К а р ф у н к е л ь (продовжуючи копирсатися в годиннику). О, Зальбадерей, о, пустий балакня! Який останній хвилина? Ваш останній хвилина буде через тридцять років. Укупі вмираль! Вона ще вас кидаль — цей дівчинка, поки ви вмираль...
Ю р к е в и ч (обертаючись). Ви брешете!
К а р ф у н к е л ь (спокійно). Ну, то ві її кидаль унд даміт пунктум. Брязкіт розбитої шибки. Куля вибиває з рук Карфункеля годинник.
Ю р к е в и ч. Боже мій! Сюди стріляють!
К а р ф у н к е л ь (розлючено). О, ферфлюхте гейденлерм! Проклятий метушня! Розбиваль мій кращий хронометр! Каналії! Негідники! (Лазить по підлозі, збираючи механізм).
Тривога. Рушнична стрілянина.
Л і д а. Стривай! Ти чуєш! Це наші! Вони близько! Вони не дозволять, щоб нас убили! (Біжить до вікна). Так, так! Скрізь паніка! Солдати тікають, кулемет. Ага! Сиплеться штукатурка... Кулі б'ють в естакаду... Впав офіцер!..
Міцний стукіт у двері.
Ю р к е в и ч. Ламають двері. Треба їх чимось заставити. Вони можуть нас убити, відступаючи...
Тягне до дверей меблі.
Л і д а. В мене є ще один револьвер. Ми будемо оборонятись.
Ю р к е в и ч. Так, так! Жити, жити! Дихати на повні груди, жити з тобою, моя Лідо!
К а р ф у н к е л ь (продовжуючи збирати коліщата з підлоги). Зальбадерей! Він уже роздумиваль умирать...
Постріл під дверима. Шум боротьби.
XІІІ
Голос за дверима. Відчиніть! Свої! Товаришу Юркевич!
Ю р к е в и ч (у захваті). Таратута! Врятовані!
Двері відчиняються. Входить загін червоноармійців. Попереду Таратута.
Т а р а т у т а. Товаришу Юркевич! Баришня, мадамочко! Ура! Живі, не спізнився?
Л і д а (кидається до червоноармійців). Товариші! Рідні! (Тисне їм руки). Якого полку?
Ю р к е в и ч (хапає руку Таратути). Таратуто, друже мій любий! Це ти нас визволив?
Т а р а т у т а. Та вже так вийшло. Спасибі, братва попалася знайома. Згодилися в тил один броневик пустити. Для тебе, друже, і станцію здобули, і все на світі.
Ю р к е в и ч. Та коли ж ти встиг, каналія? (Сміється від щастя).
Т а р а т у т а. Та хіба я час лічу чи міряю?
Ю р к е в и ч. Правда, Таратуто, правда — його ні полічити, ні виміряти.
XІV
Входить ще загін з командиром. Вводять кілька чоловік заарештованих, у тому числі Лундишева.
К о м а н д и р. Зайняти всі виходи. Єфімов, займи телеграф! Заарештованих замкнути поки що тут. А це що за громадяни?
Л і д а (дістає з зачіски згорнутий тонкий папірець і подає командирові), Я — політробітниця подиву вісімнадцять. Нас засудили до розстрілу — мене і цього товариша, він відмовився виказати мене білим.
К о м а н д и р. Ліда Званцева! Радий вас бачити, товаришко!..
К а р ф у н к е л ь. Гер командир! Накажіть даваль мій поїзд. Я не можу більше втрачаль час через ваш війна.
К о м а н д и р. А це ще який німець?
Л і д а. Його заарештували разом з нами за те, що він протестував проти нашого розстрілу.
К о м а н д и р. Дякую вам. Ви свободні, товаришу!
К а р ф у н к е л ь. Звободні, звободні — мені потрібний поїзд, а не ваша звобода.
Л у н д и ш е в. Це неподобство! У мене білет і плацкарта. Скажіть, щоб повернули мої речі! Це грабіж!
К а р ф у н к е л ь. Я не можу втрачаль час. Я рахуваль кожен хвилина.
К о м а н д и р. Тихше, тихше! Для нас не цікаві ваші розрахунки. У революції свій годинник — він іде все вперед, а коли б'є — настає новий час.
Гарматний постріл.
К о м а н д и р. Чули?
Ю р к е в и ч. Я вам казав, майн гер, що є майстер дужчий за вас — революція. Ваш годинник розбитий.
К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей!
Завіса.
ДІЯ ТРЕТЯ
Та сама станція. 1920 рік. Зима. Кімната занедбана, давно не метена. Скрізь бруд, недокурки, мотлох. Кілька жінок туляться на лавках, гріючись по черзі біля поганенької пічурки, що поставлена в кутку.
І
Увіходять двоє залізничників в кожухах і з дорожніми клунками на плечах.
1-й з а л і з н и ч н и к (до жінок). Здрастуйте. Не було товарного?
У с а ч и х а. Не було. Певно, скоро буде.
3-я ж і н к а. Куди це ви, Семене Терентійовичу? Невже на село? Чи, може, в місто, як мій?
1-й з а л і з н и ч н и к (хмуро). Ну, а що ж — з голоду здихати...
2-а ж і н к а. Правильно. Всі підуть.
2-й з а л і з н и ч н и к. Нехай їм чорт паровози водить.
1-а ж і н к а. Та Черевко, Трохимич. Цей совєцькому чорту продався, старий собака.
Увіходить Черевко, мовчки, докірливо дивиться на залізничників, ті відвертаються.
Ч е р е в к о. Куди це ти напосудився, Терентійович? Мовчиш? Соромно в очі дивитись? Коли робоча армія на фронт іде — паровоз кидаєш? Ех...
