І зір псував над дрібною різьбою...
Які мережки з золота кував! І так осліп...
С в і ч к а
Осліп чудовий майстер,
Що свічки був не властен засвітить!
І доки ж це терпіти! О, якби
Цю грамоту князівськую добути
Із замку воєводи. Всі б тоді
І каганці і свічі запалили
По цілому Подолью!
Та невже ж
Не доб'ємось ми наших прав законних?
Та що законних! Людських наших прав!
Ні! Годі вже! Життя не пошкодую,
А привілеї наші поверну!
А не віддасть добром, то візьмем силою.
Об заграву шляхетного їх замку
Тоді засвітим наші каганці!
Ч і п
Це справжнє слово. Це по-кожум'яцьки!
Я сам ладен хоч зараз засвітить.
К о л я н д р а
Кому ж і засвітити, як не Свічці,
На те ж і Свічка він!
С в і ч к а
І я це доведу.
Хоч головою ляжу, а знайду!
М е л а н к а
О, не буди страшних примар, мій любий!
Навіщо нам те світло, що вночі
Світитиме на горе та на згубу,
Під дзвін сполоху й брязкання мечів?
Тоді нам світло любе, як воно
Своє проміння ллє в затишній хаті,
Коли сім'я вечеря за столом,
Коли дитину колисає мати...
Благословенне світло, що верстат
Працівника привітно осяває...
І прокляте те світло, як горять
Всі вулиці од краю і до краю!
С в і ч к а
Амінь, Меласю,— тільки що ж робить,
Коли добром ніхто не дасть нам світла
Його здобути треба — не молить,
Бо без борні нікчемні всі молитви.
І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не засвітила.
Ч і п
Святі слова!
П е р е д е р і й
Амінь.
К а п у с т а
На віки вічні.
Нехай живе громада славна наша,
Нехай цвітуть Подолье і Гора.
С в і ч к а
І вільності всі наші. І нехай
Не думає литовський воєвода
Зробити з нас челядників своїх!
Ч і п
Не буде так! До війта всі!
В с і
До ради!
Не будемо робити на панів!
Хай грамоти поверне й привілеї,
Хай світло дасть! До війта!
К о л я н д р а
Війт іде!
Ч і п
Ага, якраз! Тепер нехай не діжде.
В с і
Нехай не діжде далі нас дурить!
Ч і п
Хай зараз же іде до воєводи,
За наші всі вимоги обстає!
VІІ
Сутеніє. Дівчата розходяться співаючи. Меланка йде до себе в хату. З-за брами повільно й поважно входить війт Шавула, гладкий, у довгому вбранні з хутром, з ланцюгом на шиї, і чернець Симеон, теж гладкий, червонолиций і ще не старий.
Ш а в у л а
Чого це ви зібрались тут, панове?
Вже пізній час — вечеряти пора...
Ч і п
Вечеряти! Тобі, звичайно, добре
Вечеряти при світлі — на горі,
Не те, що нам.
Ш а в у л а
Та й чарку добру випить
Не вадить після праведних трудів.
Чи так кажу я, отче?
С и м е о н
Суще так.
Бо, як глаголе мудрий син Сирахів,
Вино єсть втіха серцю і душі,
Єгда душа його пріємлет в міру.
Ш а в у л а
Во славу міста нашого.
С и м е о н
Амінь.
Ш а в у л а
І добру ж вчора я почав слив'янку.
Неначе та мальвазія 1.
1 Мальвазія — сорт вина.
С и м е о н
Блажен,
Чия вовік не оскудіє чаша.
Ш а в у л а
І осетра розкішного привіз
Мені бурмистр Гудима з Чарториї.
Почнем, премудрий отче?
С и м е о н
В слушний час.
Апостольська то їжа і споживна.
Ш а в у л а
А може й ви, панове?
Ч і п
Годі вже
Про осетрів базікати та чарки,
А про людей і клопоту немаї
Який ти війт!
Ш а в у л а
Та що ти, з глузду з'їхав
Чи з ланцюга зірвався?
Ч і п
Розірву
Всі ланцюги. Де наші привілеїв
Де грамоти князівські?
П е р е д е р і й
Так, кажи!
Де грамоти всі наші?
Ш а в у л а
(спантеличений).
Звісно де — У воєводи в замку.
С в і ч к а
Добре діло!
Чи не для того ж обрано тебе,
Щоб шанував, держав закони наші,
Щоб захищав сиріт і все поспільство,
Щоб вільності всі наші боронив.
А де ж вони? То як же ти дозволив,
Щоб воєвода грамоти забрав?
Ч і п
Еге, кажи! Який же після цього
Ти в біса війт?
Ш а в у л а
Не подуріли ви!
Та я ж при чому тут?
П е р е д е р і й
Адже ж свої млини
Та осетри, борті1, боброві гони
Ти боронити вмієш. То чому ж
Не боронив ти наші привілеї
Та вільності?
1 Борть — вулик у дереві.
Ш а в у л а
Казати легко вам.
Не боронив! А що ж було робити?
Щоб воєвода взяв та й посадив
Мене в хурдигу?! Ач, які розумні!
К а п у с т а
А хоч би взяв. І потерпи за місто,
Як потерпів колись Іван Ходкевич,
Що полонив його Менглі-Гірей...2
На те ти війт.
2 Кримський хан, який 1482 року спалив Київ.
Ч і п
Млинів своїх шкодуєш?
