кирею.
В о є в о д а
Ось бачиш, мій Кезгайле маловірний,
Ця дівчина сміливіша за тебе.
М е л а н к а
Прощай, мій пане... дякую тобі.
Виходить. Кезгайло хапає свою кирею і біжить до дверей.
Во є в о д а
Назад, Кезгайле!..
К е з г а й л о
(виймає меч).
З нею я піду!
В о є в о д а
Ні кроку далі! Зупиніть його!
Рицарі виймають мечі й заступають Кезгайлові дорогу.
Чи п'яний ти, чи присягу забув?
Кезгайло вергає меч на землю.
К е з г а й л о
Так, я забув, що драб я, а не рицар...
В о є в о д а
Авжеж п'яний... Замкніть його на вежі,
Аж поки хміль рицарський не пройде.
Кезгайла виводять.
Тепер нехай турботи всі мовчать —
Панове, знов до кубків і дівчат!
Р и ц а р і
Хай буря бушує, хай кубки дзвенять —
Цілуймо, цілуймо, цілуймо дівчат!
Завіса.
ДІЯ П'ЯТА
Недалеко від Магістратського майдану на Подолі. Вузькі криві вулиці. Ліворуч на першому плані ганок Воскресенської церкви. Темна й буряна осіння ніч.
І
Кілька міщан і ремісників крадькома збираються купками в темряві.
— Хто тут?
— Свої...
— Це ти, Передерію?
— Ну й хвища, хай її!
— Ну, що ти чув?
— Це ковалі? — Вони.— Хто бачив Чопа?
— У Пріськи він — забрала до себе...
— Живий?
— Живий. Нехай тепер шукають...
— А Свічка де?
— Гнобителі... Кати!
— Чи був хто в замку?
— В замок не пускають.
І замкнуті всі брами цілий день.
І Магістрат замкнуто... Варта скрізь.
— Мене самого мало не схопили...
-— Балабуху схопили...
— І Шпака.
— Та доки ж нам терпіти цю наругу!
— Товариші — нещастя... Свічку вже
Засуджено на горло...
— Де ти чув?
— Коляндра чув.
Невже ж ми це допустим!
— Й Меланка зникла. Мабуть, і її
Проклятії схопили душогуби.
П е р е д е р і й
Невже ж ми це, товариші-брати,
Невже ж ми це допустим, щоб його,
Щоб кращого у нас згубили брата?
Коли скарають Свічку, то яка ж
На нас паде неслава і ганьба!
В с і
Цього не буде! Краще всі тоді
Загинемо, а Свічки не дамо!
К а п у с т а
І де ж воно це видано таке,
Щоб за весілля страчувать людей...
Нащо вже був немилосердий рицар
Мартин Гаштольд... запеклая душа,
Людей карав... А щоб весілля — ні,
З весілля він нікого не хапав...
Мелася... люба.... свічечка ясна...
Недовго ж нам світила ти, жаданко...
Згасили радість нашу і твою...
В с і
Товариші! На визвіл! Не дамо,
Щоб сором наші голови укрив!
Підходить Чіп — голова йому зав'язана, в руках величезна дубина. За ним Пріся.
(Продовження на наступній сторінці)