Тут вже не можна було йому не обуритися. Але й тут більш за Щепкіна, ніж за себе, обурюється він: "Яких же відносин до Щербини наробила вона мені й Щепкіну? Огидливих! От воно де, моральне злидарство!.. Приятельство набік і чорти в воду. Хто зрушив своє слово, у того і клятьба байдуже", — каже Тарас.
От на сьому і край того сватання. На другий день поет, зустрівши Піунівну, навіть не поклонився їй. "А чи давно я, — пише він у журналі 24 лютого, — сподівався стати з нею в парі? Сподівався, що вона буде мені дружиною, янголом-хранителем, за котрого я був ладен душу свою наложити. Огидливий контраст! Несамостійність — се чудові ліки проти любощів. У мене мов хто рукою зняв. Я б швидше вибачив їй найжвавіше лицяння, ніж оцю дрібну несамостійність. Вона мене, а головна річ, мого старого друзяку, повернула на таке становище, що вельми не личить. Погань панна Піунова, від ногтя до волосся погань..."
Не жалковав і потім Шевченко, що не побрався з Піунівною. "Що б було з мене, коли б я був побрався з Тетясею ?" — писав він до Щепкіна вже під кінець р. 1858 868.
867 Ibidem. — С. 175. [Запис від 23 лют. 1858 р.].
868 Киев[ская стар[ина]. — 1898. — Кн. II. — С. 208.
X
Один з Шевченкових біографів, вп. 869 М. Чалий 870 повідав, що "після відказу Піунівни Шевченко запив надовго". Невідомо мені, з яких джерел д. Чалий взяв такі звістки, а я, уважно переглянувши Шевченкові листи і Записки, певен, що присуд сей зовсім несправедливий, як несправедливі й дальші слова д. Чалого, що Шевченко пильновав, ходячи до театру, піймати Піунівну за кулісами, але вона втікала від його п’яного, доки він не повалиться, було, де-будь на вільну канапку.
869 Високоповажний. — Ред.
870 Чалий, с. 115.
З щоденних Тарасових записок я зробив чимало виписок за ті три тижні, впродовж котрих тяглася пасія його сватання. День крізь день, ранок і вечір, наче в прозорій воді гірської криниці, бачили ми не тільки те, що він діяв, але й /436/ те, що з ним діяли і діялося, і раз тільки, єдиний раз, Тарас признає, що "провів безпутно ніч". Се було після того разу, коли Піунови найбільш вразили його самолюбство. Нехай буде, що тієї ночі, ображений і знесилений, поет заливав випивачкою болі кохання й образи.
Ще виразніше стоїть річ про "куліси" і "канапки". 3-го лютого наступав того року великий піст: значить, тоді до театру ніхто не ходив і спектаклів у піст не було і не могло бути. Правда, 16 лютого були в театрі живі картини і Шевченко був у фойє і сидів з Піуновим, але досить згадати, що в тих картинах брала участь годованка Дорохової — Пущина і Дорохова пильновала коло її. А Шевченко так шановав і Дорохову, і Пущину, що сама ота шаноба не дала б йому показатися п’яним в театрі, та ще за кулісами.
Найгірший з психічного боку був у Шевченка останній день того сватання, день 23 лютого, і не було б нічого чудного, коли б він в той день "нализався", як він казав, чи "запив", як каже д. Чалий. Але ж із "Записок" знати, що того дня він одержав лист від Куліша і мірковання його над змістом того листа свідчать нам, що у Тараса в голові "чмелі не гули". Навпаки, він міркує свіжою головою і, обмірковуючи тільки що пережите сердешне лихо, каже: "Завтра Кудлай їде до Владимира 871. Прохатиму його взяти й мене з собою. З Владимира якось допхаюся до села Нікольського і там, в обіймах мого старого друзяки (Щепкіна), Біг дасть, забуду і про Піунову, і про всі мої гіркі безталання і невдачі. Спочину та й візьмуся переписувати для друку мою невольницьку поезію".
871 Владимир — губерн[ське] місто на шляху в Москву.
Річ певна, що так би воно й сталося, але ж доля змилостивилась над страдальником. Мабуть, лихій долі або вже соромно стало за таке раз-у-разне гноблення чоловіка, або вона втомилася гнобити Шевченка, мусила спочити, заснути на якийсь час, а в ту саме годину і блиснув Тарасові промінь путі не в Никольське, а шляхом сподіваним і бажаним.
25 лютого, в день Тарасового народження, приходить до його лист від Лазаревського з радісною звісткою, що на прохання графа Ф. П. Толстого дозволено Тарасові жити в Петербурзі під доглядом поліції і під кермою графа, щоб він (Тарас) навчався живописі в Академії художеств. "Графиня, — додав Лазаревський, — незвичайно рада, що ти приїдеш сюди, і просить, щоб ти поспішав, а головна /437/ річ, щоб не ображувався умовами (доглядом), бо се тільки одна форма. Тобою тепер інтересуються усі художники і бажають, щоб ти швидше приїздив..."
