Ріднесенька моя! Прощай...
К о з е к а
Вперед!
М е л а н к а
То будьте ж ви всі прокляті навіки,
Насильники, ґвалтівники, кати!
К о з е к а
Ведіть її! Рушайте в замок!
Варта, розчищаючи мечами дорогу, виводить Меланку.
П р і с я
(виходить з хати).
Вмерла...
П е р е д е р і й
Чи буде ж край пригнобленню цьому,
Чи буде ж край цій кривді безсоромній!
Ходім додому, дівчинко, ходім...
Стривай... хтось знову кличе... що таке?
Раптом з-за Симеона чути галас і шум.
Г о л о с С в і ч к и
Товариші! Сюди, на поміч!
П е р е д е р і й
Свічка!
Це він! Його це голос. Всі туди!
С в і ч к а
До зброї, цехи!
П е р е д е р і й
Так, це він! Рушайте!
А ти біжи додому — я вже сам...
Н а р о д
На визвіл всі! Рушай! До зброї всі!
Д і в ч а т а
Ой боже ж мій! Ой лишечко! Тікаймо.
Вбігає Чіп.
Ч і п
Немає лікаря. Що тут таке?
П е р е д е р і й
Мерщій
На допомогу Свічці і Меланці —
Її взяли!
С в і ч к а
До зброї, кожум'яки!
Ч і п
Тут кожум'яки! Го-го-го! Держись!
Хапає з землі величезне поліно й кидається вперед на крик.
За мною, цехи! Кожум'яка йде!
Народ з криком сипонув у глибину вулиці.
П е р е д е р і й
(намацуючи ціпком дорогу, йде праворуч).
О доле, доле! Для чого ж мені
Незрячому ти серце розпалила?..
Завіса.
ДІЯ ДРУГА
ВІДМІНА ПЕРША
Велика похмура зала в замку воєводи; її дикого вигляду не можуть пом'якшити розкішні килими й парча, які укривають грубі брусовані стіни. Праворуч велике вікно. День схилився надвечір. Воєвода сидить у високому кріслі, за столом, укритим килимом. Писар Козеліус доповідає про справи. Комендант Кезгайло, високий худий литвин, чекає наказу. Князь Ольшанський стоїть біля вікна й дивиться на місто.
І
Входить ловчий Януліс.
Я н у л і с
До пана воєводи війт Шавула.
В о є в о д а
Нехай зажде. А осмника нема?
Я н у л і с
Козека тут.
В о є в о д а
Скажи, щоб увійшов.
Януліс виходить і зараз же вертається.
В о є в о д а
(до Козеліуса).
І що ж той Свічка?
К о з е л і у с
Це її жених
І, безперечно, вплутаний в цю справу.
Та мусили його ми відпустить,
Бо в той сам час, як свідчить пані Гільда,
Якраз її він боронив од лотрів 1,
Що на її напали в тих ярах.
1 Лотр — розпусник.
В о є в о д а
Чудове товариство в пані Гільди!
Діждеться, що її я посаджу
До кляштора 2. Ну, що ж! Де той Козека?
2 Кляштор — католицький монастир.
Входить Козека, голова йому зав'язана.
Пане Кезгайле! Треба учинить
Постійну варту по отих удоллях,
Що йдуть під замком, де живе той люд,
Непевний і свавільний.
О л ь ш а н с ь к и й
(мрійно про себе).
Де вона
Живе, моя красуня неприступна.
В о є в о д а
При Кожум'яцькій брамі, потім там,
Де Копирів Кінець і в Кожум'яках.
К о з е л і у с
Зосібна в Кожум'яках, бо туди
Тепер піткнутись просто небезпечно,
Хоч не ходи до замку тим шляхом.
О л ь ш а н с ь к и й
Там... там вона живе... і наче в казці
Її страшні потвори стережуть...
К е з г а й л о
Сьогодні ж все зроблю, пан воєводо,
І вартових поставлю скрізь.
(Чхає).
Апчхи! А щоб тобі з тим перцем!
К о з е к а
Це вже справді,
До Кожум'як хоч зовсім не ходи.
Напали вчора знов на нашу варту,
І голови ми ледве вберегли...
В о є в о д а
Хороші й ви. Комусь потрібні дуже
Дурні макітри ваші. Ну, кажи —
Що там іще?
К о з е к а
Великий караван
З товарами прийшов із Перекопа,
Тобі купці обвістку принесли.
В о є в о д а
(жваво).
Що ж ти мовчиш! З обвісткою купці?
Нехай несуть. А що там в них, ти бачив?
К о з е к а
Та все як завжди: килими, парча,
Китайка, шовк, камха золототкана,
Шафран, гвоздика, перець і мигдаль.
К е з г а й л о
(обурений).
Як, знову перець? Годі вже! Апчхи!
Не хочу я! Нема моєї згоди!
Це просто глум — щоразу, як купці
Яку обвістку в замок принесуть,
То всім чудові дістаються речі:
Китайка, шовк, парча, як жар, блискуча;
Убори всякі, сідла дорогі —
Мені ж щоразу перець. Годі вже!
В о є в о д а
Та тихше-бо.
К е з г а й л о
Не хочу я і слухать!
В о є в о д а
Такий звичай.
К е з г а й л о
Нема таких звичаїв,
Щоб коменданта перчить раз у раз.
Чи я кабан, чи з начинкою щука!
Дивись, які розумнії! В мене й так
Завалені цим перцем всі комори,
І без того я чхаю цілий день
Від цього перцю — горло все подер.
