Ю р к е в и ч (береться за голову). Це божевільна химера. В мене починає боліти голова, коли я вас слухаю.
К а р ф у н к е л ь. Значить, дурний голова. Абер в мене немає часу — з вами балакати. Мені треба узнаваль мій поїзд. (Розсердившись), Потурбувалься пропускать мене в каса!
У с а ч и х а. Та яка тепер каса! Там нікого немає!
К а р ф у н к е л ь. Як немає! Я сам чув розмова унд шум. Там єсть один касир.
Ю р к е в и ч. Та що це ви, майн гер, — яка тепер каса!
У с а ч и х а. Іди, іди! Насупився, як король піковий, і лізе. Нічого очі вилуплювати — я сама трефова дама — зась.
Л у н д и ш е в. Та з вас, майн гер, кури сміятимуться.
К а р ф у н к е л ь. Мені не треба курка — мені треба касир. (Відштовхує Усачиху і стукає у віконце). Ді касе! Дас іст унергерт! Я буду скаржитись!
У с а ч и х а. Пропала моя голубонька. Добрався-таки — німець проклятий.
З віконця чути кудкудакання.
К а р ф у н к е л ь. Вас? (Відчиняє віконце, звідки вилітає курка). Що такий? Вас фюр ейне хенне! Що за один курка! (Хапає на льоту курку).
У с а ч и х а (кричить). Віддай мою курку, варвар!
К а р ф у н к е л ь. Їх фраге ніхтс данах! Їх бін урма-хер — я дзигармайстер, а не куроводник! Мені не треба ніяких курка!
У с а ч и х а. А не треба, то віддай!
К а р ф у н к е л ь. Це не твоя курка!
У с а ч и х а. Не моя! А ти звідки знаєш чия? (Вириває в нього з рук курку і тікає).
Ю р к е в и ч. То це ж та сама, що Таратута...
Л у н д и ш е в. Стривайте! Мадам! Продайте мені вашу курку!
Виходить за Усачихою.
VІ
К а р ф у н к е л ь (зазирає у віконце каси). Дас іст нарренхаус. О, безумний час, коли курка в каса і немає ні білет, ні поїзд!
Ю р к е в и ч. Так, майн гер, — білети у нас не в касі.
К а р ф у н к е л ь. Не в касі? А де?
Ю р к е в и ч. Їх дає революція разом з гвинтівкою і наганом. І розпис в нас тільки один — на фронт.
Увіходять Черевко і комісар.
К о м і с а р. А паровози справні?
Ч е р е в к о. Паровози нічого — витримають. Вся справа в людях. Вагонів теж вистачить.
К о м і с а р. Ну, значить, орудуй. (Передає йому пакет). Ось наказ.
Ч е р е в к о. Гаразд. Зараз зберемо осередок, а потім і інших.
К а р ф у н к е л ь (виступає наперед). Гер комісар! Мені треба поїзд. Я мусиль сіводні їхати.
К о м і с а р (пише в блокноті). Так.
Ч е р е в к о. Поїздів, товаришу, немає.
К а р ф у н к е л ь. Як немає! В мене важлива справа! Я не можу загубить час!
Ч е р е в к о. Зараз, товаришу, тільки одна важлива справа — революція.
К о м і с а р (пише). І один тільки час — революції. Значить, їдеш, товаришу?
Ч е р е в к о. їду.
К о м і с а р. Добре. Ну, я пішов в осередок. (Виходить).
К а р ф у н к е л ь (розсердившись). А! Ві думаєте, що забираль собі всі поїзда і весь час для ваша революція і зупиниль все життя! Аусгешльоссен! Зо бальд ніхт! Не так скоро! Життя ще поверне вас назад тисячею турбот і жалощів! Воно єсть сильніше, ніж ваша революція!
Ч е р е в к о. Пуста балаканина, товаришу. Революція важливіша за хвилинні справи.
К а р ф у н к е л ь. Що такий! Ну, то дивіться ж, щоб ві не пожалкували потім про такий хвилина, якої не поверне вам жодна революція в світі!
Вбігає ще більше стурбована Оля.
О л я. Андрію Трохимовичу, ви тут? Серьожі зовсім погано, що ж мені робити, що робити! Доктор каже — камфора... якщо не дістанемо, умре... (Плаче).
Ч е р е в к о. Що ж мені робити, Олю, що... ти ж бачиш... Ніде немає.
К а р ф у н к е л ь (хмуро). Ага — я говоріль. Ось вона — цей хвилина.
О л я. То він же умре — підемо додому. Він тебе кличе, хоче тебе бачити.
Ч е р е в к о (з мукою). Та не можу ж я, Олю, зрозумій — не можу — зараз осередок... негайний наказ — Треба готувати поїзди на фронт. Ех... (Затуляє обличчя рукою).
Вбігає секретар осередку.
С е к р е т а р. Андрію Трохимовичу, ти тут? Іди мерщій в дежурну — осередок. Чекають.
Ч е р е в к о. А? Що? Зараз... (Стоїть, стиснувши кулаки).
Оля тихо плаче.
К а р ф у н к е л ь (тихо). Тепер ви розуміль? Який революція поверне вам цю хвилину, коли вмирає ваш син і коли він вас кличе.
Ч е р е в к о (отямившись — рішуче). Ходім, Павло Михайловичу. Іди, Олю, іди. (Цілує її). Я потім... Бачиш, зараз не можна. (Виходить з секретарем, Оля йде за ним).
Ю р к е в и ч. Що, майн гер, — є, значить, люди сильніші, ніж ваша мудрість. Цього разу ваш "фокус не удалсі".
