Як глянув на нього Федір, Платон зрозумів — образливе те слово для сина.
Називай, як хочеш, по-своєму.
Федір мовчить.
Що ж ти себе і батька соромиш? Із заміжньою! На посміх і пересуди нашу сім'ю виставляєш... Чого заціпило?
Ф е д і р. Я люблю Клаву!
П л а т о н. Дівчат мало?
Ф е д і р. Я Клаву люблю!
Пауза.
Платон (насилу стримує себе). Любиш?.. Любов не возять по закапелках, не приховують! Любов не крадуть, Федоре!
Ф е д і р. Ми з Клавою ще не знаємо...
П л а т о н. Серед дороги зупинилися? Ні сюди ні туди. Життя наїде і розчавить вашу любов, коли вона така!..
Ф е д і р. Ми з Клавою порадимося.
П л а т о н. У всьому, у малому й великому, єдиний порадник — правда! Чуєш, правда!
Ф е д і р. Правду сказати треба. А як?
Переміна світла. Надвечір'я. Платон майструє. Заходить Маляр.
М а л я р. Добрий вечір, Платоне Микитовичу. В труді і турботах? Звичайно, треба якось убивати час. Вийти на пенсію — все одно, що прийти в чистилище — за ним або рай, або пекло. Третього не дано. Трудіться, хай вам буде здоров'я. А де ж не видно ваших?
П л а т о н. Матір і Таню невістка повела японців слухати. Кажуть, добре співають. Федір скоро буде.
М а л я р. Хай співають, а в нас діло. Коли ви подзвонили — не повірив...
П л а т о н. Чому?
М а л я р. Гроші ви любите класти в кишені, а виймати... (Жест). А тут доведеться розкошелитися. Вам побілка-фарбовка?..
П л а т о н. Так.
М а л я р. Кажу для роздумів: з конторою офіційно домовлятись будете — білитимуть місяць — два. Коли ж домовимось по-людському-три-чотири дні, знак якості будь здоров! Така історія з епілогом!
П л а т о н. А встигнете і на роботі, і тут?
М а л я р. Асигнації ваші — діло наше. Кожна людина хоче жити, щоб був хліб з маслом.
П л а т о н. Крадеш, хапаєш?
М а л я р. Кручуся! Де і як людина мотається, шукаючи масло, — темні, заплутані стежки, Платоне Микитовичу. У мене сім'я: жінка — лікар, дочка у школу ходить, — гроші мені потрібні.
П л а т о н. Жінка теж заробляє?
М а л я р. Не заробляє, а одержує зарплату! Заробити — це те, що зверх зарплати. А вона ходить, обслуховує, шукає всяку слабину в людині, а зиску з цього — нуль. У мене — закон: зарплатня до копійки сім'ї, а навар — це вже моє.
П л а т о н. На що тратиш?
М а л я р. Ви вже в такому віці, що вам треба довгенько пояснювати. Ближче до діла. Могорич! Потім розмова, таке правило трудящого.
П л а т о н. Гаразд. (Виносить якусь закуску, пляшку). Чого ти пішов із заводу?
М а л я р. Ямку знайшов. (Налив чарку). Коли б ви були рибалкою, то знали б: риба, як правило, любить ямку. Чому? Там корм збирається. Це я одкровенно з вами, бо ви мені майже хрещений батько. Пам'ятаєте, колись у дитинстві мене хлопчаки дубасили, а ви обороняли? Ще по маленькій?
Платон наливає чарку.
М а л я р. А собі?
П л а т о н. Не можу.
М а л я р. Примушувати людину не можна. Горілка — це ліки від хандри, від горя, від щастя, від безділля, від перевтоми, від кохання, від ревнощів — єдині універсальні ліки. (П'є). До них треба звикнути. (Наливає ще чарку, випив). Кажете, хапаю? Хапають усі. Хто може, хто вміє, кому є де — той хапає. З ними борються, а вони хапають... Один хапне — йому догана. Другий хапне — його з роботи, третій хапне — в кутузку... А скільки невловимих? Платоне Микитовичу!
Я належу до тих., хто наче краде і не краде. На межі... Для мене статті не знайдеш.
П л а то н (когось побачив). Довечеряєш потім, піди обміряй кімнати, доглянь, щоб знати, яка робота.
М а л я р. Обміряти... Я оком кину — і діло в горщику. (Іде до хати).
Заходить Клава, гарна жінка юків тридцяти.
К л а в а. Трохи затрималася.
П л а то н. Пробачте, що у вихідний вас покликав.
К л а в а. Хвороби не мають вихідного, та й лікар теж. Серце, очевидно?
П л а то н. Все, що не є, — на серце, Клаво.
К л а в а. Ходімте до кімнати, я вас послухаю.
П л а то н. І тут можна.
К л а в а (розкриває чемоданчик). Поміряємо тиск?
П л а то н. Не трудися, Клаво.
К л а в а. Треба обов'язково.
П л а то н. Обійдемося.
К л а в а. Ви взагалі ігноруєте медицину...
П л а то н. Людина і сама, без лікаря, чує, що воно і до чого.
К л а в а. Але ж мене викликали не на чай?
П л а то н. Можна й чаєм пригостити.
Входить Маляр.
М а л я р (побачив дружину). Клаво, Клавочко, Клавусю, за мною прийшла?
К л а в а. До хворого.
М а л я р. Платон Микитович хворий? Він іще і в двадцять першому столітті буде ощадну книжку поповнювати.
П л а т о н. Доживу — буду.
