К о з е л і у с
Злочинець тут, вельможний воєводо,
Його хотів ти з князем допитать.
В о є в о д а
Гаразд — веди. У нас якраз є час
Між кубками — до тої насолоди,
Що нам купець вірменський обіцяв.
Козеліус відчиняє двері — вартові вводять Свічку. Хвилина мовчання.
В о є в о д а
Ну що, гаряча Свічко, ще тебе
Сьогоднішняя буря не задула?
С в і ч к а
Немає в світі бурі, щоб огонь
Могла задути вічний та правдивий.
Задути можна свічку, загасить
Пожежу навіть можна, навіть всі
Жаринки найдрібніші затоптать,
Але живий огонь і в кремінці
Чекає лиш, щоб ми його збудили.
В о є в о д а
(здивований).
Ти добре кажеш. Свічко, тільки ти
Забув одне — не вільно людям всім
Святий огонь даремно викликать.
І проклят, хто, як ти, блюзнірську руку
На заказний той кремінь піднесе.
(Підводиться).
Тут я один і князь і воєвода.
Я охоронець мирного вогню.
А ти хотів роздуть його в пожежу
І місто все повстанням сколотить.
С в і ч к а
Не я почав. Чи не твої ж кати
Без сорому на мирне вдерлись свято —
Не кулаком, а правдою хотів
Я перше наше право довести.
В о є в о д а
Не правдою почав ти, а злодійством,
Не смієш ти про правду тут казать.
Пан писарю, яка належить кара
Свавільникові й татю за крадіж?
К о з е л і у с
(перегортає папери).
Єдина кара "хоч і вперше вкрав,
Але понад полтину — то повісить".
Судебник Казимира короля,
Артикул чотирнадцятий і далі...
(Гортає далі).
А Саксон 1 каже: "Хто свавільну руку
На владу предержащу піднесе
І заколот учинить, то злочинця
Четвертувать ".
1 Саксон (саксонське зерцало) — збірник феодаль— ного німецького права, укладений близько 1230 р. В ньому відбито інтереси феодалів.
В о є в о д а
Доволі для тебе?
С в і ч к а
Я не боюсь ні смерті, ні тортур.
І все ж тобі не загасити світла,
Що з тьми віків та через стільки бур
Проніс народ відважний і свобідний.
К о з е л і у с
Ще кара є — в Саксоні — Sіngularіs 2 —
"Хто грамоти державні украде,
Катівською рукою осліпить".
2 Окремий випадок (лат.).
Свічка мимоволі відхитнувся.
В о є в о д а
Ага, не до вподоби — затремтів.
Що ж, мабуть, так і зробим — хто дививсь
На світло заказне, то вже не гідний
На інше щось поглянути.
С в і ч к а
(стогне).
Меласю...
Ольшанський підвівся — злорадно.
О л ь ш а н с ь к и й
Так, так! Ти не побачиш вже її —
Ні тих очей, як зорі, променистих,
Ні свіжих уст, ні чарівних тих перс,
І навіть сліз її ти не побачиш,
Коли вона заплаче.
С в і ч к а
(з мукою).
Замовчи!
В о є в о д а
Навіщо ж ти, безумцю ненажерний,
Свою любов на славу проміняв?
Нащо вона — та грамота тобі?
Верни її — і завтра ж будеш вільний.
С в і ч к а
І справі край? Звільниш мене, та й квит?
Погано ж ти рахуєш, воєводо,
Коли життя за грамоту даєш.
А хто ж мені поверне ту надію,
Пошану ту, що я колись беріг
В моїй душі до того привілею,
До слів отих брехливих і гучних?
Адже ж йому ми вірили, як сонцю,
Гадали ми, що хай лише до нас
Повернеться ця грамота князівська,
Як раптом світ засяє по хатах,
І зникнуть всі притуги і насильства,
І радісне народиться життя.
І ось коли, коли б вона мені
Належала, ця грамота зрадлива,
То дурно б я тобі її шпурнув,
Ще й плюнув би на привілей брехливий
І викупу за нього не схотів!
Та не мені — а цілому народу
Належить ця примара золота,
Що за її боровся, як за правду,
Пригнобленням і потом заплатив.
То не тобі ж її у нас купити,
Хоч би життя за неї обіцяв!
О л ь ш а н с ь к и й
Зухвалий кмет! На шибеницю зараз!
В о є в о д а
Так ось яка твоя, виходить, правда:
Вже не мене, а князя ти образив,
І все ж таки тебе не покараю —
Лиш грамоту князівську поверни.
К е з г а й л о
(зривається з місця й підходить до Свічки).
Та схаменись! Отямся! Хай їй цур,
Тій грамоті — не варті всі вони
Такого хлопця гарного, як ти!
В о є в о д а
Кезгайло, геть!
Мовчиш? Не хочеш зради?
Ну, то іди! Та добре подивись
В останній раз на ці свічки, бо взавтра
Займеться не для тебе день новий.
С в і ч к а
Хоч не мені — для вільного народу
Колись зоря займеться світова.
К е з г а й л о
(хапає його руки).
Отямся, хлопче! Душу всю мені
Ти зворушив одвагою своєю
С в і ч к а
Спасибі, рицарю...
В о є в о д а
Кезгайло!
За вікном чути сурми, що виграють зорю.
