Ю р к е в и ч. Стережіться, майн гер. У нас є майстер дужчий за вас.
К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Пустий балакня. Немає майстер дужчий, ніж я.
Ю р к е в и ч. Єсть, майн гер, — це наша революція. Вона зупинила всі дзигарі, всі годинники окремих людей і змусила їх жити і вмирати по її великих дзигарях, не питаючи, чи до вподоби це їм, чи ні. Вона припинила назавжди спокійне, ліниве життя, яким ми досі нудилися. О, нам уже не нудно — стільки подій і пригод наслала вона на нас, перед якими і ваш зубний біль і мої пригоди в той вечір тільки дитяча гра... Тепер ми знаємо і без вас, що таке насправді тісні часи!
К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Революція потрібний для вас, для гнилий руський інтелігент, щоб виганяль із вас байдужість і безділля. Вона ще мало вас біль, — мені вона не страшний і не потрібний.
Сердито виходить.
Ю р к е в и ч. Не до вподоби. Стривай, лібер гер, ти мені насипав тоді перцю в печінки, не довелося б і тобі...
ІІІ
Входить граф Лундишев у супроводі носильника, що тягне за ним цілу гору чемоданів. Граф змінився порівняно мало.
Л у н д и ш е в. Раз, два, три, чотири — здається, всі. Ці два тягни в багаж. Та мерщій повертайся! На білети — живо!
Н о с и л ь н и к. Не звольте турбуватися. Встигнемо. (Виходить).
Л у н д и ш е в. Тобі, звичайно, нема чого турбуватися. Сам, мабуть, більшовиків ждеш не діждешся. Фу! (Бачить Юркевича). Кого я бачу! Це ви, мсьє Юркевич? Яка зустріч!
Ю р к е в и ч (сухо). Пробачте, але мені здається, що після всього, що тоді... що тоді було...
Л у н д и ш е в. Ну, що там згадувати... З того часу ми стільки пережили, що таке маленьке непорозуміння...
Ю р к е в и ч. Справді, що так... Навіть не віриться, що стільки подій пронеслося над нашим життям...
Л у н д и ш е в. Так, війна, революція. (Зітхає). Я вас і не бачив відтоді. Мабуть, були на фронті?
Ю р к е в и ч. Ну, зрозуміло... А ви кудись виїжджаєте?
Л у н д и ш е в. Так, зовсім. У Париж, до брата Івана.
Ю р к е в и ч. Як! А ваш маєток? А ваш знаменитий курник? Невже ви це все покинете?
Л у н д и ш е в. То це ж усе загинуло, пропало. Садибу спалили, куряче містечко зруйнували. Цілий тиждень усе село варило й смажило моїх курей, безцінних бентамів і китайських курей, племінних півнів по п'ятсот карбованців штука! Ні, з мене досить. Продав усе, забираю все цінне — і в Париж!
Ю р к е в и ч. Заведете знову свій курник?
Л у н д и ш е в. Ну, зрозуміло! А ви знаєте, в Парижі знову з'явилась ця курочка — принцеса Буль-Буль. Аякже! Сам читав. Ну, тепер я її, напевно, здобуду!
Ю р к е в и ч. Бажаю вам успіху!
Л у н д и ш е в. Спасибі. А скажіть, до речі, де тепер ця принадна дівчина з золотими кучерями — ваша Буль-Буль, на яку ви проміняли тоді мою курочку? Здається, ви так само її загубили, як і я свою. Невже ви її потім не зустрічали?
Ю р к е в и ч (схвильовано). Ні. Сім років я марно шукав її по цілій Росії. Кажуть, що вона була на війні, потім, уже після революції, хтось бачив її в Москві. Нібито навіть комуністкою.
Л у н д и ш е в. Та що ви! А така на вигляд скромна дівчина...
Ю р к е в и ч. І уявіть собі, який випадок: сьогодні, цілком несподівано, одержую від неї листа з Харкова.
Л у н д и ш е в. Та що ви!
ІV
Раптом виникають якісь наростаючі звуки. Чути тривожні дзвінки. Десь схвильовано гуде телефон. Грюкають двері. Через кімнату швидко проходить кілька заклопотаних залізничних службовців і офіцерів.
Л у н д и ш е в (схоплюється стурбований). Що таке? Якась тривога... Може, боронь боже, на фронті?
Ю р к е в и ч. Та нічого особливого, заспокойтеся.
Л у н д и ш е в. Легко сказати — заспокойтеся. Кажуть, що наше становище неважне. Чи вірите — хвилини лічу, коли нарешті виберуся з цієї проклятої Росії. Ах, пардон, я вас перебив. Ну, то що ж далі? Одержали від неї листа...
Ю р к е в и ч. Так, щойно. Пише, що буде сьогодні тут з харківським поїздом. Це, значить, через півгодини. Можете судити, який я схвильований. Сім років мовчання і даремних розшуків — і раптом сьогодні доля знову посилає її на моєму шляху!
Л у н д и ш е в. Хм, доля... Не дуже я вірю подарункам долі, мій молодий друже. Це, знаєте, бувають такі дитячі цяцьки — відчиняєш таку гарненьку коробочку — думаєш, там цукерок, а звідти — бац! — вистрибує чорт з рогами.
Ю р к е в и ч. Ну, що це ви, граф, як вам не соромно!
Л у н д и ш е в. Так, так, мій друже. Адже ж ви не бачили її сім років. Звідки ж ви знаєте, яка вона тепер? Та ще комуністка, спаси господи! Ви ось думаєте, що вона така собі тиха курочка — ціп, ціп, ціп, а вона — гам! — і відкусила вам голову — хе-хе-хе!
