Знайду я долю і життя твоє,
Як свічку тиху, засвічу і вкрию.
(Дивиться на замок).
А ти стривай, зловісний княже тьми,
Литовський вовче, ти ще нам заплатиш
За наші кривди і за світло те,
Що з наших хат безсоромно украв.
(Іде в глибину за Симеона, наспівуючи).
Темная нічка над містом спустилась,
Місяць над замком зійшов,
Де ж ти, красуне моя, притаїлась,
Вийди ж на поклик мій знов...
Зникає.
ІІ
Зовсім стемніло. З-за Кожум'яцької брами вертаються Гільда з Ульрікою, що несе засвічений ліхтар. Гільда зупиняється, дивлячись на замок.
Г і л ь д а
Бенкет в розпалі... кубками дзвенить
І тішиться литовськеє рицарство,
Як гучно там!
У л ь р і к а
О пані, я боюсь,
Що гніватись на нас страшенно буде
Вельможний пан...
Г і л ь д а
Однаково йому,
Чи дома я, чи ні... Якби ти знала,
Як тяжко та як сумно тут мені
В смутному цьому місті, що таке
Занедбане і темне, як могила...
По цих ярах, глибоких та крутих, .
Де ліпляться похилі, вбогі хати,
Такі не схожі на ошатний мій,
Блискучий Кутногорськ...
Тим часом з правого боку виходить Коляндра і ще два цеховики. Побачивши Гільду, зупиняються праворуч на першому плані.
К о л я н д р а
Стривайте, тихо.
Це жінка воєводи з ліхтарем
Вертається додому. Нумо, хлопці,
Давайте налякаємо її;
Щоб ліхтарем людей не дратувала,
Що потемки примушені сидіть.
1 ц е х о в и к
Гаразд!
2 ц е х о в и к
А нум, гуртом...
1 ц е х о в и к
Нехай не дрочить...
К о л я н д р а
Гаси ліхтар. Кидаймось разом... Ну!
В с і
Ого-го-го!
(Кидаються і гасять ліхтар).
Це ти, моравська лялько!
(Скачуть у темряві навкруги переляканих жінок).
А будете людей дражнити світлом,
Що з наших хат украв твій чоловік!
К о л я н д р а
Тягніть її до старої гарбарні,
Хай потемки посидить до зорі.
Тягнуть.
ІІІ
У л ь р і к а
Рятуйте! Пробі!
Ц е х о в и к и
Це тобі не замок.
Це Кожум'яцька брама!
В цю мить Свічка, що почув крик, кидається на порятунок.
С в і ч к а
Геть! Назад!
(Б'є і розганяє цеховиків).
Як смієш ти ганьбити наше місто
І товариство наше цехове! Негідники!
Коляндра і цеховики тікають.
Пробач, шановна пані,
Зухвальство це, і не суди всіх нас.
Я зараз вам дістану світла,— дайте
Мені ліхтар.
Лізе на примурок Симеона і запалює ліхтар від лампади.
Г і л ь д а
О, дякую тобі,
Кавалере мій чемний і ласкавий,
Хто ти такий, мій хлопче?
С в і ч к а
Я зброяр
І майстер Свічка, київського цеху,
Роблю я стріли, луки і мечі.
Г і л ь д а
(вражена).
То, значить, ми брати по реместву!
Як дивно це. Мій батько теж зброяр,
Цехмейстер славний міста Кутногорська,
Який приємний випадок!
С в і ч к а
Мені
Приємно теж — дозволь, я проведу
Тебе до замку, найясніша пані...
Виходять всі троє повз Симеона, дорогою до замку.
ІV
З глибини входять Ольшанський і Козеліус.
О л ь ш а н с ь к и й
Далеко ще?
К о з е л і у с
О ні, ми вже прийшли,
Отут вона живе.
О л ь ш а н с ь к и й
Іди... Яка ж убога
Хатина ця. І в ній така краса,
Така краса розкішна й чарівна.
К о з е л і у с
Я наказав, щоб варта пильнувала
Хатину цю. Нехай хоча на мить
Вона вогонь засвітить — зараз схоплять
І приведуть до замку.
О л ь ш а н с ь к и й
(нетерпляче).
Йди, кажу.
К о з е л і у с
Тоді вже сам тримай свою голубку.
О л ь ш а н с ь к и й
Іди, кажу.
Козеліус виходить.
Невже така краса
Сама не світить, мов алмаз блискучий,
І темряви навкруг не осява?
Не знаю сам, що робиться зі мною,
Неначе чари душу оплели...
А може, й справді чари... Кажуть всі,
Що в Києві гніздяться чарівниці
По цих ярах таємних і крутих...
Хай буде так. Назад нема дороги.
Гей! Відчини!
Стукає в двері. Меланка виходить із хати.
М е л а н к а
Хто тут?
О л ь ш а н с ь к и й
Це я...
М е л а н к а
Хто ти?
О л ь ш а н с ь к и й
Я той, кого ти душу полонила
І чарами своїми оплела...
Я князь Ольшанський, каштелян і рицар.
О, не тікай, благаю — постривай.
Для тебе я покинув ясний замок
І в темний яр спустився, щоб красу
Твою ще раз побачить, чарівнице.
Хапає її руки.
М е л а н к а
Пусти мене!
О л ь ш а н с ь к и й
О, постривай!
М е л а н к а
Пусти!
Яка ганьба! Хіба князівський звичай
Хапать дівчат опівночі? Пусти,
Мені за тебе соромно.
Відштовхує його.
О л ь ш а н с ь к и й
(затримує її).
