Гучний удар станційного дзвона відкриває цю сцену. І зараз же починається метушня. Квапливо пробігають кілька спізнілих робітників, тягнучи лопати, відра, мотки дроту. Спішно проходять начальник станції, назустріч якому йде, застібаючись на ходу, секретар осередку. І відразу ж з усіх боків починають сходиться й збігатися залізничники; серед них знайомі нам Василь Іванович, Іван Терентійович та інші, а також музики залізничного оркестру.
С е к р е т а р (на ходу). Скоріше, товариші, скоріше! Оповістка! Через двадцять хвилин поїзд.
Н а ч а л ь н и к с т а н ц і ї. А де зустрічаємо?
С е к р е т а р. Та я ж казав — на пероні. А що ж Василь Іванович? То куди ж це він пропав? Він же промову мусить говорити.
Н а ч а л ь н и к с т а н ц і ї. Та осьдечки він, не роби паніки, Петре Михайловичу.
С е к р е т а р. Еге, добре тобі — паніки. А чого ж це бочок оцих не забрали? Я ж вам ще вчора казав.
Вбіга капельмейстер чех Куриця.
К у р и ц я. А де ж тромбон? Де цей лайдак — знову на базар побіг?
С е к р е т а р (до робітників на риштованні). Чи ви бачили? Досі з годинником возяться. Та що це ви мене зарізати хочете, чи що? Я ж тебе просив, Рабинович!
М а й с т е р з р и ш т о в а н н я. Та не хвилюйтесь, Петре Михайловичу, — все готово. Зате ж годинник буде — красота! Такого годинника навіть у Жмеринці немає. Не годинник, а музика!
С е к р е т а р. Так, музика — добре, що згадав. Дивись же, товаришу Куриця, не підкачай. Як тільки підійде поїзд — дуй, щоб, значить, конкретно і одноголосно, без жодних там воздержавшихся. А то в тебе, наприклад, на Перше травня, баси — гу-гу-гу! а самої музики й немає. І виходить відрив од мас і відсутність керівництва.
К у р и ц я (похмуро). Я своє діло знаю. А коли корнет-а-пістон заткнувся...
К о р н е т. У мене пауза була. Я не винен, що невірно вони пишуть.
С е к р е т а р. Я ж кажу — ноти є, а музики немає. Дивись, товаришу Куриця, не підкачай!
К у р и ц я. Добре, я своє діло знаю. А де ж тромбон?
Раптом невідомо звідки чути куряче сокотіння — ко-ко-ко-ко-ко!
С е к р е т а р (здивовано). Що таке? Це де курка?
К у р и ц я (розлючено). Що єст то за глумування, хто то дражнілься?
С е к р е т а р. Та нічого подібного, товаришу Куриця, це вам здалося.
К у р и ц я. Як здалося, — я сам чув.
ІІ
К у р и ц я. А де тромбон? Де цей лайдак? Завжди спізнюється. Певно, на базар побіг.
Знов чути вже енергійне куряче кудкудакання — куд-куд-кудак-куд-кудак! Загальне здивування, потім регіт.
С е к р е т а р. Що за неподобство! Де це курка? Товаришу Куриця, вживіть же заходів! Скандал!
К у р и ц я (розлючено). Я не дозволю подібні насмішки! Хто приносиль курка?
— Та нічого подібного, товаришу Куриця, це не ми.
Кудкудакання підсилюється. Вбігає захеканий ще один музикант — тромбон. Кидається до канапи і дістає з-під неї кошик.
Т р о м б о н. Звиняюсь, товаришу Куриця, — це моя. Сьогодні, знаєте, неділя, великий базар, то я по дорозі купив, дешево — за два карбованці. Та тихше-бо ти, дур-ко! Кш!
К у р и ц я. Зараз же забирайся геть, негіднику! От і працюй з таким народом. А ще тромбон! Тьфу!
Т р о м б о н. Я миттю. Віддам жінці і назад. (Біжить),
Регіт.
С е к р е т а р. Я тобі казав — відсутність керівництва. У тебе, товаришу Куриця, не керівництво, а курівництво.
ІІІ
Входить Юркевич. Він постарів, йому 42 роки, в чорних ще кучерях прозирають срібні нитки. Але вигляд у нього чудовий — елегантне пальто і капелюх, обличчя випещене і самовпевнене, в руках шикарний чемодан. Озирається, підходить до секретаря.
Ю р к е в и ч. Добридень, товаришу! Дозвольте спитати, кого це тут проводжають? Або, може, зустрічають?
С е к р е т а р. Зустрічаємо, товаришу, зустрічаємо! Нашого робітника, машиніста. Він, знаєте, делегатом на Всесоюзному з'їзді Рад, і взагалі. Перший ударник. Тепер ось орден одержав. У газетах навіть писали. Машиніст Черевко.
Ю р к е в и ч. Черевко? Андрій?.. Андрій Трохимович? Та що ви! То він ще живий, здоровий?
С е к р е т а р. А ви його знаєте? Конкретно?
Ю р к е в и ч. Ну, аякже! Я ж тут багато років прожив, у вашому місті. А скільки пережив... (зітхає) на оцій самій станції. (Озирається). Тільки де ж це вона? Нові стіни, годинник, скрізь риштовання, все зовсім інше...
С е к р е т а р. Новий вокзал, товаришу, будуємо — справжній, як слід — незабаром відкриємо.
Ю р к е в и ч. Так, не пізнати... (Озирається). І подумати, що колись тут... Так, давно це було — з того часу я тут років вісім не був.
С е к р е т а р. Скажіть! А хто ви, пробачте будете?
