Ментом в голові Шевченка прокидається щаслива думка і на неокраїному крилі несе його в рідну Україну, в Хар— /431/ків. "Ба! — каже він собі по думці. — У Харкові у Щербини є трупа. От би туди Катрусю, а з нею і я! Чого й ліпше! Треба взятися до сієї справи".
І не гаючись він пише листи до Щербини і до Щепкіна, просячи у останнього рекомендації задля Піунівни.
Тим часом Піунівна виступає вдруге в ролі Тетяни і "грає чарівливо, так, як і вперше", і знов додала тепла серцю поета. 21 січня був бенефіс Піунівни, "театер повнісенький, бенефіціантка — чарівниця". Приходить закоханому Тарасові думка надруковати рецензію про сей бенефіс. Він пише і друкує в 5 числі "Нижегородских губернских ведомостей".
Думкою про своє одруження він ділиться з Кулішем і з Костомаровим. З Піунівною він ще про те ні слова не говорив; але з поводжіння її був певен, що вона піде за його. "Думаю одружитися, — пише він до Куліша 861. — Обісіло бурлаковати, цур йому".
Холодну відповідь дістав Тарас від Куліша 862. "Засмутив ти мене, брате, сказавши, що хочеш одружитися, — писав Куліш. — Не гарну ти пору вибрав: не вибивсь ти з своєї нужди, не вийшов на простий шлях, треба б тобі з цим ділом підождати. Інакше б ти його навпослі розміркував. А в мене була така думка, щоб тебе за границю спровадити, щоб ти ширше по світу поглядів. Ся думка була у мене і р. 1847, коли ти не забув. А тепер якась Маруся, чи Одарка, чи Ганна стане тобі на дорозі. А не багато тобі й треба, щоб дійти свого розуму, — вчинитись великим поетом по всі вічні роки".
"Далебіг дуже добре зробив би ти, мій єдиний друже, коли б оженився, — відповідав Тарасові Костомарів, — хоч би на старості-літах, після такої глибокої, гіркої коновки лиха трохи відпочити душею, щоб тобі Бог заплатив за всі ті муки, які переніс ти. А що про мене пишеш, так теж правда; та що ж робити, коли у оцьому Саратові нема ні одної жіночої душі, щоб мені подобалася. Московки лукаві та нещирі, рідко трапляється що-небудь добре" 863.
861 Основа. — 1862. — Кн. V. — [С. 12]. [Лист від 26 січ. 1858 р.].
862 Чалий, с. [117 — 118. Лист П. О. Куліша від 1 лют. 1858 р.].
863 Ibidem. — С. 116. [Лист від М. і. Костомарова (23 січ. 1858 р.)]
Яка глибока, величезна різниця в порадах Куліша і Костомарова! Виходила вона з різниці душі, серця і з цілої натури їх. У одного говорив тільки холодний розум, у другого говорило щире серце в гармонії з незамерзлим моз— /432/ком. Один радить запечатати серце, причавити природні потреби його і вволити спершу потреби тієї нужди, що й так вже більш 10 літ висисала з поетового серця найліпший елемент: прирожденну усім людям потребу обопільного почуття і з ним тихого спокою, а Костомарів вважає за першу річ вволити нужду живого серця у живого ще чоловіка.
IX
Прийшла масниця — національний "карнавал" у великоросів, однаково властивий і інтелігенції, і простому народові. Головну частину масниці становить їжа "блинов" (млинців) та катання на конях. Катання річ добра, справді заласна, та ще коли сприяє тому погода, санна путь, ясна, тиха година і невеличкий мороз. Коні мчаться по білосрібному шляху, аж парують вони, здіймаючи срібне куряво. Мороз рум’янить тобі твар: надає жвавості, чуєш бадьорість тіла і веселість в серці.
Шевченко спорудив катання задля Піунових. Поїхали в якесь село Бор. Тут чаювали; Шевченко всю дорогу був веселий, жартував. Стара Піуниха добре тямила, що Тарас кохає її Катрю, й імкнула собі, що під такий веселий час він може зняти бесіду про кохання, почне свататися, а віддавати доню за вбогого поета вона не хотіла. Та й Піунівна не горнулася до його чистим серцем дівочим; вона тільки женихалася, жартовала, а щоб побратися, не було у неї на думці. Не був він їй під мислі. Вона не доросла до розуміння великого щастя стати дружиною великого поета-мученика і його "старі плечі" підперти своїми молодими плечима. Отож на катанню, мабуть, за порадою нені, вона й стала співати великоруські народні пісні весільні, про те, як "миленький" не радить братися, доки не буде повен "сундук" (скриня) добра, коробок холста" (полотно).
А Тарас слухає тієї пісні, та й думає собі: "У московського чоловіка жидівська основа: без віна він навіть і покохати не може". А про те й на думку поетові не впадає, що Катруся співає ту пісню не тільки задля його, але й до його! В неділю на масниці йде він формально сватати Піунівну.
Катруся саме збиралася йти на репетицію. Помітивши, що Тарас якийсь згуртований і серйозний, дівчина імкнула собі, що саме у його на думці, і хваталася швидше вийти з хати. /433/
— Тривай, дівчино, не йди, — спинив її Шевченко.
