Цехові, міщани, городяни, дівчата, жовніри, осмники, литовські рицарі.
Діється в Києві восени 1506 р.
1 Каштелян — сановник, що засідав у польському сеймі.
2 Осмник — дрібний урядовець княжий.
ДІЯ ПЕРША
В І Д М І Н А П Е Р Ш А
Старий Київ 1506 року. Копирів Кінець перед Нижнім городом. Ліворуч Кожум'яцька брама, що веде на Подольє, в глибині церква Симеона, праворуч кілька хат, серед них — Меланчина. Віддалік видно гору Вздихальницю з Литовським замком. До нього йде дорога цією вулицею. На виступі Симеонової брами в ніші жевріє лампадка. Час перед вечором. Золота осінь.
І
Дівчата співають і ходять кружка. На чолі — Пріся. Входить, трохи шкутильгаючи, кравець Коляндра, худорлявий і веселий хлопець.
К о л я н д р а
Та що це ви сумної завели?
Побавились би краще, погуляли,
А хочете — і я допоможу.
П р і с я
І справді, сестри, — нум варити пиво!
2 д і в ч и н а
Ні, краще в женчика!
3 д і в ч и н а
Чи в коструба! 1
1 Коструб — яструб.
П р і с я
Ба ні!
В кострубонька гуляти не годиться,
Веснянка це, а зараз осеніє.
Мов золотом укрило всі яри...
2 д і в ч и н а
Тоді про свічку! Саме до ладу!
Давно пора про свічку вже співать.
З д і в ч и н а
Гаразд, гаразд!
П р і с я
А хто за свічку буде?
2 д і в ч и н а
Наталочка. Вона ж у нас струнка,
Мов свічечка, і, як вона, біленька.
Виводить на середину гарненьку, дуже молоду дівчину.
2 д і в ч и н а
Ставай світи.
3 д і в ч и н а
А я за вітра буду.
Дмухатиму, щоб свічку загасить!
К о л я н д р а
Ні, краще я! Я так на вас подую,
Що всі спідниці вгору полетять.
П р і с я
Та ну тебе! Женіть його, дівчата!
З д і в ч и н а
А я тивуном 1 буду.
1 Тіун — управляв феодальним маєтком та керував дружиною, що перебувала в замку.
2 д і в ч и н а
Я дяком.
П р і с я
Ну, годі вже — ставайте до ладу.
К о л я н д р а
Та що співать про свічку, все їдно
Хоч як співай, а потемки сиди,
Бо світло заборонено світить...
П р і с я
І справді... вже й Семен не за горами,
А в хаті не побачиш каганця...
К о л я н д р а
Заборонив проклятий воєвода...
Проте мені байдуже, бо дівчат
І в темряві зумію я намацать —
Як пишний стан або палкі вуста,
Цілуй мерщій — такий у мене звичай.
Без каганця дорогу я знайду
До вас, мої дівчата-сироїжки.
Хапає й цілує дівчат — ті з реготом відбиваються.
Д і в ч а т а
Та ну тебе в болото! Одчепись!
П р і с я
Ач, вигадав, ласуне кривоногий!
Женіть його, дівчата! Годі вже!
Ставайте всі гарненько по місцях —
Ти тут, ти тут, а ви сюди, а ви
Ставайте колом, свічку бережіть.
Всі по місцях? Тепер співайте, сестри.
(Поважно).
Про свічку нашу пісню заведем.
Дівчата розбиваються на два гуртки. Один утворює коло, всередині якого стоїть Наталочка — "свічка", а другий, в якому Вітер, Дяк і Тивуни, намагається прорвати коло, розігруючи все, про що співає пісня. Тим часом з-за брами вийшов Козеліус, городський писар, поважна, худорлява постать у довгому, облямованому хутром убранні, з жезлом і великою книжкою під пахвою. Слухає пісню, непохвально хитаючи головою.
ПІСНЯ ПРО СВІЧКУ
Нас бджілка премудра навчила,
Як світло здобути вночі,
І з ярого воску зліпили
Ми свічку, ми свічку собі.
Ой ладо, ой ладо, зліпили
Ми свічку на втіху в журбі!
І вабить до гурту нас свічка,
До праці, до дружніх пісень.
І з нею осінняя нічка
Нам радісна й ясна, як день.
Ой ладо, осінняя нічка
Нам радісна й ясна, як день.
І вітер даремно осінній
Лютує, щоб свічку задуть,
Не пустимо вітру ми в сіни,
Лети — не до нас твоя путь.
Ой ладо, не пустимо в сіни,
Лети — не до нас твоя путь!
А дяк заходився патлатий,
Щоб свічку до церкви забрать,
Прогнали дяка ми із хати:
Іди в свою церкву співать!
Ой ладо, прогнали із хати,
Іди в свою церкву співать!
І княжі тивуни ярились,
Щоб свічку-красуню згасить,
Та ми і од них одкупились.
А свічка і досі горить.
Ой ладо, ой ладо, і досі
Ясна наша свічка горить.
Світи же нам, свічко-красуне,
На радість і горе всяк час,
Ні вітер, ні дяк, ні тивуни
Тебе не однімуть у нас.
К о з е л і у с
(поважно).
Стривайте, тихо! Як посміли ви,
Дівчата голосисті і свавільні,
Цю пісню непристойную співать?
Ця пісня єсть злочинна і безбожна,
Вона властей законних зневажає
І матір нашу, церкву пресвяту.