Ю р к е в и ч. Я? Я Юркевич, письменник, — може, чули?
С е к р е т а р. Авжеж! Читали, читали ваші твори, дуже приємно...
Кілька чоловік вносять довгастий, труноподібний ящик. Слідом іде іноземного вигляду громадянин у котелку.
С е к р е т а р (наштовхується на носильників). Це що! Куди це ви! Назад! З глузду з'їхали? Знайшли час труни тягати.
С л у ж б о в е ц ь. Адже ж на поїзд.
С е к р е т а р. На поїзд? То чого преш цим ходом? Шляпа! Повертай назад!
Ящик виносять назад.
Ю р к е в и ч. Що це? Вмер хто, чи що?
С е к р е т а р. От йолопи! Знайшли час. Це в нас тут проживав один поміщик, колишній, знаєте, граф. Курівник.
Ю р к е в и ч. Лундишев? Та що ви? Так це він умер?.. От зустріч!..
С е к р е т а р. Він ще 1925 року вмер, а це його брат з Парижа, чи що, виклопотав, щоб забрати туди — за кордон. Нехай везе — нам цього добра не жаль.
Ю р к е в и ч. Так він умер... Кумедний був старий. Так і не діждався своєї принцеси Буль-Буль ель Газар...
С е к р е т а р. Пробачте, про що це ви?
Ю р к е в и ч. Ні, це я так. А скажіть... ви не знали часом однієї... товаришки... Званцевої... Ліди Званцевої?
С е к р е т а р. Званцевої? Ліди? Ну, аякже! Бойова була жінка — другої такої не буде. На всіх фронтах билася — і проти Денікіна, і проти Врангеля, і в Середній Азії. Щоб Ліди Званцевої та не знати! Вибачте, здається, знову оповістка. Іване Терентійовичу, піди довідайся, в чому справа.
Ю р к е в и ч (хвилюється). Бойова була... Значить, її немає. Вмерла. Бідна Ліда! Послухайте, ви не скінчили про Ліду Званцеву...
С е к р е т а р. Так, бойова була... поранена була тяжко — на Перекопі. Насилу врятували.
Ю р к е в и ч (хапає його за руку). Врятували? Значить, вона жива? Ви її потім бачили?
С е к р е т а р (не поспішаючи, закурює цигарку). Це кого, Ліду? Званцеву? Та вона ж і тепер тут.
Ю р к е в и ч. Як? Ліда тут! Та кажіть-бо!
С е к р е т а р. Ну, аякже — директор курячого радгоспу — за містом — ось у садибі цього самого графа, в його маєтку. У нього ж майже усе обладнання збереглося — ціле, знаєте, куряче місто — красота!
Ю р к е в и ч. Чудеса! Ліда розводить курей... Але як її побачити?
С е к р е т а р. Та вона щодня тут буває. Здається, і сьогодні буде. Ну, вибачте, мені треба. (До залізничників). Ну, товариші, пора. Ходім на перон. Зараз поїзд.
К у р и ц я. На місця! Увага! Губи на мундштук, пальці на клапани! Кроком руш!
Усі виходять на перон.
Ю р к е в и ч. Та ось де чекала її доля після всіх її бур! У курнику графа Лундишева. Неначе вона й справді золота курочка ель Газар, про яку стільки мріяв і не діждався старий... А я?
ІV
Входить Карфункель. Його теж не пізнати. Шикарне пальто, капелюх, новенький чемодан.
Ю р к е в и ч. Як, це ви? Гер Фар... Фур... пробачте — Карфункель! Ви все ще тут?
К а р ф у н к е л ь. А, гер Юркевич! Так, я тут, але сьогодні я їду. Я ж казав вам, що їду додому і післязавтра буду в Гейдельберг. Рівно через півгодини я їду. (Він виймає чудового золотого годинника). Мій годинник знову йде. Я знову його заводиль, мій годинник, годинник мого життя. Ді ур мейнес лебенс, тринадцятого числа в шість двадцять я буду в Гейдельберг. Бачте, я казаль правду — іх гатте рехт.
Ю р к е в и ч (сміється). Так, але якого року? Ви казали мені це в тисяча дев'ятсот дев'ятнадцятому році, а тепер тисяча дев'ятсот двадцять дев'ятий. Маленька різниця — на десять років.
К а р ф у н к е л ь. Десять років, десять років! Зальбадерей! Ві все ж таки забуваль мій лекцій. Ві забуваль, що десять років і півгодини часом бувають рівні на справжній годинник часу. Десять років. Я викреслюваль їх з мій рахунок, ці десять років вашої революції. У мене мій рахунок, мій час — і я вірю лише моєму годиннику.
Ю р к е в и ч. Ви занадто щедрі, майн гер, дивіться — не помиліться в рахунку. Проте що ж ви робили ці десять років? Чому не їхали раніше додому?
К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Яка дурниця! Я не лічиль. Для мене це були ті півгодини, на які спізнився мій поїзд. (Дістає з кишені пачку листів і телеграм). Все гаразд. Час знову служить мені, як раніш. Я знову — майстер часу.
Ю р к е в и ч. Так, але ж ваші справи йшли, як видно, непогано. Хтось мені казав, що ви були десь головним інженером, мали свій автомобіль і таке інше. Чому ж ви тоді не поїхали додому?
К а р ф у н к е л ь. Чому? Чому?.. Я мусиль чекати.
Ю р к е в и ч. Де? На станції?
К а р ф у н к е л ь (ніяково). Ні... в іншому... в іншому місці.
Ю р к е в и ч. А! Розумію. В такому — з гратами. І довго ви... сиділи?
(Продовження на наступній сторінці)