— Пустіть, не спиняйте мене: мені треба на репетицію швидше, — змагається Піунівна.
— Постривай-бо, серденько, — благає Тарас.
Катря спинилася, сіла.
В хаті сидів Катрин батько. Тарас прохав покликати й матір. Прийшла й та, сіла, а Катря встала, стоїть серед хати, не роздягається. Тарас почав українським звичаєм промовляти про "стрільців, про куницю, про купця" і т. ін. і нарешті каже:
— Батьку й мати! Віддайте за мене доню.
Піунівна стояла наче вкопана. Мати моргнула оком, щоб швидше ішла вже вона з хати.
А мати стала казати, що Катруся ще дитина, зовсім ще недоросла, віком зовсім не під пару Тарасові і т. ін.
Легко вгадати, що діялося в душі поета. А Піунівна тим часом благовістила в театрі про "гарбуз". Так я гадаю з того, що в журналі Тарасовому про вечір того дня записано про якісь "пащиковання".
Одначе ж Тарас не вважав ще, що справа сватання його навіки пропала. Йому здалося, що він сам попсував діло і не зумів висловитися так, як треба було, а висловився так, що Піунівна взяла його "або за божевільного, або за п’яного". Береться він полагодити діло і пише до неї лист. "Я вас кохаю, — пише він, — і кажу вам се просто: ви занадто розумні, щоб сподівалися від мене палкого висловлювання кохання, а я занадто кохаю і шаную вас, щоб уживати тих дурниць, яких уживають люди звичайно. Побратися з вами — це для мене величезніше щастя, а відректися від сієї думки буде трудно мені. Але коли судилося інакше, так нічого діяти, треба коритися долі. Якщо ви чи не можете, чи не хочете стати зі мною у парі, так лишіть мені хоча єдину втіху: бути вашим другом... Сподіваюся на відповідь ".
Відповідь не приходила, але 2 лютого прийшов до Тараса сам Піунов і засвідчив, що Катря те сватання взяла за театральну сцену. У Тараса знов ожила надія, "що справа його не так стоїть лихо, як він гадав". Чи не хотів він, чи марево не давало йому розібрати діло і зрозуміти, що Піунов прийшов до його єдине в справі переходу доні його в Харків. Марево і надія так ще пановали над Тарасом, що він не спроможен був кинути надію, хоча бачив, що Піунівна "не хоче з ним бачитися", а батько її "про те сватання не висловив виразно своєї думки". /434/
Очевидно, що Піунови добре тямили, що доки не скінчена справа їх чи з оновленням контракту, чи з переходом Піунівни в Харків, доти не треба зовсім цуратися Шевченка, бо харківська справа більш-менш у його в руках. Тим-то Піунов і не висловив виразно своєї думки про Тарасове сватання.
А Тарас кидається всіма сторонами, щоб не вилетіла з рук його надія. Вдається він за допомогою до Дорохової, пильнує, де можна побачитися з Катрусею, і йме віри словам старого Піунова. Одно слово — цілий тиждень ходив він у хмарі надії! Хто знає, чи довго б він не спекався тієї хмари, коли б 7 лютого не прийшла до його відповідь Щербини. Відповідь була вельми корисна задля Піунівни. Шевченко радіє і біжить до Піунових подати добру звістку. Молодої не було в господі, а стара повітала його так, що я, каже він 864, "ледві чи відважуся більш переступити поріг моєї протеже". Але ж!.. Другого дня, скоро Піунівна покликала його, — він пішов до неї.
Піунівна висловила свої умови переходу її на харківську сцену.
Сподівався Тарас при сій нагоді побалакати і про свою справу, "але стара буркотиха мати й одного ступня не зробила з хати", і мусив він рушити назад з самими лишень препоруками в Харків 865.
Минув ще тиждень. Тарас живе надією і міркує собі, яким чином "побачитися з Піунівною око-на-око і побалакати з нею, заким вона не виїхала в Харків". Піунівна не йде у його з думки ні вдень, ні вночі. Щоночі вона сниться йому. Увечері 16 лютого були в театрі живі картини: Тарас у фойє зустрівся з Піуновим. Старий почав його прохати, щоб запоміг його Катрі що-небудь перечитати на нових живих картинах. Тарас за се обіруч. Другого дня дістає "Фавста", вибирає сцену з Маргаритою, посилає її до Піунівни, а за три години і сам іде до неї... Овва! Піунівна каже, що ту сцену читати чомусь незручно, а мати швидше викликає її до другої хати, і він, побалакавши з півгодини з батьком, пішов, "піймавши облизня"866.
864 Записки... — С. 168. [Запис від 7 лют. 1858 р.].
865 Ibidem.
866 Записки... — С. [173. Запис від 16 лют. 1858 р.].
Чув Тарас, як прикро поводяться Піунови з його самолюбством, але ж сила кохання брала гору, аж доки 23 лютого не розв’язався вузлик навіки. Тарас довідався, що Піунів-/435/на 867, не діждавшись відповіді з Харкова, поєдналася знов на нижегородській сцені.
(Продовження на наступній сторінці)