Не треба мені говорити про те, як зрадів Тарас з такої звістки. "Ліпшого поздоровлення з моїми іменинами не можна й бажати".
О 3 годині того ж дня нижегородські приятелі Тараса шановали його яко іменинника обідом. "За обідом було весело, бо все товариство було однодушне, просте і до високого ступня благородне. За шампанським, — каже поет у "Записках", — я зняв промову, подяковав за зроблену мені шанобу і нарешті додав, що я не ремствоватиму на Бога, коли скрізь стрічатиму таких добрих людей, як вони — нині сущії зо мною, і що пам’ять про них я навіки збережу в своєму серці" 872. Того ж дня Шевченко писав до Лазаревського: "Зроду ніхто в світі не поздоровляв мене з іменинами так весело, як ти мене сьогодні повітав. Спасибіг! Подякуй за мене Толстих. За тиждень сам їх подякую особисто" 873.
872 Записки... — С. 177 [Запис від 25 лют. 1858 р.].
873 Основа. — 1862. — Кн. III. — [С. 17].
Обіцяючи достатися за тиждень до столиці, Тарас не звернув уваги, що йому треба діждатися в Н[ижньому] Новгороді урядової звістки, інакше не можна їхати йому. Ждати йому довелося ще більш тижня, доки одержав він у свої руки формальний дозвіл їхати в столицю.
Мусимо розглянути, що робив Шевченко за останні дні свого перебування в Н. Новгороді. Може, чи не "запивав" він на радощах? Почалось нібито з того.
Приятель і земляк його Товбич запросив його, актора Володимирова і якусь "голінну людину" Сашу Очеретникову проїхати з ним за 75 верстов у село Міднівку. Тут були вони два дні, і я гадаю, що тут не обійшлося без випивачки. Тарас пише в своєму журналі 28 лютого: "Подорож наша була веселою і не без користі. Саша Очеретникова була огидлива, без милосердя пиячила і на кожній станції зраджувала, не розбираючи людей. Бідолашне і пропаще навіки, хоча і прекрасне створіння. Жахлива драма!"
Першого березіля прийшла і від міністра внутрішніх справ звістка, що Тарасові можна їхати до Петербурга. А на другий день ластівкою весняною прийшов до його теплий, сердешний лист його "святої заступниці". "Мої заповітні мрії справляються, — писала графиня Толстая, — не— /438/бавом я побачу вас, наш бажаний гостю, Тарасе Григоровичу! От уже тиждень, як цар дозволив вам жити в столиці і вчитися в Академії. Приїздіть швидше! Більш неспроможна писати з радощів та з нетерплячки руки тремтять"
Ще кілька день мусив Шевченко задержатися в Нижньому] Новгороді і час той віддав переважно на перегляд своєї "невольницької поезії".
Річ певна, що під "невольницькою поезією" він розумів свої українські твори, що понаписував на засланню. Тут виникає цікаве питання: звідкіль у поета взялися у Нижньому Новгороді його "невольницькі поезії"? Річ запевне відома, що коли в квітні р. 1850 у його була зроблена ревізія паперів і його взяли в арешт, закинули спершу в каземат 874, а потім заслали в Новопетровське, дак під час тієї ревізії у його забрали з українських віршів тільки вірші Псьолівни "Свячена вода", а власних його не взяли, бо Герн з Лазаревським встигли забрати їх до себе ще до ревізії. Ті вірші укупі з іншим Тарасовим добром зіставалися у Герна. Йдучи на заслання до Новопетровського, вже ж пак Тарасові не можна їх було взяти, та Герн і не дав би з обережності. З переписки поета з Броніславом Залєським відаємо, що увесь час, доки поета не визволено з неволі, речі його, що заціліли від рук ревізорів, були в Оренбурзі у Герна. Знаємо, що Шевченко, як був в Астрахані, писав 10 серпня 1857 до Герна. Зміст того листа нам невідомий, листа того досі не оголошено, та й чи зацілів він у кого? Герни чоловік і жінка повмирали. Я тієї думки, що в тому листі Шевченко прохав Герна вислати в Петербург на адресу Лазаревського його папери. Мабуть, Герн і вислав, але коли Тараса спинили в Н[ижньому] Новгороді, то вже ж не рука була Лазаревському пересилати ті папери до поета по пошті, а коли й пересилати, дак хіба через певні руки. Коли ж Герн не відіслав їх до Лазаревського по пошті, то можна гадати, що він переслав їх через Круликевича. Останній, вертаючи з заслання з Сирдар’ї і їдучи через Н[ижній] Новгород, бачився 7 січня р. 1858 з Шевченком 875. А 26 січня Тарас пише до Куліша, що українських поезій для друку у його є на добрих дві книжки, тільки перепиши, та й друкуй 876.
874 Исторический вестник. — 1886. — Кн. І. — (С. 165. — Гаршин Е. М. Шевченко в ссылке. 1847 — 1857)
875 Записки... — С. 158.
876 Основа. — 1862. — Кн. V. — [С. 12]. /439/
Одначе повстає й друга думка, може, чи не більш певна.
(Продовження на наступній сторінці)