Т а р а т у т а. Ба, згадали! Я вже півроку вільний козак, ха-ха! Шофер, куродав і — гони монету. Життя — що нада! Ситий, п'яний і ніс у тютюні. Кожного дня товарообман, продаю гас, купляю масло, давлю собак, курей, гусей і все на світі. Мене так і звуть: Таратута — куряча смерть. Ха-ха-ха! Сьогодні тут, а за півгодини — шукай вітра в полі. Щодня нова дєвочка!
Ю р к е в и ч. Стривай, стривай — яка думка! Слухай, Таратуто, чи можеш ти мені допомогти?
Т а р а т у т а. Вам? Масла, сала, дєвочку, курку — все на світі! Хіба я забув, як ви мене в окопах виручали!
Ю р к е в и ч. Яка слідуюча станція на Харків?
Т а р а т у т а. На Харків? Чабани.
Ю р к е в и ч. А скільки верст?
Т а р а т у т а. Двадцять три.
Ю р к е в и ч. Двадцять три! Врятована! Слухай, Таратуто. Бачиш цей золотий годинник? Він коштував півтораста карбованців. Я дам тобі цей годинник, якщо ти за двадцять хвилин домчиш мене на Чабани — раніш, ніж прийде туди харківський поїзд. Згода?
Т а р а т у т а. Та конєшно ж, тільки навіщо це вам?
Ю р к е в и ч. Ах, та скоріш, Таратуто! Справа йде про життя — чуєш, про людське життя! Я мушу знайти на цьому поїзді одну мою знайому і попередити, щоб вона не їхала сюди. (Бере його за руку і озирається). За нею полюють жандарми. Розумієш, її схоплять, як тільки вона...
Т а р а т у т а (у захваті). Поїхали. За п'ятнадцять хвилин домчу. Тільки навіщо мені ваш годинник? Я його однаково проп'ю, і все на світі. Адже ж мені час не потрібний.
Ю р к е в и ч. Мерщій, мерщій, Таратуто!
Т а р а т у т а. Дасте пляшку коньяку — і квит. А час — я його давно загубив, і все на світі. Ще там, на фронті.
Ю р к е в и ч. Ну, от і чудово! Мерщій же в путь, Таратуто!
Т а р а т у т а (схоплюється). Тільки зміню покришку — і в путь. Чекайте на мене тут.
VІІ
Цієї хвилини за дверима чути галас, і в кімнату вдираються чотири жінки. У трьох з них в руках задавлені кури, а в четвертої задавлений кіт. Побачивши Таратуту, одразу здіймають страшний галас.
П е р ш а. А, осьдечки він, куродав, окаянна душа, куряча смерть!
Ю р к е в и ч (злякано). Що таке? Чого їм треба?
Д р у г а. Задавив — та й гадки не має! Ти що це, кожен день наших курей давитимеш, магомет?
Ч е т в е р т а. Ти нащо, душогуб, кота задавив?
Ю р к е в и ч. Та йди ж бо мерщій, Таратуто, спізнишся!
П е р ш а. А яку ж курку задавив, проклятий — зозулясту, красунечку, щодня неслася, з рук їла! Пропаду на тебе нема, анахвемо!
Т а р а т у т а. Брись! Пішли геть! Забирайтеся!
Д р у г а. А, тепер — забирайтеся! Ні, дзуськи, голубчику, годі!
Т р е т я. Ми, тебе, ірода, так не випустимо!
Ю р к е в и ч. Ради бога, мерщій, Таратуто, кожна хвилина дорога!
Д р у г а. Та я за свою чубату й тисячі не візьму! Я тебе по судах затягаю, більшовик, куродав безбожнийі
Т р е т я. Та я за свого півня горло тобі перерву!
Т а р а т у т а. Геть пішли, негідниці! Я вас самих подавлю, сороки мокрохвості. Всіх розміняю, баби, курячий народ!
В с і. А, ти ще лаятись? Беріть його, тіточки, за боки, тягніть до жандарма!
Галас. Наступають на Таратуту.
Ю р к е в и ч. Мерщій, мерщій, Таратуто! Все пропало.
Т а р а т у т а. Брись, окаянні! (Відступає до дверей). Дайте їм по керенці, ваше благородіє, — у мене немає.
Відштовхує баб і зникає. Ті наступають на Юркевича.
Ю р к е в и ч (виймає гаманець}. Нате! Нате і забирайтеся!
П е р ш а. Це за зозулясту — керенку! Та я самих яєчок...
Д р у г а. Та я за свою чубату й тисячі не візьму!
Т р е т я. Та я за свого півня!..
Ч е т в е р т а. Та такого кота в цілому городі не було — тільки що не говорив, сердешний!
З криком тіснять Юркевича.
Ю р к е в и ч (у розпачі шпурляє направо і наліво керенки). Нате! Нате ще! Нате!
Баби хапають гроші, але продовжують з галасом наступати.
Ю р к е в и ч. Та не налазьте! Геть! Це вже справді якийсь тісний час. Нате! Нате ще і забирайтеся геть! (Кидає гроші на підлогу).
Бійка, галас. Баби хапають гроші і виходять, лаючись.
Ю р к е в и ч (стоїть сам, важко дихаючи, розпатланий, пом'ятий). Що це за день! Ліда, жандарми, Таратута, задавлені кури, коти... І коли дорога кожна хвилина, коли треба мчати щодуху, щоб урятувати мою Ліду, — знову чорт кидає курей під мої колеса! Знову курка на моїй дорозі!
VІІІ
Вертається поручик з другим офіцером — полковником, за ними Лундишев і Карфункель. Полковник підозріливе оглядається.
