Привселюдно за хлопів обстає.
Її провчити треба — тільки як?
К о з е л і у с
До кляштора замкнути хоч на рік —
Наукою це доброю їй буде.
В о є в о д а
Порада добра — так я і зроблю.
Г і л ь д а
(про себе).
Тобі я цю пораду пригадаю...
В о є в о д а
Ну, то пиши. Та не засни дивись,
Бо сила тут мишей і пацюків,
Пергаменти якраз тобі поточать.
В мене торік дві грамоти втягли,
Що залишились на ніч на столі.
К о з е л і у с
Зроблю я все як слід, вельможний пане.
Уклоняється. Воєвода виходить. Гільда ховається.
К о з е л і у с
На цілу ніч роботи, мабуть, стане,
Та й річ складна — не знати, як почать.
Не вадило б хоч випити спочатку,
Щоб розум прояснився для листа.
Знаходить і тягне на стіл чималий жбан з вином та якусь страву. Наливає і п'є.
Тепер, здається, краще... значить, так...
(Пише).
"Господаре і пане наш преславний,
Великий княже руський і литовський,
Тобі чолом б'є воєвода твій
Про київські пригоди та діла".
(П'є й мовчки пише).
Тепер робота йде далеко краще...
Коли вином чорнило розвести.
Раз умочив перо, а другий — горло,
А як ні те, ні друге не просохне,
То й думки легше в голову ідуть.
(Співає).
Scrіbіmus et bіbіmus,
Sіc bene cedіt opus 1
1 Коли писати й пити, Робота краще йде! (Лат.)
(П'є. Знову пише).
"А що кияни скаржились за світло,
То слушного немає в тих скаргах".
(П'є).
І справді, як подумати — навіщо
Народу світло? Все їдно вони
Читати та писати не уміють,
А решту можна й потемки робить.
А небезпека від огню чимала:
"Dе fасіlе", як кажуть, "ardet stramen,
Cum іgnі jungіtur". А значить це:
З вогнем солома краще не дружи.
(Пише).
"О тих речах пекуся я невтомно".
Пиши, пиши — пергамент все знесе,
Хоч як бреши — знесе теляча шкура...
(П'є).
Чудові вина в пана воєводи,
Мальвазія рицарська — що й казать.
(Співає):
Scrіbіmus et bіbіmus,
Sіc bene cedіt opus!
(Пише).
"Найпершая була моя турбота
Абисьмо місто лєпшей зберегти".
(П'є).
Мальвазія чудова... bonum vіnum 1.
1 Добре вино. (Лат.).
(Пише).
"І навіть війт..." Неначе в голові
Чого мені...
(Похиляє голову на руки, потім знову підводить).
Про що пак я?.. Про війта...
"І навіть війт..." А що той війт — і він
Слив'янку добре смокче...
(Знову схилився. Крізь сон).
"І невтомно...
Пекуся я... невтомно... і невсипно..."
(Заснув. Хропе).
VІ
Крадькома входить Рузя.
Р у з я
Ай! Тут хтось є... Пан писар... Спить...Хропе... (Гасить свічки).
Нехай хропе... Добраніч, пане писар...
Ай! Хтось іде... Це ти... Це ти, Флоріане?
Ховається біля вікна. 3 лівого боку крадькома входить Свічка. Зупиняється серед зали.
С в і ч к а
Скрізь темно... Замок спить після бенкету...
Отут десь він... захований лежить
Наш привілей... і я його здобуду.
Пробив мій час — назад нема шляху.
Йде далі. Рузя кидається йому на шию.
Р у з я
Нарешті ти, о мій коханий... Ай!
Палко цілує, але, пізнавши помилку, тікає.
С в і ч к а
Та тут ступити кроку страшно... тьфу!
Цілуються...
(Витирається).
Бодай їх...
З правого боку відхиляються двері і входить із свічкою Гільда.
Г і л ь д а
Хто тут?
С в і ч к а
(поривається до неї).
Тихо!
Благаю, тихо, о вельможна пані.
Г і л ь д а
Це ти? Безумний! Виходи мерщій!
Тікай. Хіба життя тобі набридло?
Чого тобі, безумцю, треба?
С в і ч к а
Світла.
Г і л ь д а
Що кажеш ти!
С в і ч к а
Так, світла, що у нас
Ви відняли безбожно й безсоромно,
Щоб осіяти пишний цей палац.
А там, внизу, де працівник невтомний
Псує свій зір над темним верстаком,
Там темрява укрила все кругом,
Сумує мати в темній там хатині
І каганця не сміє засвітить,
Щоб хворої доглянути дитини.
Своїх книжок школяр не може вчить.
А на горі глузує пан всесильний
І топче в грязь громадський привілей,
Щоб без жалю народ гнобити вільний,
Щоб тиснути і мучити людей.
Цей привілей він взяв у нас свавільно —
І я за ним прийшов тепер сюди.
Г і л ь д а
(зворушена).
О боже ж мій! Яка пригода дивна...
Неначе ти підслухав нас... пожди...
Неначе сон химерний і чарівний...
І справді сон... Якраз над ним заснув,
Над привілеєм, писар наш лукавий.
(Підходить до стола і шукає грамоту).
Здається, тут... Ага... ось він... під правим
Затиснув ліктем... Держить... Потягну...