М а л я р. Це добре, що нагодилася: знатимеш, чому я приходжу додому не у формі. Хіба я сьогодні хотів випити? Ні! Але Платон Микитович, і той, бачиш! (Жест). Сідай, Клавочко, з нами...
К л а в а (до Платона). Виходить, я вам непотрібна?
П л а т о н. Потрібна. Сідайте, я вас чаєм пригощу, суницями.
К л а в а. Покликали лікаря, щоб пригощати суницями.
П л а т о н. Чому б і ні? (Іде до хати).
М а л я р. Бачиш, не міг відмовити, запросив на роботу — і чарку на стіл.
К л а в а. Пий і другу, і третю, і четверту...
М а л я р. Ти лаєш мене, а я тебе люблю. Знаєш, за що?
Красива ти! Я ж справжній художник, хоч і пішов у маляри, але талант художника в мені живе... І досі мене хвилює твій стан, твої губки, такі рухливі, пожадливі, як п'явки.
К л а в а. Не патякай.
М а л я р. А молодці ми, Клавочко, гиркаємося, гиркаємося, а живемо! (Налив чарку).
Входить Платон, вносить самовар.
П л а т о н. Чаю вип'ємо. Спасибі, що завітала, Клаво, зараз я чашечки...
К л а в а. Дозвольте, я допоможу.
П л а т о н. Чашки на кухні.
Клава виходить.
М а л я р. Правда, у мене красива жінка?
П л а т о н. Дружно живете?
М а л я р. Не без сварок, але нічого... Вона мені зобов'язана, взяв її горобеням задрипаним, вивчив, інститут закінчила, лікар... Не так просто було...
Входить Клава, ставить на стіл посуд. Заходить Федір. Побачив гостей, на якусь мить — здивованість і розгубленість.
Ф е д і р. Добрий вечір...
М а л яр. Ось буде з ким чарку випити. Я не люблю з пляшкою один на один.
П л а т о н. Іди до нас, Федоре!
Федір сідає за стіл.
М а л я р (наливає і підсовує Федору). Давай.
Ф е д і р. Я не п'ю.
М а л я р. Поки не жонатий, пий... Оженишся — вже буде під боком міліціонер у спідниці. До речі, знайомся, це Клава. Може, знаєш? Вона лікар. Моя жінка. (Цілує Клаву). І люблю я її, і вона мене, і вип'ємо за неї. (Бере чарку).
К л а в а. Тобі досить.
М а л я р. А між іншим. Клавочко, більше пити не буду... Сьогодні ми візьмемо доченятко, підемо в парк... Я вас покатаю на колесі, люблю догоджати сім'ї. А сьогодні просто щастя: прийшов, заключив контракт, могорич, і тут дружина. От історія з епілогом. Давайте вип'ємо всі. (Бере пляшку, наливає).
П л а т о н (забирає пляшку). Встигнемо.
М а л я р. Уже жаль стало. От чоловік!
П л а т о н. Встигнете випити, а зараз поговоріть... Вам е про що поговорити.
Довга пауза. Федір і Клава зрозуміли, на що натякнув Платон. А Маляр не розуміє.
М а л я р. Хитрун Платон Микитович, влаштував театр на дому. Хоче цікавих історій послухати. Ось я розповім одну: у СМУ-3 хлоп'яга дізнається, що товаришок до його жінки, скажем, не байдужий, вона теж взаємно... Що робить хлоп'яга? Купує дружині квиток на БАМ і каже: "Їдь, там прохолонеш, подумаєш, повернешся через рік, станеш переді мною навколішки, а я подивлюся, простити тебе чи ні". А що було далі — не вгадаєте! Вона взяла квиток і поїхала, а далі... Ще дивніше! Його дружок теж махнув на БАМ. І зовсім уже незрозуміле. Чоловік кинув усе і дременув за ними... Що там між ними трьома відбувається в тайзі, мабуть, тільки ведмеді знають. От вам історія з епілогом! Сподобалось?
П л а т о н. Сподобалося.
М а л я р. А тепер — діло! Триста цілкових... П'ять днів... Я знаю, що ви тугодум. Завтра забіжу, скажете — так чи ні. Ходім, Клавочко.
П л а т о н. Може, ще в кого є історія з епілогом?
М а л я р. Ще пляшку на стіл, і в мене вистачить історій до світанку. (Наливає чарку). Клаво, пий для спільності духу. Сердься, Клавочко, але люби мене. (Цілує).
Пауза.
К л а в а. Я люблю Федора.
М а л я р. І я люблю Федора, хороший хлоп'яга. (Хотів випити, потім поставив чарку). Клавочка жартує, хороша ознака.
К л а в а. Я не жартую. Федір — дорога мені людина, я все —думала, як це тобі сказати, і ось тепер ти знаєш все.
М а л я р. Що за театр?! Що за комедія? Позбиткуватися вирішили над п'яним. Та я тверезіший від вас усіх, тверезих! А п'ю, бо хочу, бо так душі хочеться!.. Я живу!.. Живу сьогодні!.. П'ю сьогодні!.. Завтра — ніхто не знає, яке воно буде. Що таке завтра? Його може й не бути. Бомбочка... атомка шарахне — і немає Федора, ні стола, ні мене, ні навіть Клави, навіть Платона Микитовича теж... Тільки купка попелу. Немає нікого на світі. Ні амеби, ні президента!
К л а в а. Ти зрозумів, що я тобі сказала? Люблю Федора...
Пауза.
(Продовження на наступній сторінці)