Сидіти та дивитись, як вони
Там вихиляють кубки,— дуже вдячна.
Ти чула, як співає Флоріан,
Ольбрахтів джура? Ах, чудовий хлопчик.
А скільки знає всяких він пісень!
Г і л ь д а
Дивись, щоб не прийшлися ті пісні
Не до смаку твоєму чоловіку...
Р у з я
Ат, вигадки! Доволі вже того,
Що згодилась я жити в цій хуртизі,
Та ще з таким ведмедем, що його
Лиш перець може трохи зворушити.
Та мій ведмідь хоч добрий. А з твоїм —
Нащо вже я весела й нежурлива,-
Не вижила б, здається, й трьох хвилин.
Не дивно ж, що і ти така сумна...
Г і л ь д а
Була і я безжурна та щаслива
На батьківщині радісній моїй...
О, подивись, яке сумне це місто-
Як темно там в долині... жодний вогник
Не світиться в хатах, неначе всі
Там вимерли... і чарівник всесильний
Важку на місто руку наложив...
Яка нудьга... Коли я знов побачу
Мій осяйний, веселий Кутногорськ...
Р у з я
А я мою Варшаву... о, вже йдуть.
Ну, постривай — тепер ми затанцюєм,
І джуру я нікому не віддам!
ІІІ
Чути гучну розмову, і в залу входять повільно й урочисто всі гості й сам Воєвода. Проходячи повз Гільду, гості поштиво їй уклоняються. Воєвода хмуро на це дивиться. Окремо йдуть Кезгайло і Ольшанський, литовські рицарі Пирхайло, Ольбрахт і поряд Кмітич, ватажок козацький. Козеліус тримається позаду.
О л ь ш а н с ь к и й
То там, я чув, привілля на степу,
На ваших тих ґрунтах Звенигородських
Земля не міряна — ори де хочеш,
А риби, м'яса, меду хоч залийсь,
К е з г а й л о
А перцю-то напевно вже нема.
К м і т й ч
Привілля, що й казати, там, мій княже,
А перцю більш як треба — так і жди,
Щоб татарва, як вихор, не знялася
Та перцем не засипала очей.
І оремо і сіємо з шаблями,
З сокирою лягаєм і встаєм.
П и р х а й л о
Та хто ж вони, ці люди? Козаки?
Напевно, лотри, наволоч ледаща...
К м і т и ч
Ця наволоч є купка смільчаків,
Що не злякалась шаблею й сохою
Далекі наші межі боронить!
Недовго б ти пишався в вашій Вільні,
Коли б ми там не бились на чолі.
Давно б уже сидів в татарській ямі.
П и р х а й л о
(про себе).
Зухвалий хлоп!
Виходить обурений.
К е з г а й л о
(регоче).
Ха-ха! Я бачу, й ти
Умієш перцем очі засипать.
Стривай, я скоро сам до вас приїду.
Набридло вже за мурами сидіть.
Р у з я
Та годі вже — нудні розмови ваші
Могли ви там за кубками вести.
Пора до танців — пане воєводо,
Звели музиці грати для гостей.
В о є в о д а
Не проти я рицарської розваги,
Нехай дадуть до танців перший знак.
(Фанфари).
Лунає гасло втіхи й насолоди,
Хай кожен гість запросить і веде
Прекрасних пань звичаєм стародавнім.
Подає руку Гільді, інші подають своїм дамам, і всі обходять залу повільним урочистим темпом, після чого відводять дам на їхні місця.
Р у з я
Тепер танцю веселого й швидкого,
Щоб розігріти, розігнати кров!
Пан Ольбрахте, звели, щоб джура твій
Веселого нам танцю влаштував.
Гоньоного, вирваного, млинка,
Такого, як в Варшаві чарівній.
О л ь ш а н с ь к и й
(до Кезгайла).
І справді, що з дружиною такою
Тобі не треба перцю, друже мій.
Вона сама — як перець стручковий.
К е з г а й л о
Дивися краще, щоб тобі в ярах
Не всипав майстер Свічка перцю з маком.
Рузя та інші дами тягнуть на середину Флоріана, молодого вродливого джуру.
Р у з я
Мерщій-бо, Флоріане, заспівай
Пісень веселих до танців швидких.
Ф л о р і а н
Тоді ставайте, пані й кавалери,
Давайте "пшепюречку" танцювать.
Співає. Всі стають кружка й танцюють, не пускаючи з кола "пшепюречку", що танцює всередині й нарешті прориває коло.
Ф л о р і а н
Як в ставку кружляють рибки,
В'ються ластівки моторні,
Як в млині танцюють жорна,
Ми в танку зів'ємось швидкім.
А панянка в колі в'ється,
На всі боки утікає —
Скрізь їй виходу немає,
Скрізь їй пісня в очі ллється:
Фіт, фіт, фіт, пшепюречко,
Хорошуле, білолиця,
Не втечеш ти до пшениці,
Не втечеш ти, коханечко!
Р у з я
Тепер гоньоний. Ценар чи млинка!
Ф л о р і а н
Прекрасних пань покірний я слуга.
О л ь ш а н с ь к и й
Дивись, у залі, наче вихор буйний,
Знялися танці з захватом новим.
Танці.
В о є в о д а
Поглянь, Кезгайле, де твоя дружина,
Вирує там веселість через край.
Лиха з такою жінкою година,
Хоч ні на крок од себе не пускай.