Попробую...
Обережно тягне пергамент з-під писаревого лікгя. Він починає мимрити спросоння.
К о з е л і у с
(крізь сон).
А що той війт?.. І він
Слив'янку добре смокче...
Г і л ь д а
Боже мій...
Прокинувся...
Ко з е л і у с
(так само).
...Пекуся я невтомно,
Невтомно і невсипно...
(Хропе).
Г і л ь д а
Знов заснув
Нотаріус невсипний.
(Витягає пергамент).
Ось де він!
Так, так, це він, славетний привілей,
Та грамота князівська, що дає
Киянам світло... Ось вона... Бери.
(Подає грамоту Свічці).
Хай буде це подякою моєю
За вогник той, що ти колись дістав
І засвітив в моєму ліхтарі...
Недурно ж ми з тобою родом рівні —
Бо ти зброяр — я зброярівна.
Тепер тікай.
С в і ч к а
(бере грамоту й цілує її руки).
О, дякую безмірно!
(Зникає).
Г і л ь д а
Тепер лишилось замести сліди
І спільників покликати сюди.
(Бере з тарілки сало і маже папери).
Намажу папери всі салом
Й моторних покличу мишей,
Щоб завтра на них всі казали,
Що з'їли вони привілей.
О миші, моторні звірята,
Сюди поспішайте мерщій!
Для вас тут вечеря багата —
Листи й пергаменти смачні.
Гризіть і шматуйте завзято
Князівські папери й листи,
В них правди даремно шукати —
Самі обіцянки пусті.
Гасить свічку й зникає.
Завіса.
ДІЯ ТРЕТЯ
Магістратська зала, по-святковому причепурена гірляндами зелені, килимами й кольоровими рушниками. Вздовж брусованих стін — укриті килимами лави, праворуч, у глибині, довгий стіл, заставлений жбанами з медом і стравою. Просто посередині широкі вхідні двері. Час перед осіннім вечором.
І
Тихо й урочисто, в півтемряві увіходять одна по одній стрункі групи цехів — кожен із своєю корогвою і з шістьма великими зеленими свічками — гордістю кожного цеху. На корогвах гаптовані шовком і золотом емблеми відповідного ремества: черевик, ножиці, стріла, риба і т. ін. Всіх 12 цехів — кравці, шевці, золотарі, ткачі, кушніри, зброярі, ковалі, хлібниці й перекупки, рибалки, теслярі, кожум'яки й бондарі. Тихо, в порядку розміщуються цехи обабіч в палаті. Капуста, Передерій, Чіп, Коляндра керують місцями. Передерій з своєю дівчинкою.
Тим часом вже зовсім стемніло, але ніде не світиться жодний вогник.
П е р е д е р і й
(урочисто).
Чи всі вже тут?
В с і
Всі, всі, на добрий час!
Пе р е д е р і й
Чи всі свої?
В с і
Свої! Чужих нема!
П е р е д е р і й
Чи всі брати?
В с і
Брати всі до одного
На все життя, до праці й до меча!
І зрадників немає серед нас.
П е р е д е р і й
На добрий час! То слухайте ж, кияни,
То слухайте ж, брати всі цехові,
Кравці, шевці, золотарі, рибалки,
Ткачі, зброярські цехи, ковалі,
Перекупки, хлібниці, теслярі,
Кушніри, бондарі та кожум'яки,
Мужі громадські, славні і міцні!
Ви знаєте, що Свічка, брат наш славний,
Здобув для нас князівський привілей,
Здобув нам світло — і сьогодні ми
Розсіємо нарешті сум нічний.
В с і
Хай буде світло! Слава! Слава Свічці!
П е р е д е р і й
Хай буде світло! Браття дорогі,
Ви знаєте, що я один між вас,
Хто цих свічок жаданих не побачить.
Та що з того... Чи не моя ж душа
За світло це безмірно вболівала
І перемоги нашої ждала.
А через те дозвольте і мені
Сьогодні тут порадуватись з вами —
Хоч не очима — серцем щирим я
Цю радісну хвилину зрозумію.
К а п у с т а
Ти більш нас всіх за світло потерпів,
То і тепер громада ухвалила,
Щоб з рук твоїх ми світло прийняли.
В с і
Ти батько наш! Ти світло засвіти!
П е р е д е р і й
Спасибі ж вам, товариші-брати.
Для мене ця пошана найдорожча.
Хай буде світло. І на перший раз
Засвітимо звичаєм стародавнім
Славетні наші свічі цехові.
І вперше їх засвітимо врочисто
Отут на святі миру та життя,
На честь весілля Свічки, що сьогодні
З Меланкою своєю одруживсь.
В с і
Хай буде так! На честь Меланки й Свічки
Ми цехові засвітимо свічки!
П е р е д е р і й
На добрий час! Товариші-брати!
Не без борні дістанеться нам світло,
Готові ж будьмо боронить його.
В с і
Грудьми й мечем — од вітру і людей
Клянемся наше світло боронить!
П е р е д е р і й
Товариші! Ні в Свічки, ні в Меланки
Нема батьків, і молодих тепер
Благословить і стріне товариство:
Капуста — наш цехмейстер найстаріший —
Й бублейниця Тетяна — за батьків.
(Продовження на наступній сторінці)