І аз, урядник воєводи,
Notarіus іllustrae cіvіtatіs 1,
До кари вас негайно притягну.
Не думайте тікать — я всіх вас знаю
І геть усіх в цю книжку запишу.
1 Писар славної держави (лат,).
К о л я н д р а
Дивись який! Світить не можна світла,
То хоч співать про це не заважай!
Іди пиши про мито та помірне,
Про мостове, про сош і верховщину,
Про всі лупецтва, що здирає з нас
Його пресвітла милость воєвода.
Облиш пісні дівочі — з них тобі
Навряд хабар чи інша здобич буде.
К о з е л і у с
Стривай, стривай, як посидиш в хурдизі,
То іншої, зухвальче, заспіваєш.
Починає писати в книжці. Дівчата оточують Козеліуса.
П р і с я
Та годі-бо — бач, халепа яка,
Вже і співати в Києві не можна!
2 д і в ч и н а
Та не пишіть. Не будемо співать...
3 д і в ч и н а
Не знали ми...
П р і с я
Не ми цю пісню склали.
К о з е л і у с
Хай буде так. Пробачу перший раз.
А ви за те, дівчата-чепурушки,
Повинні всі віддячити мені —
Солодким відкупитись поцілунком,
Не то — негайно в книжку запишу.
К о л я н д р а
Ач, вигадав драпіжник довгополий —
І на дівчат вже мито урядив!
Козеліус хапає й цілує дівчат.
К о з е л і у с
Бджола свій мед збирає по квітках
І жодної, премудра, не минає.
Д і в ч а т а
Та ну тебе в болото! Ач, який!
Розбігаються з реготом.
ІІ
З своєї хати виходить Меланка, молода, дуже вродлива дівчина.
П р і с я
Меласю, люба!
2 д і в ч и н а
Ти хоч нас рятуй.
3 д і в ч и н а
За писарем не можна зовсім жити!
П р і с я
Шкода, що тебе з нами не було,
Тоді б, напевно, писар не чіплявся,
Ти б свічкою у нас була, а ми
Таку красуню скривдить не дали б.
Ходім мерщій — тепер співати вільно,
Бо писар з нас чимале мито взяв.
К о з е л і у с
Ба ні! Тепер рахунок буде інший:
Нехай за всіх Меланка викуп дасть,
Бо київських дівчат всіх поцілунки
Не так солодкі, як її один.
П р і с я
Дивись який!
К о з е л і у с
О дівчино прекрасна,
Повинна ти мене поцілувать,
Щоб цих дівчат од кари врятувать,
Чи є ж така краса на світі...
Притягає Меланку до себе, вона з серцем відштовхує.
М е л а н к а
Геть!
Занадто вже собі ти дозволяєш.
Пан писаре, не для того тебе
Призначив князь і рада ухвалила,
Щоб ти киянам кривди учиняв
Та до дівчат без сорому чіплявся.
Не молодий, здається...
К о з е л і у с
Начувайсь!
За ці слова мені ти ще заплатиш...
К о л я н д р а
От дівчина! Не те що ви. Орел!
Не схаменувсь, як хріну піднесла.
М е л а н к а
(до дівчат).
Не можу з вами, дівоньки, гуляти
Сьогодні я — не до того мені...
Заслабла мати, враз схопило серце,
Заснула щойно, мучилась весь день...
Не знаю вже... чогось такий гнітючий,
Такий важкий на серце ліг тягар...
Ходжу... і наче лиха все чекаю...
П р і с я
Та бог з тобою! Буде все гаразд.
ІІІ
З-за Кожум'яцької брами виходить юрба цеховиків, що вертаються з засідання магістрату, жваво обговорюючи якусь подію. Серед них кожум'яка Чіп, золотар Передерій, цехмейстер Капуста, кушнір Балабуха, бондар Шпак, коваль Мелешко. Чіп — велетенського вигляду кожум'яка в шкіряному фартусі. Капуста — старенький, білий, як голуб, Передерій — вродливий, поважного вигляду майстер, років під 45, з довгастою чорною бородою, сліпий. Його веде гарненька дівчинка років 10.
Ч і п
Знущання це! Ніколи не було,
Щоб від цехів такого вимагали!
Та що це ми — невільники, раби,
Челядники хіба ми воєводи,
На нього щоб робити день і ніч!
Б а л а б у х а
Чи бачили! Робити на дурницю!
Коляндра втуляється до гурту.
К о л я н д р а
Кажіть-бо що? Невже і магістрат
Погодився на всі оті вимоги?
К а п у с т а
Погодився! Та хто його питав?
К о л я н д р а
Виходить так — покинь усю роботу,
На воєводу тільки і працюй!
Ч і п
Не діжде ж він, щоб ми йому робили!
Козеліус обережно наближається, прислухаючись.
Б а л а б у х а
Півтисячі зробити кожухів
До покрови! Та що він, з глузду з'їхав!
Козеліус непохвальне хитає головою.
П е р е д е р і й
Хіба на те ми маємо свої
Статути цехові та привілеї,
Щоб з наших прав знущалися пани
Та на рабів своїх перевертали!
Ч і п
Вже дихати народу не дають,
Нема кінця насильству і притугам!
К о з е л і у с
(виходить, затуливши вуха руками).
Не слухаю! Не чую!
Ч і п
Забирайсь!
Ще не таке почуєш, довгополий.
К а п у с т а
(Продовження на наступній сторінці)