Л у н д и ш е в. Як чим надзвичайна?! Це ж курка індійської породи з Індаура. Навіть в Індії вона майже невідома. А яка краса! Які груди, ноги, голова, — а пір'я! Зовсім золотого кольору, наче в казці. Це поема, а не курка.
Ю р к е в и ч (сміючись). Ну, звісно, якщо поема...
Л у н д и ш е в. А ім'я! Принцеса Буль-Буль ель Газар — знаєте — з арабських казок. Да, так ось, як тільки я прочитав про це диво, — зараз же телеграму, що її купую, а другу — моєму братові в Париж — графові Івану, щоб він сплатив гроші. Але уявіть собі мою досаду: граф Іван, мій брат, виїхав в Біарріц — я в розпачі! Переказати гроші — ви розумієте? — невідомо кому. І раптом чую про вашу поїздку. Врятуйте, мій дорогий, одвезіть гроші, привезіть принцесу!
Ю р к е в и ч (нерішуче). Звичайно... хоча, справді, не знаю...
Л у н д и ш е в (виймає пакет). Мушу вам сказати, що сума досить солідна — п'ятдесят тисяч франків, а на наші гроші вісімнадцять тисяч п'ятсот карбованців. Ну, про всякий випадок і для рівного рахунку двадцять тисяч — може, мито, курс і таке інше. Двадцять тисяч карбованців.
Ю р к е в и ч. Двадцять тисяч карбованців за курку! За курку!
Л у н д и ш е в. Ну, звичайно, за курку, а не слона. Не розумію, чому тут дивуватися? Та ви знаєте, щоб впіймати і привезти в Європу принцесу Буль-Буль, треба було спорядити цілу експедицію. Треба було — розумієте? — виряджатися на південь Індаура, дряпатися по горах Сатпури, плавати по річці Чамбал, пробиратися в джунглях, тікати від тигрів і зазнати силу пригод. Я ж вам кажу — справжнісінька тисяча і одна ніч!
Ю р к е в и ч. Так, звичайно, — вибачте мою необізнаність. Але все ж таки — двадцять тисяч карбованців за одну курку!
Л у н д и ш е в. За одну курку, за одну курку! Ви краще скажіть, згоджуєтеся ви чи ні?
Ю р к е в и ч. Дозвольте, але ж я їду для розваги, для відпочинку, а в такому разі мені доведеться зразу повернутись та ще... з куркою. Можете собі уявити?
Л у н д и ш е в. Пусте, дурниці! Проїздитесь за один тиждень — і можете знову в Париж. Я знаю, ви людина молода, небагата — на дорогу і за комісію пропоную вам три тисячі — згода?
Ю р к е в и ч. Три тисячі! Мені! Та це ж ціле багатство!
Л у н д и ш е в (сміється). Ну, от бачите, значить, по руках. Сердечне спасибі, мій дорогий. Ну, то ось вам пакет — тут рівно двадцять три тисячі карбованців. Там усе зазначено — і адреса і все інше. (Віддає пакет). Дуже радий! (Потискує йому руку). Дуже радий!
Ю р к е в и ч. Але, справді, мені навіть соромно. Це вже дійсно арабські казки!
Л у н д и ш е в. Принцеса Буль-Буль ель Газар, ха-ха-ха! Нічого, нічого, не турбуйтеся. Головне, привезіть мені цю жар-птицю — ви ж знаєте, що за це завжди належить нагорода. Ну, значить, адье — щасливої дороги! До речі, пардон, трохи не забув. Ви, мій любий, у курівництві. звичайно, профан. То ось я написав вам кілька інструкцій. Дуже прошу вас, догляньте, будь ласка, курочку, щоб вона, боронь боже, не захворіла в дорозі.
Ю р к е в и ч. Ну, звичайно, звичайно... Вживу всіх заходів.
Л у н д и ш е в. Насамперед, зрозуміла річ, приміщення. Кліточку треба чистити двічі на день. Далі треба підсипати їй пісочку, соснових шпильок, попелу. Потім харчування. Давайте їй овочі, салат, цвітну капусту, котлети, а ще краще — нехай поклює пшенички. Ви, мій любий, робіть так: на обід давайте їй котлетку і трошки гречаної каші з салатом, а на сніданок і на вечерю нехай поклює пшенички або пшона. П'є вона, звичайно, чисту воду і молочко. Да, давайте їй трохи вапна і товченої шкаралупки. А головне, мон шер, протяги — бережіть її від протягів, мій любий! Візьміть окреме купе першого класу.
Ю р к е в й ч. Звичайно, звичайно, не турбуйтеся — зроблю все.
Л у н д и ш е в. Ну, то бувайте, адьє! Оревуар! Мені ще треба до начальника станції — я ще заскочу. До речі, краще, коли це все залишиться між нами — почнуть, розумієте, ахати — ось не гірше за вас — двадцять тисяч курка! Двадцять тисяч курка! Ах! Ах! Я навіть жінці не говорив про це. Так краще. (Іде до дверей). Бон шанс!
Ю р к е в й ч. На все добре.
Л у н д и ш е в (повертається). Да, трохи не забув — блохи! Це вже не в службу, а в дружбу, — пошукаєте в неї, мій голубе, бліх, якщо ця капость заведеться. Якщо в неї буде погано з шлунком — дайте їй трошки червоного вина. Ну, я йду.
Бере руку Юркевича і потискує. В цю хвилину двері тихо відхиляються, і в них заглядає Софія Петрівна, яка чує дальші слова розмови.
Дивіться ж, мій рідний, бережіть мою принцесу, мою любу втіху. Доручаю її вам, мою руденьку красуню!
