Ми відаємо вже, що нашого поета нижегородці приязно вітали, часто кликали його на обіди і на вечері, але ж про яке-будь пияцтво в тому товаристві не може бути й речі. Про яке пияцтво можна говорити у директорки дівочого інституту Дорохової або у небоги губернатора Голинської, у губернського маршалка Болтіна, у Варенцова, у Граса, /427/ у Якобі, у Попова, у Татаринова, у Даля, у князів Голіцина, Трубецького і ін. Так де ж ото, у кого "бенкетував і пиячив" Шевченко?
Хіба чи не "в дворянському клубі"?850. Правда, інколи Шевченко заходив туди. Клубу він взагалі не любив, а заходив туди більш за все за тим, щоб послухати бесіду приватну поміж шляхтою про визволення кріпаків. Се питання вельми його цікавило, тим паче що у Ниж[ньому] Новгороді була значна "партія" поклонників кріпацтва і на з’їзді шляхти вона пильнувала загальмовати визволення. Тарас признається в журналі, що у клубі двічі траплялося йому "пьянственное глумление": раз з приятелями після вибору старшин, а вдруге на щорічному обіді, "де була гуртова гомерична випивачка". Признається ще, що "з досади", коли його обікрадено, він "нализався"; нарешті четвертим разом він був "несподівано на півп’яному музичному вечері" 851 Нехай, скажемо, що й на сьому вечері він "нализався", але сі всі чотири рази трапилися задовго (останній за три тижні) до приїзду Щепкіна; значить, "сорока" не про сі рази "стрекотала". Нарешті, зауважимо, що у Шевченка була така сила роботи, що не було й часу "бенкетувати". Ми вже бачили його щоденну працю, коли не коло малюнків, дак коло портретів, коли не над літературою, дак коло листо вання з приятелями.
З тих листів поета, які досі оголошено, знати, що він з Нижнього Новгорода написав не менш 30 листів і щодня провадив свої "Записки".
Виходить, що фактів "бенкетування і пияцтва" треба шу кати вже після виїзду Щепкіна з Ниж[нього] Новгорода, себто впродовж січня 1858 р. Але за сей час в журналі нема навіть і натякання хоч би на невеличке "пьянственное глумление", навпаки, виразно бачимо, що тоді саме не в інтересі Тараса було б випивати: він заходжувався тоді саме біля такої чистої справи, яка, навпаки, вимагала у його найбільшої тверезості.
Таким чином, "сороччина" брехня дійсне була клеветли вою брехнею.
850 Клуб-касино.
851 Записки... — С. 149. [Запис від 1 груд. 1857 р.] /428/
VIII
Ми вже відаємо, що Шевченко дуже любив театр і музику. Знаємо, що ще коли жив у Ширяєва, а тим паче коли сприятелювався з Брюлловим, він часто ходив до театру і на концерти. Опинившись на засланню, він десять років не був ні в театрі, ні на концертах, не чув ні драми, ні опери, ні взагалі музики, не зазнав жодної людської громадської розваги без казармено-військового характеру. Задля кожної більш-менш освіченої людини, тим паче задля художникапоета, такий "піст" вельми тяжкий.
І коли у Шевченка прокинулося в Нижньому Новгороді бажання задовольнити оцю людську потребу громадськими та товариськими розвагами, до яких він звик замолоду в Петербурзі, то се було цілком натурально. Одначе в Нижньому Новгороді не геть-то багацько було такої розваги. Був добрий будинок театральний, але сталої трупи не було. Приїздила вона тільки на ярмарок та інколи зимою, коли траплялися "вибори" або який інший з’їзд шляхти.
Зимою р. 1857 зібралася до губернського міста шляхта на пораду по приказу царя "про скасовання кріпацтва". Трупа прибула заздалегідь до сього з’їзду і розпочала спектаклі 1 жовтня драмою Потєхіна "Суд людской — не Божий". Шевченко ходив на спектаклі доволі часто, хоча ні гра акторів, ні репертуар не задовольняли його. Драму Потєхіна він справедливо признає "казна-чим". Сподобалася йому тільки оркестра: вона добре грала Моцартову увертюру з "Дон-Жуана". Другим разом він був в театрі 5 жовтня і каже, що "вперше бачив драму Коцебу "Сын любви". Головну роль грала артистка московського театру Васильєва, грала натурально, благородно, а всі останні попартацьки" 852. За тиждень він знов у театрі і помітив, що "молоденька акторка Піунова грала натурально, граціозно. Легенька, жартівлива роль приставала їй і до лиця, і до віку". Молодість і свіжість Піунової звернули на себе Тарасову увагу, до того ж і цілий спектакль випав добре. Виходячи з театру, він нехотя згадав Петербург і подумав собі: "А які то там тепер спектаклі? Хоч би одним оком подивитися" 853.
852 Записки... — С. 134. [Запис від 13 жовт. 1857 р.].
853 Ibidem. — С. 157.
З того дня Тарас починає частіш ходити до театру, знайомитися особисто з акторами і перебувати в това-/429/ристві їх. Найбільш подобалися йому актори Володимиров, Платонов, Климовський і Піунівна.