У с а ч и х а (розлючена). Та тобі яке діло? От і піде. Ти хіба його дітей нагодуєш?
1-й з а л і з н и ч н и к. Та чого ти до мене присікався? Я тобі не заважаю — хочеш комісаром задєлаться — твоє діло. А мені діти дорожче.
Увіходить Черевкова жінка — Оля. Вона постаріла, змарніла, але, як і раніш, приваблює своєю лагідною усмішкою, миловидним і ніжним обличчям.
О л я. Андрій Трохимич! Ти скоро додому? Серьо-жі погано.
Ч е р е в к о (нетерпляче). Постривай, Олю, — немає часу — потім. Дурень ти, дурень, Терентьїч, і говорити з тобою не варто. А ось від тебе, Василю Івановичу, скажу по правді, не сподівався...
О л я. Андрій Трохимович...
Ч е р е в к о. Зараз, Олю, зараз — я знаю.
О л я (крізь сльози). З Серьожею погано — серце зовсім завмирає. Піди ще в місто, пошукай камфори — може, в Червоному Хресті...
Ч е р е в к о. Піду, Олю, — зараз. Так, не сподівався, Василю Івановичу, не сподівався. Разом в дев'ятсот п'ятому бастували, разом паровози від німців рятували — а тепер, у таку хвилину, свій пролетарський пост покидаєш?! Соромно, Василю Івановичу, — не сподівався.
2-й з а л і з н и ч н и к (підводиться). Та ну тебе, не тягни — і без того гірко. Ходім закуримо, чи що, з горя.
Ч е р е в к о (радісно). Не поїдеш? От спасибі, Васю. Не зрадив.
О л я. Андрію Трохимовичу...
2-й з а л і з н и ч н и к. Та ходім уже...
У с а ч и х а. Уговорив-таки, язва. Укомісарив!
2-а ж і н к а. Чисто що укомісарив, оратор. Партеєць.
Ч е р е в к о. Зараз, Олю, зараз. Ходім, Василь Іванович, — я тобі й паровоз наготовив.
Виходять.
2-а ж і н к а. Товарний!
ІІ
Підходить товарний поїзд. Всі кинулись на перон, Оля сідає на лавку, сумно похиливши голову. Входить Юркевич, змарнілий, обшарпаний. Мовчки сідає поруч на лавку, закурює цигарку.
Ю р к е в и ч. Не полегшало хлопчикові?
О л я. Де там. Серце зовсім не працює. Доктор сказав — камфори. А де її взяти — в жодній аптеці немає.
Входить, як завжди жвавий і веселий, Таратута з живою куркою під пахвою. За ним Усачиха.
Т а р а т у т а (відбиваючись на ходу від Усачихи). Геть! Відчепись! Кажуть тобі, непродажна.
У с а ч и х а. Та навіщо тобі курка, куродав непутящий! Я ж тобі гарну ціну даю — двадцять тисяч!
Т а р а т у т а. Котись, котись. Я курми не торгую. Геть! (Бачить Олю). Олечко, красуне моя безутішна! А я тебе по цілому вокзалу шукаю. Курочку тобі привіз для твого мальчонки. Ну, що, як він? Стрибає?
О л я (бере курку і ховає в кошик). Та що це ти, Таратуто, як тобі не соромно. (Цілує його і плаче).
Т а р а т у т а. От тобі й маєш! Зараз і крани відкрила!
О л я. Кепсько Серьожі, Таратуто, — серце не працює.
Т а р а т у т а. Не сумуй, Олю, — підправимо і серце. Ба! кого я бачу! Товаришу Юркевич! Ваше благородіє! Яка зустріч! Чого це ти такий маланхольний, кислий?
Ю р к е в и ч. Так взагалі. Кепські діла, брат Таратуто. А тут ще переслабував на сипняк, охляв. Чекаю ось на жінку — приїздить сьогодні.
Т а р а т у т а. Е, брат, — через те ти і страждаєш, що з бабою зв'язався. А я ось їжджу собі по дорогах, шукаю вітра в полі і горя не знаю.
Ю р к е в и ч (усміхається). По-старому курей давиш?
Т а р а т у т а. Не забув... Ні, брат, тепер не дуже. Тепер, брат, курка — рідкість. Якщо й потрапить яка дурна під колесо, то й ту воскрешати доводиться. (Сідає біля Олі на лавочці). Так-то, Олю, мій друже.
Ю р к е в и ч. Як воскрешати? Що ти брешеш, Таратуто?
У с а ч и х а (в щирому захопленні). І збреше ж, куродав окаянний!
Т а р а т у т а. А ти думав, звідки в мене ця курка? Під колеса потрапила, сердешна.
Ю р к е в и ч. Як під колеса?! Та вона ж жива!
Т а р а т у т а (не кваплячись, дістає з кишені пляшку і металеву чарочку). А ось тут і починається воскресєніє із мертвих та інші чудеса. (Наливає в чарочку). Войдітє. (П'є). Добрий коньяк, французький. Влив їй в горло оцього самого коньячку, — скочила, як перемита. (Наливає). Випий і ти, братику, — коли вже курка п'є і жива буває, то тобі й бог велів.
У с а ч и х а. І все бреше, сукин син. Виміняв де-небудь на гас, щоб його жаба забодала!
Ю р к е в и ч (п'є). І час тебе не бере, Таратуто.
Усачиха мимоволі ковтає, дивлячись, як Юркевич п'є.
Т а р а т у т а. Час? Це ви, образовані, вигадали час, а я на нього давно плюнув. За мною ніякий час не вженеться. В мене один рахунок — завжди сьогодні.
Ю р к е в и ч. Мудрець ти, Таратуто, сам собі ціни не знаєш.
(Продовження на наступній сторінці)