Ну, то що ж?
Цю грамоту повернеш ти мені?
В останній раз тебе питаю.
С в і ч к а
Ні!
Сурми помалу стихають.
В о є в о д а
Ведіть його!
Козека і вартові виводять Свічку.
К е з г а й л о
Вельможний воєводо,
Сурмить труба. Час замок закривать.
Бере свою кирею і йде до дверей.
В о е в од а
Бекети 1 всі уважно перевірить.
Підсилить варту. Жодної душі
До замку не пускать. Опріч жінок
Та отого вірменського купця.
1 Б е к е т — військовий пікет, сторожа.
К е з г а й л о
Зроблю я все.
Виходять.
К о з е л і у с
(наближається до Воєводи — стиха).
Дозволь тобі, мій пане,
Порадити. Не слід би Свічку тут...
І небезпечно в замку залишати...
Бо є такі... прихильники.
В о є в о д а
Ага,
Я зрозумів. Іди і накажи,
Щоб зараз одвели його в в'язницю,
Що в Порубі.
О л ь ш а н с ь к и й
(підводиться).
Я сам це накажу
І одведу його з моїм загоном.
Під вікнами моїми це якраз.
І сам його тюремником я буду.
В о є в о д а
Гаразд! Іди! А ти пиши декрет,
Щоб Свічку завтра вранці — яко татя —
Повісити на Житньому торгу.
ІV
Увіходить Кмітич. Ольшанський тим часом вийшов.
К м і т и ч
Пан воєводо, в місті неспокійно.
Хвилюється Подольє — всі цехи
Нечуваним обурені насильством.
Що робиш ти? Як міг ти допустить,
Щоб на весілля, наче татарва,
Без сорому твої вдирались слуги?
За що схопив ти того зброяра?
В чім винний він? Що встав проти наруги,
Що сміливо обстав за ті права,
Які сам князь киянам дарував!
В о є в о д а
(розлючений, стукає кулаком об стіл).
Тут я закон, і князь, і воєвода.
Не табір тут козацький на степу,
Де кожен кмет свій голос має в раді.
Тут я один сам знаю, що роблю.
V
Хутко входить схвильована Гільда й одразу кидається до Воєводи. За нею йде хмурий Кезгайло.
В о є в о д а
Хто там? Сюди не можна!
Г і л ь д а
Час не жде.
І дозволу не можу я питати,
Коли людина гине при очах.
В о є в о д а
Безумна ти!
Г і л ь д а
Не дивно й збожеволіть
В катівні цій. Як міг ти засудить
Його на смерть — на страту?
В о є в о д а
Замовчи!
Г і л ь д а
Не замовчу. Не суд це, а злочинство!
Карать не можна на смерть лиш за те,
Що на весіллі свічки засвітили,
Що смілива людина голос свій
За вільності громадські підняла!
К м і т и ч
Своїм не вірю вухам. Свічку ти
На горло засудив?
Г і л ь д а
Коли його
Скараєш ти — я завтра ж напишу
До князя лист.
В о є в о д а
(накидається на неї з кулаками).
Безглузда слюсарівно!
Та я тебе на місці...
К м і т и ч
(заступає її).
Схаменись!
Не руш її. Не досить ще ганьби?
В о є в о д а
А, заколот! Геть звідси, бунтівник!
Тебе самого зараз я схоплю,
Рицарі схоплюються і виймають мечі.
Хапай його! На місці вбити кмета!
К м і т и ч
Не схопите. Короткі, мабуть, руки,
Щоб ватажка козацького схопить.
В о є в о д а
Побачимо, чий буде верх...
(До Гільди).
А ти
До кляштора негайно виряджайсь,
Молитись там і каятись ти будеш,
Поки химер не збудешся своїх.
Пан писарю, негайно напиши
В конвент домініканський, до абата,
Отця Ієроніма, що його
Ми просимо прийнять дружину нашу.
Козеліус уклоняється й береться писати.
А ти, Козеко, зараз одвезеш
Вельможну пані в кляштор на Подольї.
Г і л ь д а
Корюсь насильству, бо нема в Литві
Вже рицарів, щоб меч свій підняли
За жінку та за правду.
Кезгайло виривається вперед і виймає до половини свій меч із піхов.
В о є в о д а
(грізно).
Геть, Кезгайле!
Ти комендант. Про присягу забув?
Кезгайло в розпачі вганяє меч назад і з горя вихиляє кубок.
К м і т и ч
В Литві нема, а на степу ще є.
Не в золоті, не в криці, як оці,
А в свитах драних рицарі одважні.
І завтра же до Вільни я помчу
Та про киян всі кривди сповіщу.
Виходить. Гільда за ним. Козеліус подає Воєводі листа. Той мовчки підписує і оддає Козеці, і той, уклонившись, виходить.
В о є в о д а
(одразу вихиляє кубка).
Хай Вельнас забере усіх жінок
До себе в пекло разом з каштеляном,
Що цю безглузду кашу заварив!
П и р х а й л о
Як забере? А ти забув красунь,
Що нам купець вірменський приведе?
Буря стрясає вікно.
К е з г а й л о
Бач, як гуде. Диявол то радіє,
Що совість ми рицарську продали.
В о є в о д а
(Продовження на наступній сторінці)