Ю р к е в и ч. Нехай так. За неї і вмерти щастя.
Знову входить той самий поручик. Озирається, підходить до Лундишева.
П о р у ч и к. А, ваша ясновельможність! Куди це ви зібрались?
Ю р к е в и ч відходить і сідає біля стола. Офіціант приносить йому пляшку пива.
Л у н д и ш е в. Та ось хочу провідати брата Івана в Парижі. А ви як, поручику?
П о р у ч и к. Та нічого, граф, не сумуємо. Пульси поки що б'ються.
Л у н д и ш е в. Так, вам аби тільки дівчата. А ось на фронті, кажуть, не той... (Притишуючи голос). Чи правда, що був якийсь прорив? Я, знаєте, так хвилююся!
П о р у ч и к. Та нічого подібного! Який там прорив?
Л у н д и ш е в. Адже ж більшовики знову натискають. Кажуть, навіть Орел нібито захопили.
П о р у ч и к. Не вірте, ваша ясновельможність, таким нісенітницям. Ми їм недавно так всипали, що не скоро очумаються. Особливо від танків. Від цих танків у червоних всякі пульси завмерли. Туди ж, воювати лізуть!..
Л у н д и ш е в. Та що ви! Дай-то бог! Як же, говорять, під Кам'яно-Черновською цілий наш кавалерійський корпус розбито?
П о р у ч и к. Та хто ж це говорить! Їхні ж підпільні агітатори. Думаєте, їх мало? Скрізь нишпорять. Цим тільки і беруть, щоб ворожий тил розкладати. Та от і сьогодні... (озираючись і притишуючи голос) одержано секретне повідомлення, що приїжджає їхня підпільниця — шпигунка. З харківським поїздом.
Л у н д и ш е в. Та що ви кажете? Значить, ви за нею? Полювання?
П о р у ч и к. Ще б пак! Звір відмітний.
Л у н д и ш е в. А як же ви її пізнаєте? Вона ж, певно, під гримом — інкогніто?
П о р у ч и к. Та ось я чекаю інструкцій. (Дивиться на годинника). Поки що відоме лише прізвище.
Л у н д и ш е в. А чого ж вам більше?
П о р у ч и к. Ну, то цього якраз дуже мало. Що ж ви думаєте, в неї один паспорт?
Л у н д и ш е в. Напевно, єврейка?
П о р у ч и к. Ні, уявіть собі, росіянка. Якась Зван-цева.
Юркевич, який прислухався, випускає, зляканий, склянку.
V
Дзвінки. Входить поспішно Карфункель. За ним носильник. Поручик ходить по кімнаті.
Н о с и л ь н и к (до Лундишева). Готово, ваше сіятельство. Здав.
Л у н д и ш е в (схоплюється). Ага, чудово, чудово!
Н о с и л ь н и к. Не звольте турбуватись. Поїзд запізнюється на тридцять п'ять хвилин. Я зайду через двадцять хвилин. (Виходить).
Ю р к е в и ч (підводиться схвильований). Який жах! Ліда... Ліда... Що ж робити? Як застерегти її від цієї небезпеки?
К а р ф у н к е л ь (до Юркевича). Тридцять п'ять хвилин! Я не можу загубіль півгодини через ваше безладдя. Це неподобство, нечувано, чортзна-що!
Ю р к е в и ч (не слухаючи). Поїзд запізнюється. На тридцять п'ять хвилин. Значить... значить, є ще час. Але що придумати, що зробити?
К а р ф у н к е л ь. Тридцять п'ять хвилин! Я буду скаржитися. Зальбадерей! Я вимагаль!
Ю р к е в и ч. Та чого ви до мене причепилися! Що я — начальник станції? Я такий самий пасажир, як і ви.
Знову гугнить телефон. Тривожні дзвінки.
К а р ф у н к е л ь. Найн, не такий. Я мусиль, іх золь — я мусиль бути тринадцятого числа в Гейдельберг!
Ю р к е в и ч. Ну, що ж, на те ви майстер часу — зробіть, щоб це було так.
К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей!
Л у н д и ш е в. Чуєте, чуєте, знову! Та спитайте ж їх — у чому справа, поручику!
П о р у ч и к. Та годі-бо, граф, як вам не соромно! Ви лише сієте паніку. (Спішно виходить).
Л у н д и ш е в. Так, добре тобі паніку. Тобі б лише пульси та дівчата. Стривайте! Поручику! (Біжить за ним).
К а р ф у н к е л ь. Мене не сміють затримуваль! Тридцять п'ять хвилин! Га! Я не можу загубиль півгодини. Я дам сто, п'ятсот доларів за ці півгодини. Щоб поїзд приходиль вчасно. (Виходить).
Ю р к е в и ч. А я б віддав усе, щоб він не прийшов зовсім. Але що ж робити? Як її врятувати? Надіслати телеграму? Але куди, кому? Яка жахлива мука! Справді, цей проклятий годинникар приносить мені нещастя...
VІ
Входить з пляшкою і склянкою в руках шофер Таратута. Він у шкіряному костюмі, з окулярами на шкіряній шапці. Ставить пляшку на стіл і сідає.
Т а р а т у т а. Ех, жаль, на коньяк не вистачило монети. Доведеться цю кислятину пити. (Наливає в чарку). Войдітє. (П'є). Брр... (Помічає Юркевича і схоплюється). Кого я бачу! Товаришу Юркевич! Ваше благородіє! Ось де довелося побачитись!
Ю р к е в и ч. Таратуто! Ти звідки взявся? Та хіба ти не на фронті?
(Продовження на наступній сторінці)