К е з г а й л о
Не бачу в тім лихої я прикмети,
Що в танцях жінці весело моїй —
Зате в твоєї жінки для бенкету
Занадто вигляд хмурий і сумний.
В о є в о д а
Клянусь Перуном! Я її навчу,
Як мій бенкет ганьбити осяйний.
(Підходить до Ольшанського).
Ну що, мій княже, мабуть, є на що
І в Києві у нас помилуватись?
О л ь ш а н с ь к и й
Не тій красі дивуйсь, що тут сіяє,
При цих свічках, музиці і танку,
А тій красі, що й в темному кутку
Навкруг себе мов світло розливає.
Є дівчина, якби сюди ввійшла —
Померкли б всі свічки та всі красуні!
Ідуть у глибину зали. Флоріан і Рузя в захваті танцю.
Ф л о р і а н
Ніколи ще не бачив я очей,
Щоб стільки щастя й ласки обіцяли!
Невже вони не щирі в вечір цей —
Або вони сіяють тільки в залі,
На втіху всім, для багатьох людей?
Р у з я
О ні! Для тебе тільки, мій коханий.
Ф л о р і а н
Коли ж тебе віч-на-віч я знайду?
Р у з я
Вночі сьогодні... муж на варту стане,
Чекай мене... в цій залі... я прийду.
Вибігає — він за нею.
ІV
Воєвода, Кмітич і Козеліус підходять до Гільди, що сидить в самоті біля вікна.
В о є в о д а
Одна, здається, пані в цілій залі
Смутна та хмура; бачу я, що їй
Не до вподоби наші всі розваги,
Не до смаку бенкет мій осяйний.
Хіба свічок замало тут блискучих,
Хіба музика наша не гучна?
Чи не шляхетні досить наші гості,
Чи мало кубків меду та вина?
Одверта це зневага!
Гільда підводиться.
Г і л ь д а
О мій пане!
Чи смію ж я, покірная раба
І воєводи славного дружина,
Такий бенкет блискучий зневажать?
А що сумна — то не моя провина,
І серцю я не владна наказать...
Щоправда, мимоволі я згадала
Про інші свята, що колись
Ми в Кутногорську рідному справляли...
І стародавня ратуша тоді
І з нею ціле місто променіло
Від безлічі вогнів, і звідусіль
Неслись пісні, і все округ кипіло,
Як в казані. Чому ж таке сумне,
Чому ж таке безмовне наше місто?
Чому ж, як там, на наш бенкет воно
Не відповість привітно і врочисто,
І жодне там не світиться вікно?
І ось тоді... тоді мені здається,
Що ми чужії люди для киян,
І світло це, що тут як річка ллється,
Ми відняли у наших громадян!
В о є в о д а
(гнівно).
Знов спогади безглузді і нікчемні!
Ще й досі дух моравських тих майстрів!
К о з е л і у с
Шановна пані, варварський і темний
Живе там люд, і милостей твоїх
Не вартий він. Як можеш ти рівняти
Свій Кутногорськ та ці убогі хати?
Дай тільки їм світити каганці,
То в першу ж ніч піде за вітром місто.
В о є в о д а
(гнівно).
Своє забула місце, мабуть, ти!
Для цих рабів я князь і воєвода!
Не дивно ж, що обстала ти за них,
Бо низького сама такого ж роду.
К м і т и ч
Не гоже кажеш, пане воєводо.
На Київській землі нема рабів,
І, мабуть, чесного твоя дружина роду,
Коли за нас піднесла голос свій.
Г і л ь д а
Так! Не соромлюсь роду я мого,
То чесний рід майстрів, митців поштивих,
Що Кутногорськ уславили кругом!
В о є в од а
Ха-ха! Рід слюсарів та ковалів.
Г і л ь д а
Так, слюсарів, але мечами тими,
Що їх кують мій батько та брати,
Пишаються всі рицарі вельможні,
Не гидував і сам, здається, ти
Червінцями дзвінкими, що були
Моїм приданим, і тоді низька
Я не була, бо добре знав, що рівна
Цехмейстра кутногорського дочка
Литовському вельможі.
Виходить, гордо підвівши голову.
В о є в о д а
(крізь зуби),
Слюсарівна...
V
Слуги виносять таці з кубками і, почавши з Воєводи, обходять всіх гостей.
В о є в о д а
(підіймає свій кубок).
Гостей шановних дякую за честь
Й запрошую звичаєм стародавнім
Останній кубок випить на прощання,
На здоров'я за всю державу нашу
Та за рицарство нашої землі!
Гості п'ють.
Г о с т і
Тобі за честь подяка та шаноба.
Поштиво уклоняючись воєводі, розходяться гості. Слуги гасять свічки, крім двох, що горять ліворуч на столі першого плану.
В о є в о д а
(затримує Козеліуса).
Зостанься тут. Потрібний ти мені.
(Дістає зі скрині грамоти й кладе на стіл).
До Вільни завтра вранці їде Ольбрахт,
Отож негайно треба написать
Листа до князя з приводу отих
Безглуздих домагань та привілеїв.
Занадто вже знялося балачок
Навколо них — напевно, будуть скарги.
Ти ж напиши, що зараз скасувать
Цю заборону аж ніяк не можна,
Бо навіть війт, і той за всіх киян
Відмовився од пільг тих небезпечних.
К о з е л і у с
Все розумію. Зараз напишу.
Гільда виглядає з-за дверей.
В о є в о д а
Яка ганьба! Дружина воєводи
(Продовження на наступній сторінці)