Який ти війт!
Ш а в у л а
(в розпачі).
Дались їм ті млини!
П е р е д е р і й
Який ти війт!
Ш а в у л а
Попав, як пес в цибулю.
С в і ч к а
Який ти війт! Чому не написав
До князя ти? Чому мовчиш про кривди?
П е р е д е р і й
Сваритись з воєводою не хтів?
К а п у с т а
Млини свої борониш... рибні лови!
Ч і п
Слив'янку смокчеш. Черево ростиш!
С в і ч к а
Виходить, сам ти кривдник і порушник
І вільностей, і твердостей міських!
В с і
Не треба нам такого війта! Геть!
Ш а в у л а
Та що це ви? Здуріли?
Ч і п
Кривдник!
П е р е д е р і й
Зрадник!
Ш а в у л а
Адже ж несила!
Ч і п
Не берись тоді!
Ш а в у л а
Я сто разів казав...
П е р е д е р і й
Про осетрів.
Ш а в у л а
Я піклувався щиро...
Ч і п
За слив'янку.
Ш а в у л а
Та хай вам цур! Насіли, як джмелі.
С и м е о н
О братіє! Одумайтесь, смирітесь,
Одкиньте гнів, і ярость, і хулу,
І срамословіє.
Ч і п
А ти чого, патлатий!
С и м е о н
Апостол Павел каже...
Ч і п
Каже він,
Щоб не сував ти носа в наше просо.
С и м е о н
Безбожіе! Кощунство!
Ш а в у л а
Тихше ж бо!
Послухайте, панове!
В с і
Годі слухать.
Ш а в у л а
Побачите — я все зроблю, я знов
Піду до воєводи.
С в і ч к а
Добре, згода!
Ім'ям киян рішуче вимагай,
Щоб одложив безглузду заборону,
Щоб привілеї наші повернув
І світло дав світити.
Ш а в у л а
(витирає хусткою піт).
Все зроблю.
Ну й халепа... хоч не ходи сюдою,
Крізь браму Кожум'яцьку... краще вже
Кругом ходити — Боричевим взвозом,
Хоч там нагрієш чуба — все ж не так,
Як тут тобі цеховики нагріють...
Аж мокрий лоб... Бувайте!
С в і ч к а
Йди здоров!
Ч і п
Дивись, без світла краще не вертайся,
Бо в Кожум'яках голову звернеш...
С и м е о н
О чернь безбожная! О суєте суєт!
Входять обидва в глибину, до замку.
Ч і п
Несмачна буде війтові вечеря...
К о л я н д р а
Побачимо, яке з нього пуття.
С в і ч к а
А завтра ж всі гуртом до магістрату,
Нехай тепер хоч світло дасть, хоч ні —
А на панів не будем працювати!
В с і
Не будемо робити на панів!
Завіса.
ВІДМІНА ДРУГА
Там же через якусь годину.
І
Стемніло. На синьому небі встав блідий молодий місяць. Далекі дівочі співи неначе тануть у вечірньому повітрі. На горі, в замку, засвітились вогники, але в місті скрізь темно, тільки перед брамою Симеона жевріє червона лампадка.
С в і ч к а
(тихенько співає).
Темная нічка над містом спустилась,
Місяць над замком зійшов.
Де ж ти, красуне моя, притаїлась,
Вийди на поклик мій знов!
Стукать не можу, бо зайняті руки —
Чашу я з медом приніс.
Вийди ж мерщій, не тягни мої муки:
Жалить комар мене в ніс.
Бджілки злетілись на запах медвяний,
Чаша прилипла до рук —
Вийди ж скоріше, о друже бажаний,
Вийди на тихий мій гук.
— Брешеш, нема в тебе меду, мій любий,
Бджілка вночі не літа.
— В тебе без меду солодкії губи,
В мене бджола на вустах!
Тихо відхиляються двері і входить Меланка.
Свічка її пригортає до себе й цілує. Обоє сідають на лавці біля хати. Меланка пригорнулась до Свічки, зазирає йому в вічі.
М е л а н к а
О любий мій...
С в і ч к а
О зіронька ясна...
М е л а н к а
І все ж таки на тебе я сердита,
Бо мед у тебе тільки на вустах,
А ділом болю завдаєш мені ти
І не жалієш серця ти мого...
С в і ч к а
Та що це ти! Тебе я скривдив, люба?
М е л а н к а
Навіщо, як метелик на вогонь,
Ти рвешся до пригоди та до згуби?
Нащо тобі те світло? То хіба
І в темряві не ясно нам з тобою...
Для мене — цілий світ в твоїх очах,
Навіщо ж ти шукаєш неспокою?
Не любиш ти...
С в і ч к а
О любий друже мій!
Чи не любов од віку пориває
Людей на подвиг, на борню, на бій?
Отак і я на честь твою жадаю
Всі засвітити в Києві вогні!
М е л а н к а
Боюся я вогнів нічних — вони
Моїй душі ворожать тільки горе...
(Підводиться).
Прощай, мій любий...
С в і ч к а
О, побудь, не йди...
М е л а н к а
Не можу, милий... І матуся хвора,
І пізно вже...
С в і ч к а
(цілує її).
До завтрього!
М е л а н к а
Прощай!
(Іде в свою хату).
С в і ч к а
(один).
Прощай, чудова дівчино... Тобі
(Продовження на наступній сторінці)