Остання була з себе вродлива, шпарка, але вельми мало освічена і зовсім з нерозвиненою головою. Певна річ, що коли б не приїхав був старий чарівник Щепкін, дак поет наш дальше звичайної уваги до Піунівни не пішов би. Але Щепкін хотів якомога більш радощів налити в пошматоване серце поета і побажав справити на нижегородській сцені український жарт "Москаль-чарівник". На ролю Тетяни він узяв Піунівну; вона не вміла по-українськи ні говорити, ні акцентовати. За науку взявся Шевченко; наука далася з таким поспіхом, що ролю Тетяни Піунівна справила чарівливо, і Щепкін сказав Тарасові, що "вона перша артистка, з якою він, раюючи, справляв ролю Чупруна і що знаменита Самойлова, як прирівняти її до скромної Піунівни, дак просто солдатка" 854.
Уласкавлене і нагріте оцими спектаклями серце поета стрепенулося і листочком прилипло до Піунівни. Щоб частіш бачити її, впливати на поширення її освіти й розвитку, Шевченко дістає їй книжок читати; сам читає з нею, знайомить її з освіченою родиною Брилкіна, з Дороховою і з ін. Нові знайомості вельми подобаються Піунівні, але вона з своєї темноти не спроможна була оцінити Тараса яко поета і страдальника за волю людську і не розуміла, що величезну частину тієї привітливості і гостинності, якою наділяли її Дорохова, Бридкіни і ін., треба віддати на рахунок поета.
Перейнятливе серце Тараса щораз більше та глибше тоне в чарах молодості й жвавості Піунівни. Після спектаклю 6 січня йому здається, що Піунівна не то що петербурзькій, але й паризькій публіці сподобається і, "коли замужество не пошкодить їй, з неї вийде самостійна, велика артистка"855. Та де там пошкодить! "Вона, — каже поет собі на думці, — любить читати і далеко сягне в штуці"856.
864 Ibidem.
855 Записки... С. 158. [Запис від 6 січ. 1858 р.].
856 Ibidem. С. [160. Запис від 11 січ. 1858 р.].
Діло очевидне, що Тарас не спостеріг тоді ще, що діється у його на серці, не помітив, що на очі йому, найпаче на очі духові, пала полуда кохання, властива усім закоханим людям. Він не бачив, що його пойняло марево кохання, він забув різницю віку свого — йому йшов тоді 44 рік — і Піунівниного; забув, що голова його лиса і що Піунівна /430/ дивитиметься на ту лисину, яко на лисину, а не яко на сяєво слави поета, на вінець його великого страждання за великі й святі ідеї добра, правди і волі людської!.. Молодість звичайно горнеться до молодості. Молоду дівчину, та ще таку неосвічену, не задовольнить слава поета...
Але ж до 11 січня поет не тямив ще, що на серці у його встають хвилі кохання. 11 січня виїздив з Ниж[нього] Новгорода Тарасів приятель Кашкін 857. Провівши його і вернувшись до господи, Тарас "почув себе зовсім сиротою". "Тяжка самітність моя, — каже він, — була недовгою. Я згадав, що я — один з людей щасливих на сьому світі. Щепкін, виїздячи, казав мені полюбити його любу Тетяну — Піунівну... Я достотно виконав його прохання", — ніби жартує Тарас і увечері йде до Піунівни... Тут вони читали літературні твори. Тарас признається, що від того читання його перейняв захват і він вернувся до господи зовсім щасливим. "А чом би нам не побратися, — міркує собі поет, — доки ж мені бурлакувати? Час вже знайти теплий і затишний захисток у другому серці. Замолоду Енгельгардове крепацтво не дало побратися з чорноокою Дунею Гашковською 858. Другим разом з кирилівською попівною розлучили батьки її. А чей же тепер ніхто і ніщо не перешкодить..."
Коли б округи Тарасових очей не стояв такий густий, хоч і рожевий, туман, він би помітив, що на дорозі йому до шлюбу стоїть і різниця віку, і брак у його достатків економічних; а останнє задля Піунових мало найпершу вагу, та, нарешті, помітив би, що до Піунівни лицявся тоді молодий провізор Фус, всіма сторонами задля Піунових більш бажаний, ніж лисий і убогий Шевченко!
Але ж нічого сього Тарас не бачив і 12 січня, взявши твори Пушкіна і Гоголя, пішов він до Піунівни; читав з нею "Каменного гостя" і "нагрівав свою душу" 859. Другого дня те ж саме.
"А от у мене, — каже Піунівна, — небавом кінець театрального року: треба пікловатися про оновлення умови. А не хочеться, страх як не хочеться зіставатися тут, та не тямлю, куди б його податися. Є охота до Казані, але ж там є якась Прокоф’єва, страшенна інтриганка" 860.
857 Кишкін. — Ред.
858 Гусиковською. — Ред.
859 Записки... — С. 160. [Запис від 12 січ. 1858 р.].
860 Записки... — С. 161. [Запис від 14 січ. 1858 р.].
(Продовження на наступній сторінці)