Л у н д и ш е в. Нарешті ми про все дізнаємось. Мій полковнику, з'ясуйте ж нам кінець кінцем, в чому річ? Що значить ця тривога? Чи буде сьогодні поїзд на Шепетівку?
Ю р к е в и ч (дивиться на годинник). Ще п'ять хвилин. І де він пропав, каналія?..
К а р ф у н к е л ь. Я, я — нах Шепетофка. Я не можу чекаль! (Виймає з кишені ще одного годинника і накручує). Зальбадерей!
П о л к о в н и к. Пробачте, граф, я не маю змоги! Зараз не такий час. (Відводить поручика на авансцену). Кепські новини. Під Дмитрівськом наших розбито. Під Білгородкою — прорив. Але не в цьому справа. (Озирається на Юркевича). Зараз приїде ця більшовичка, шпигунка. Треба й негайно ліквідувати.
П о р у ч и к. Слухаю, пане полковнику!
П о л к о в н и к. У неї важливі відомості про наше розташування, про плани більшовиків.
Ю р к е в и ч (нервово ходить по кімнаті, дивиться на годинник). І де він пропав? Пройшло вже сім хвилин. Що робити? Піти туди — розминешся. Зараз буде поїзд.
К а р ф у н к е л ь (дивиться на годинник). Пройшло тільки сім хвилин. Коли ж буде поїзд? Що робити? Зальбадерей!
Ю р к е в и ч (підходить до Карфункеля і хапає його за руку). Ви ж майстер часу — ви знаєте його закони. Зробіть, щоб він зупинився хоч на двадцять, хоч на десять хвилин. Щоб не прийшов цей поїзд, який везе мені муку і смерть.
К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Що таке час? Для вас він іде занадто швидко, для мене, навпаки, дуже поволі. Такий час — тільки наше почуття. Його взагалі немає.
Ю р к е в и ч. То хіба є інший час?
К а р ф у н к е л ь. Так, є — і я його знаю. Справжній час, якого люди не помічають, бо не знають, як його рахуваль. Знаю тільки я, Тобіас Карфункель, і я зроблю свій годинник, що покаже не той час, який нам здається, а той, що є насправді. Ха! Ді ур дер варгафтігер цайт.
Ю р к е в и ч. Ви божевільний! Можна з'їхати з глузду, слухаючи ваші химери.
К а р ф у н к е л ь. З'їхати з глузду? Зальбадерей! Для майстер не потрібний ваш глузд — він слухає свій геній.
П о р у ч и к. Але як її пізнати, пане полковнику?
П о л к о в н и к. В тім-то й штука. Бачите цього цивільного в сірому капелюсі? Його прізвище Юркевич. У мене є відомості, що вона йому писала. Треба його обшукати і примусити... Ви розумієте?
П о р у ч и к. Ага, розумію: полювання на живу принаду.
П о л к о в н и к. От-от!
Ю р к е в и ч (дивиться на годинник). Ще дві хвилини! Ні, це неможливо! Краще піду туди...
Іде до дверей. Полковник заступає йому дорогу.
П о л к о в н и к. Пробачте, одну хвилину. Ваше прізвище Юркевич?
Ю р к е в и ч (здивовано). Так... Але дозвольте...
П о л к о в н и к. Будьте ласкаві, покажіть нам листа, якого ви сьогодні одержали.
Ю р к е в и ч (спалахнувши). Але дозвольте! З якого права?
П о л к о в н и к. З якого права? (Голосно). Пане поручику, попросіть усіх вийти. Панове, прошу всіх вийти!
П о р у ч и к. Прошу вас, панове! (Випроваджує Лундишева і Карфункеля).
Л у н д и ш е в. Але дозвольте! Яка підстава?
К а р ф у н к е л ь. Дає іст унергерт! Як ви смієте?
Поручик виштовхує обох.
П о л к о в н и к (до Юркевича). Ви чули? Покажіть листа!
Ю р к е в и ч. Якого листа? Я протестую!
П о л к о в н и к. Та що ви — дитина чи ідіот! Не змушуйте мене вдаватися до інших... (Виймає револьвер).
Ю р к е в и ч. Це насильство. Я буду скаржитися. (Виймає і віддає листа).
П о л к о в н и к (вихоплює і нашвидку читає). Чорт побери! На машинці. Хитра, стерво! Значить, ви з нею листуєтесь? А ви знаєте, чим це пахне? Ви заарештовані. Поручику!..
Ю р к е в и ч. Але дозвольте! Я її не бачив сім років!
П о л к о в н и к. Не морочте нам голови. Єдиний спосіб загладити вашу провину — це допомогти нам її заарештувати.
Ю р к е в и ч. Що таке? Та ви з глузду з'їхали!
П о л к о в н и к. Якщо ви не хочете, щоб вас негайно розстріляли, ви повинні йти на перон і зустріти цю особу. Зрозуміли?
Ю р к е в и ч (тріумфуючи). А! Значить, ви не знаєте її в обличчя! То будьте ж певні, що я вам її не викажу. Я зараз же йду додому.
Вбігає захеканий Таратута. Обидва офіцери наставляють на Юркевича свої револьвери.
Т а р а т у т а. Товаришу Юркевич! Готово! їдьмо!
П о л к о в н и к. Ви зараз же будете розстріляні.
Ю р к е в и ч. Нехай, але я вам її не викажу.
Т а р а т у т а. Так і єсть! Спізнився! А все через курей проклятих! Звиняюсь, ваше високородіє, мені треба до громадянина Юркевича.
П о л к о в н и к (повертається з загрозою). А! Тобі треба! Поручику, взяти його.
ІX
Таратута моментально зникає. Цієї хвилини ще один поручик і двоє солдатів вводять Ліду. Тепер це елегантно вдягнена і дуже гарна дівчина 25-26 років.
(Продовження на наступній сторінці)