С о ф і я П е т р і в н а. А! Так от його правда! Принцеса! Руденька, красуня! Я так і знала!
Ю р к е в и ч. Неодмінно, неодмінно. Буду берегти, як зіницю ока.
Л у н д и ш е в. Пам'ятайте ж, візьміть окреме купе першого класу. Якщо вона схоче купатися — нехай купається. Та ви й самі витирайте їй часом груди і ніжки.
С о ф і я П е т р і в н а. Який цинізмі
360
Л у н д и ш е в. Та за одним заходом пошукайте в неї бліх.
С о ф і я П е т р і в н а. Ні, це вже занадто! Постривай же, негіднику!
Зникає.
V
Л у н д и ш е в. Ну, я пішов. Адьє! (Виходить).
Ю р к е в и ч (сам). Яке щастя, яке чарівне щастя! Три тисячі карбованців, воля, радість, життя! Та це ж можна послати до біса прокляту гімназію, — два роки подорожувати, побувати в Італії, надрукувати мою книжку. Боже, яке щастя! О, моя люба курочка, дорога принцеса Буль-Буль!
Чути далекий протяжний гудок паровоза.
Яке щастя — не знати ніяких турбот і тільки слухати цей далекий зазивний гудок паровоза. Тихий вечір, м'яка канапа, а там, за відчиненим вікном, догоряє зоря, пливуть голубі поля, летять золоті іскри і так п'янкувато пахне ароматним березовим димом, — а паровоз усе біжить і біжить, і дзвінко кричить, і будить далеку луну, і так солодко завмирає серце. А попереду чарівний, широченний світ... Золоті вогні Парижа... палаци, музеї, жінки, нескінченне свято мистецтва. А далі Італія, Венеція, тихі канали, чорні гондоли... море. Ні, це якась казка! Мерщій на повітря, доки я не прокинувся! (Хапає чемодан і тягне його в двері).
Цієї хвилини чути гучний дзвінок і видно, як на перон влітає поїзд, з блиском і гуркотом проходячи повз вікна. Двері розчиняються, і входять 2-3 пасажири з клунками і чемоданами. Зараз же вбігає ще один і кричить: "Ходім мерщій — це на другій путі, а я вас шукаю", після чого всі спішно виходять.
Входять дві дами, за ними носильник тягне цілу гору багажу. Дами проходять в "дамську кімнату".
Н о с и л ь н и к (на ходу). Зараз, пане, заберу ваші речі. Не звольте турбуватися, ваш трохи спізнюється.
Входить Ліда, дуже молода, гарненька дівчина, з рудувато-золотавим волоссям. Вона підходить до стола і поправляє зачіску перед дзеркалом, після чого теж простує до "дамської кімнати". Юркевич кидається до неї.
Ю р к е в и ч. Кого я бачу! Лідочко! Лідіє... Павлівно! Ліда (обертається). Ах! Олексію... Семеновичу!
Ю р к е в и ч (бере обидві її руки). Боже мій!.. Ви, ви! (Цілує її руки). Ви тут! Яким вас вітром сюди занесло?.. Лідо!
Л і д а. Невже ви мене пам'ятаєте?
Ю р к е в и ч. Вас дивує моя сміливість і ніжність моїх слів! І справді, чи маю я на це право? Коли подумати, як мало я вас все ж таки знаю! (Бере її за руки і садовить поряд себе в крісло). В своєму житті я знав вас лише чотири місяці, навіть менше, — і це здається такою далекою казкою. З того часу я не бачив вас цілі два роки. І тільки згадував потім кожну хвилину, яку я прожив біля вас так близько, а насправді так далеко...
Л і д а. Ви... ви самі не хотіли.
Ю р к е в и ч. І коли мене перевели з Курська і я прощався з вами і хотів сказати вам так багато... ви простягнули мені мовчки руку, дивлячись кудись убік. І я пішов... пішов назавжди. І раптом ми почали писати одне одному, і запізніла ніжність спалахнула таким нестримним полум'ям! А потім припинилось і листування...
Л і д а. Я була в Петербурзі... на курсах. (Чути третій дзвінок, поїзд, що стояв під вікнами, рушає).
Ю р к е в и ч. Якби ви знали, скільки разів я мріяв про нашу зустріч, і раптом сьогодні... Ну, скажіть же, скажіть, чому нічого не можна прочитати у ваших очах? Невже ви тоді не бачили, що я був безумно, до нестями в вас закоханий?
Л і д а. І все-таки поїхали... поїхали назавжди.
Ю р к е в и ч. Поїхав, поїхав... А чому ж ви не сказали мені — зостанься?
Л і д а. Ах, Олексію Семеновичу, що минуло — не вернеш. Та й я тепер уже не та. Ці роки... Петербург, курси багато чого мене навчили, багато на що розкрили очі.
Ю р к е в и ч. Але як ви сюди потрапили? Ви ж знаєте — це моє місто.
Л і д а. Тут живуть наші родичі.
Ю р к е в и ч. Так, пам'ятаю, пам'ятаю. Але це, здається, десь на селі.
Л і д а. Так, за десять верст — у Полинівці.
Ю р к е в и ч. Чому ж ви самі?
Л і д а. Я не сама — там мама і Катя. А ви виїжджаєте?
Ю р к е в и ч. Уявіть собі, така досада! Два роки мріяв побачитись з вами, а тепер, коли ця радість прийшла, я мушу через десять хвилин поїхати, і поїхати так далеко!
Л і д а (сумно). Там знайдете іншу радість — кращу за цю.
(Продовження на наступній сторінці)