Не сором
Таку красу і злочином здобуть.
Не соромно такий алмаз блискучий
До княжого палацу повернуть.
Тебе візьму, бо на шляху моєму
Тебе найвища доля нарекла.
М е л а н к а
Не для князів литовських чи німецьких
Моя дівоча доля — вільна я.
Іди! На перший раз тобі дарую.
Звичаїв, мабуть, наших ти не знав.
Іде до своєї хати.
О л ь ш а н с ь к и й
(один).
І з тим пішла... спокійна і прекрасна,
В свою убогу хату, як в палац.
А я стою без розуму і волі,
Неначе блискавка упала між очей...
І все ж таки тебе я не зречуся —
Любов'ю, ґвалтом, мертву чи живу,
А я тебе здобуду і візьму.
Виходить у глибину.
V
Тихо. З-за брами виходять Коляндра і Чіп.
ЧІП
То де ж це ти штани собі подер?
Напевно, лазив до чужої жінки,
Та напоровся на чужий кулак.
Це вже у вас така кравецька вдача:
Лизнув, та й ходу... Ласі до жінок.
К о л я н д р а
Та ну тебе в болото! Причепився.
Багато ти в жінках тих тямиш... тур...
Ч і п
А що в них тямить? Ухопив — держи,
Не вирвалась — то й цілувати можна...
К о л я н д р а
Чи бачили! То вирвешся хіба
З таких лабет ведмежих, як у тебе.
Кохання теж... ведмеже...
(Спотикається).
А бодай
Ти не діждав. Як в буцегарні темно.
Бодай ти там осліпнув, княже тьми,
За наше світло...
Раптом у Меланчиній хаті спалахнуло світло.
К о л я н д р а
(здивовано).
Ой, дивись, дивись,
В Меланки світ! Чи в розумі вона!
Здуріла дівка. Зараз же прийдуть,
Причепляться.
Ч і п
Щось скоїлось, напевно.
Меланка вибігає з хати.
М е л а н к а
Ой боже ж мій! Допоможіть! Вмирає!
Вмирає мати. Боже, що робить!
(Стукає в сусідню хату).
Марусе! Ївго! О, яке нещастя!
(Бачить Коляндру, біжить до нього).
Ой, лишенько... Допоможіть. Мерщій!
Біжіть мерщій до лікаря, до німця.
Ч і п
Що на Волоській вулиці! Я вмить!
Вибігає за браму. Збираються дівчата, народ... В числі інших Передерій.
М е л а н к а
Прокинулась... не може дихать...
К о л я н д р а
(з жахом).
Світло!
Що робиш ти! Мерщій гаси! Мерщій!
М е л а н к а
(ламає в розпуці руки).
Сумує мати в темряві, благає,
Щоб засвітила: моторошно їй...
О боже, що ж робити, що...
Г о л о с з х а т и
Меласю!
Меланка кидається до хати.
Д і в ч а т а
Дозір! Дозір іде! Обхід!
(з жахом).
Пропали.
Гасіть мерщій!
З глибини увіходить кілька вартових, з ними осмник Козека з ліхтарем. Позаду виглядає Козеліус.
К о з е к а
А, світло! Знов непослух!
Чия це хата? Зараз записать.
І взять вину.
Вартові стукають у двері.
В а р т о в і
Гей, хто там! Відчиняй!
К о з е к а
Тягніть сюди!
П е р е д е р і й
Стривайте! Тихше ви!
Нещастя тут. Людина умирає.
То майте ж совість.
К о з е к а
Геть!
Н а р о д
Гнобителі! Кати!
Знущання це нелюдське! Глум безбожний!
Вартові вдираються в хату.
Мучителі! Катюги! Доки з нас
Ви будете знущатись!
К о з е к а
Геть усіх!
Свавілля, бунт?!
Вартові витягають із хати Меланку.
А, осьдечки вона,
Красуня ця,— ведіть її до замку,
Нехай посидить там.
М е л а н к а
(виривається).
Не смієш ти
Затримувать мене в таку хвилину,
Коли вмирає мати!
К о з е к а
Менше з тим.
Беріть її.
Г о л о с з х а т и
Меласю! Доню!
М е л а н к а (в розпачі).
Мамо!
К о з е к а
Беріть її.
Меланку схопили.
П е р е д е р і й
Пусти! Не смієш ти!
Н а р о д
Катюги! Душогуби безсоромні!
М е л а н к а
Пусти! Вона вмирає! Мамо! Рідна!
(Падає навколішки).
Пусти мене, благаю всім святим,
Вона ж вмирає. Мамочко єдина!
К о з е к а
Тягніть її за руки!
П е р е д е р і й
Бийте їх!
Н а р о д
Ґвалтівники! Прокляті душогуби!
Геть кривдників! Женіть їх! Бийте їх!
До біса драбів! 1 Годі вже знущання!
1 Д р а б — зневажливе "злидар", "негідник",
Обурені городяни наступають на варту.
К о з е к а
Свавілля! Заколот! З піхов мечі!
Рушайте далі!
П е р е д е р і є в а д і в ч и н к а
Дядю, я боюсь.
П е р е д е р і й
Не бійсь, моя дитиночко... не бійся...
К о з е к а
З піхов мечі! Рубайте всіх! Женіть,
Ведіть її. А, будете, свавільці!
Варта виймає мечі. Бійка. Городяни відступають. Дехто падає.
Г о л о с із х а т и
Меласю... доню...
М е л а н к а
Мамо! Мамо рідна!
(Продовження на наступній сторінці)