Вся страва з перцем, і горілка з перцем,
І навіть мед гіркий, як хрін... Апчхи!
О л ь ш а н с ь к и й
Принаймні це корисно для любові —
Адже ж у пана молода жона,
Та ще така красуня.
К е з г а й л о
(хапається за меч).
Що таке?
Я покажу тобі, клянусь Перуном,
Як з мене глузувати тут... Апчхи!
В о є в о д а
(втручається).
Та тихше-бо, панове! Справді, ти,
Кезгайле, став пекучий, наче перець.
Я накажу, щоб камфори тобі
Давали замість перцю. Ну, то що ж!
Поклич купців — нехай несуть дарунки.
Козека виходить.
Побачимо, що там у них. А що,
Знайшли якого майстра, щоб наладив
Нам дзиґарі на вежі?
Я н у л і с
(уклоняється).
Так, знайшли,
Вельможний пане. Свічка то, зброяр
З Подолья, славний майстер, він вже тут.
В о є в о д а
Як, знов той Свічка? То нехай полізе
На вежу та огляне дзиґарі,
А потім щоб сюди прийшов.
Я н у л і с
Гаразд!
Виходить.
В о є в о д а
То що ж купці? Ага — ось і вони.
ІІ
Увіходить східний купець з Перекопа з кількома слугами, що несуть на витягнутих руках різні подарунки: золототкані тканини, килими, шовк, сідло, східні чоботи і т. ін. Козека йде за ними. Статечний, з довгою сивою бородою, купець тримається поважно й спокійно.
К у п е ц ь
Селям-алейкум, славний воєводо!
Із Перекопа караван тобі
За зверхність та за ласку подорожню
Дарунками оцими б'є чолом.
Нехай Аллах твої умножить літа
У всякому привіллі і добрі.
В о є в о д а
І вам бажаю миру й талану,
За подарунки дякую.
К у п е ц ь
Прийми
Від нас цей адамашок злототканий,
Ці килими, китайку, алтабас 1,
Помаранчі свіжі, чемліт 2 і сап'ян.
1 Алтабас — парча.
2 Чемліт, чемерка — чоловічий верхній одяг з талією, зібраний ззаду.
В о є в о д а
Гаразд, приймаю.
К у п е ц ь
Хай щастить Аллах.
(Повертається до Ольшанського).
Дозволь тобі, вельможний каштеляне,
Обвістку теж подарувати — килим,
Півлітра шовку, чемліт — сагайдак
І на коня прибір дорогоцінний.
О л ь ш а н с ь к и й
За подарунок дякую. Стривай!
(Одводить купця набік, в той час як інші розглядають дарунки).
Скажи мені, мій крамарю турецький,-
Чимало, мабуть, бачив ти в своїх
Мандрівках вічних — чи не знаєш ти,
А може й в тебе є таке коріння,
Щоб дівчину до себе привернуть?
К у п е ц ь
Пробач мені на слові цім, мій пане,
Якщо такого рицаря, як ти,
Вельможного і гарного, як місяць,
Та дівчина не любить — то цього
Аллах не хоче, мабуть,— і нема
Такого в світі зілля, щоб воно
Ту дівчину до тебе привернуло.
О л ь ш а н с ь к и й
(в запалі).
Коли Аллах не хоче, то нехай
Диявол сам мені в цім допоможе!
К у п е ц ь
(з жахом).
Печатка Солеймана хай мене
Од Ібліса лукавого укриє.
Ольшанський в гніві відходить. Купець повертається до Кезгайла — урочисто.
К у п е ц ь
Тепер тобі, хоробрий коменданте,
Звичаєм стародавнім теж дозволь
Подарувати цей мушкат, шафран
І перець цей найкращий.
Загальний регіт.
К е з г а й л о
(розлючений, вихоплює меч).
Що таке?
Знов перець! Зараз геть мені, не то
Тебе самого в перець потовчу!
І Перекопа свого не побачиш!
Купець і слуги злякано тікають.
К у п е ц ь
Рятуйте, ґвалт! Аллах моя заступа!
Тікають, покинувши дарунки.
В о є в о д а
Чи не здурів ти справді, мій Кезгайле?
Сховай свій меч і не лякай людей.
Піди до них, пан писарю, і дозвіл
На виїзд їм із міста напиши...
Козеліус, уклонившись, виходить.
Ну, де ж той майстер?
ІІІ
Входять Свічка і Януліс.
В о є в о д а
А, це ти — ну що ж,
Дивився дзиґарі в Клинецькій вежі?
О л ь ш а н с ь к и й
Її жених... не дивно ж, що вона
Князівської любові не схотіла...
В о є в о д а
Зумієш їх налагодити?
С в і ч к а
Так,
Попробую, ясновельможний пане.
Я вже знайшов, чого вони не йдуть.
В о є в о д а
Якщо зумієш — матимеш за працю
П'ятнадцять кіп грошей та п'ять локтів
Французького сукна.
К е з г а й л о
(ляскає Свічку по плечу).
І пачку перцю —
Чудовий перець — в роті аж горить.
В о є в о д а
Якраз тобі до речі — на весілля.
С в і ч к а
(хмуро).
Не до весілля нам, шановний пане,
Якщо не смієм свічки засвітить,
Коли звелись від темряви ми й туги.
Коли від трупа матері дівчат
Без сорому хапають слуги.
Тоді весілля справлю я своє,
(Продовження на наступній сторінці)