К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! (Виходить, грюкнувши дверима).
VІІ
Підходить поїзд. Юркевич іде до виходу. Входить Ліда. Вона в кожусі, з револьвером.
Ю р к е в и ч. Лідо! Нарешті. Якби ти знала, як я за тобою занудився, голубко! (Бере її руки). Думав, вже не діждуся... Та, мабуть, вмирати ще рано. (Підвівся).
Л і д а (цілує його). Бідний мій хлопчику, і справді, який ти став нещасний... Які в тебе бліді воскові вуха. Не знаю вже, що мені з тобою й робити. Постривай — я привезла тобі сала і курочку — поїсти... Любий...
Ю р к е в и ч. Спасибі, Лідо, — тепер буде легше — з тобою я швидко поправлюсь. А то ж, бувало, я й не обідав часто. Тільки самим чаєм і жив.
Л і д а (зітхає). Так мені ж знову треба їхати — і надовго.
Ю р к е в и ч. Як їхати! Куди?
Л і д а. На фронт. Ти ж знаєш, що білі захопили Донбас. З Врангелем ще треба боротись. За Дніпро, за вугілля, за донську пшеницю, за нашу волю. Війна ще не скінчилася, любий.
Ю р к е в и ч. Але ж ти жінка, Лідо. Хіба немає солдатів на фронті?
Л і д а. Я комуністка, Лесю, — значить, теж солдат. Партія кличе — я мушу йти. Це просто й неминуче, як смерть.
Ю р к е в и ч. Партія, партія... То навіщо ж тоді ця воля, яку ти захищаєш своєю кров'ю? Навіщо ця воля, якщо партія поглинає твою особу, твою душу, твою любов? Тоді це не воля, а насильство.
Л і д а. Ти анархіст, Лесю. А хіба ваш анархізм, ваша містика не загнали вас в тупик? Ти ж сам писав колись, що індивідуальність повинна відродитись в громадськості.
Ю р к е в и ч. Це діалектика, Лідо, а проміж нас тільки один суддя — серце. І якщо воно мовчить...
Л і д а. І ти — і ти можеш говорити мені це! А чому ж ти не думаєш про мої муки, про мої переживання, Лесю? І якщо я мовчу — як завжди мовчу про свою любов, то хіба... Ах, та не вмію я про це. Адже я жінка. Що ж ти думаєш, легко мені йти в ногу з чоловіками, — і якими чоловіками! — в цей грізний і великий час? Або ти думаєш, що в мене не буває хвилин жіночої слабості, вагання? Може й мені хотілося б часом скинути цей кожух, цей бруд, що налипнув на мене в теплушках, любити, чарувати, вабити? Для тебе наша любов тільки епізод, — а для мене вона велика радість, що дала мені життя. І ось я сама, я сама повинна від неї відмовитись, залишити тебе надовго — може, назавжди... І коли моє серце спливає кров'ю, ти думаєш лише про себе. (Затуляє обличчя руками).
Ю р к е в и ч. Лідо, моя дорога Лідо!
Л і д а. Нічого... я зараз. Вже пройшло. Іди, милий, я зараз. Дай мені хусточку — в мене немає... Мені ще треба здати пакети комісару. Ходім.
Виходять.
VІІІ
Л у н д и ш е в (входить). Не догнав... побігла, проклята баба... А добра, здається, курка... велика — напевно, з моїх віандоток. Сил нема, як хочеться їсти. (Сідає на лавку). Так і стоїть перед очима смажена жирна курочка... золотава картопля... гранчаста склянка, рубінове вино. Та невже ж я ніколи не покуштую курки, курячого м'яса! (Схиляє голову на руки).
Входить Усачиха, тримаючи під хусткою загорнуту в газету вже смажену курку.
У с а ч и х а. Ну її в болото — доберуться — клопоту не здихаєшся. Краще віддам. Скажу, що взяла засмажити — услужити, мовляв, Ольці. Казали, що сюди побігла — на збори. А ось і кошолка її — до речі. (Іде до лавки).
Л у н д и ш е в (схоплюється). Слава богу, — вона! Мадам, продайте мені вашу курку.
У с а ч и х а (озираючись). Курку... яку курку?
Л у н д и ш е в. Та я ж бачу — у вас під хусткою, в папері.
У с а ч и х а. І бистроокий же старий — і спить, а кури бачить. (Нерішуче). От іскушеніє... а ти знаєш, почому зараз курка?
Л у н д и ш е в. Ви купець — ви й кажіть.
У с а ч и х а. Давай п'ятдесят тисяч.
Л у н д и ш е в (з жахом). П'ятдесят тисяч за курку! За курку!
У с а ч и х а. Звісно, за курку, а не за слона. Та ти подивись, яка це курка — сало аж тече. Давай сорок тисяч.
Л у н д и ш е в. Сорок тисяч! І подумати, що колись я мав змогу заплатити мішок золота — двадцять тисяч за чарівну паризьку курочку... А тепер...
У с а ч и х а. Ну, чорт з тобою — давай тридцять тисяч.
Л у н д и ш е в. Послухайте — візьміть цей перстень.
У с а ч и х а. Перстень? А він золотий?
Л у н д и ш е в. Ну, звичайно ж! Він же з ізумрудом. За нього можна купити три тисячі таких курок, як ця.
У с а ч и х а. Господи Ісусе! От і будь після цього чесною! Ну, бог з тобою, — бери. (Хапає перстень і віддає курку).
Л у н д и ш е в (бере курку). Курка! Найдорожча курка мого життя... (Виходить, притискуючи курку до грудей).
ІX
(Продовження на наступній сторінці)