П л а т о н. А може, касир не додав? Рахувати не соромно, а приносити двісті тридцять карбованців, як хлопчакові, — соромно!
Ф е д і р. Новий верстат — ще не приноровився.
П л а т о н. Двісті тридцять карбованців за місяць, слюсар-інструментальник... При такому здоров'ї!..
Ф е д і р. Платять не за здоров'я, а за роботу.
П л а т о н. Отож-то, що за роботу. Надурочні бери!
У л я н а. Дай же Феді на витрати.
П л а т о н. Минулого місяця брав. Де він їх потратив?
Т а н я. Двісті тридцять карбованців татові мало. Мені б такі гроші! А втім, однаково: на заводі одержуй, а вдома здавай, тільки й того, що перенесла з одної каси в іншу.
П л а т о н. Як у тебе, Таню?
Т а н я (подає гроші). Сто п'ять.
П л а то н. А преміальні?
Т а н я. Звідки знаєте?
П л а т о н. Менше балакай.
Т а н я. Двадцять п'ять собі залишила — на сукню.
П л а т о н. У тебе їх досить.
Т а н я. Не модні.
П л а тон. На моду грошей немає.
У л я н а. Хай купить.
Т а н я. Щедрі ви, тату. Отак, кажуть, колись куркулі родилися.
П л а т о н. Мабуть, що так.
Т а н я. І на курси п'ятнадцять карбованців.
П л а т он. Які ще курси?
Т а н я. Я вже казала. Іноземних мов... Стюардеса має знати мінімум дві мови.
П л а т он. Хочеш на курси — прироби. Тобі ж хотілося в складальний — переходь. Там і зарплата більша.
Т а н я. Обіцяють, а не переводять.
П л а т о н. Для переходу в інший цех треба, готуватися. Походити, подивитися, за когось попрацювати. З цеху в цех — не з одного трамвая в другий.
Т а н я. Це мені ясно, а на курси давайте!
П л а т о н. Сказав — прироби. Приробиш — краще вчитися будеш. (До Павлика). Як у тебе, студенте? Ще не одержав стипендії? Там у вас порядку немає. (Складає окуляри, ховає блокнот). Ти, синку, в ці канікули на завод не підеш. За два місяці — триста карбованців! Не підеш.
У л я н а. Нарешті зжалився батько. А то чужі діти відпочивають, а він свого — на завод.
Л і д а. Мій Петро теж здавав гроші у батькову касу?
П л а т о н. Тут жив, тут одягався, харчувався — і гроші докупи. Всі на одних правах.
Т а н я. Ви, тату, як пішли на пенсію, то ще поскупішали.
П л а то н. Поскупішаєш. Бач, поганенько ми цей місяць потрудилися. Не підеш, Павлику, на завод... Запишешся у ті бригади, що на Північ їдуть.
У л я н а. На Північ?
П л а т о н. Північ теж земля, і наша земля.
У л я н а. Ти б свою дитину і в пекло послав, аби більше грошей. Не даєш відпочити.
П л а т о н. Після яких трудів? Десять місяців з портфельчиком бігав... Натомився! Нещодавно по телевізору бачив — вручали школярам ключі від Артеку. Серед тих дітей були такі здоровані, що їм би каміння бити, а їх в Артек! Тепер їм ключі від Артеку, а там від Сочі, а потім без ключів труситимуть батьківські кишені... І кишені, й душі. Подавай їм життя розвеселе!.. (Пауза). Досить розмов. Обідати! Наливай, Федоре, пива.
Л і д а. Може, вина?
П л а т о н. Хай стоїть — не пропаде. А ти чого, Павлику, задумався? Пообідай, а потім думай, коли є про що.
Федір наливає в бокали пиво.
У л я н а. Як же не думати — на Північ дитину посилаєш. Там, мабуть, і літом холодно. Захворіє.
П л а т о н. Може, в Артек його?
У л я н а. Знали наші діти Артек? Оно! (Жест). В отій майстерні з трьох років.
Т а н я. У нас гостя, а ми сімейні чвари завели... Перенесемо це питання, як кажуть у місцевкомі, на інше засідання.
У л я н а. На Північ! А в що одягнути дитину?!
П а в л й к. Нікуди я не поїду.
П л а т о н. Це ж чому?
П а в л й к. Є причина.
П л а т о н. Говори.
П а в л й к. Я вам потім скажу.
П л а т о н. Говори, тут усі свої — шпигунів немає.
Пауза.
П а в л и к. Я женюся!
Пауза.
У л я н а. Дурні жарти.
П л а т о н (зупинив довгий погляд на синові). Прийде час — женишся.
П а в л и к. Я без жартів.
П л а т о н. Я теж. — Будемо ми сьогодні обідати чи ні? (Бере в руки бокал). Якщо тобі, синку, й прителіпалася в голову ця думка — викинь її геть! Закінчиш інститут, попрацюєш, щоб у гаманці завелося, а тоді й женися. Інакше як жити?
П а в л и к. Якось проживу.
П л а т о н. Десять тисяч виграв на лотерею? Женитися захотів, жовтодзьобий!
У л я н а. Ти, батьку, не гримай на дитину. Сказав — не дозволю, і досить.
Ф е д і р (подає Павлику бокал). Випий, чим дражнитися.
П а в л й к. Ми вже записалися.
Присутні вражені словами Павлика. Лише Платон, мов і не почув, навіть голови не повернув у бік сина. Повільно, занадто повільно випив своє пиво.
Т а н я. Може, й весілля згуляли?
П а в л й к. Згуляли!
У л я на. Люди добрі, що ж воно робиться в світі білому?
Т а н я. Нічого особливого — дитя женилося!
У л я н а. Павлику!..
Ф е д і р. Він правду каже.
У л я н а. Як же так, без батькового дозволу?
Т а н я (наспівує).
І сказала стиха мати:
— Хоч женитись, спитай тата...
П а в л и к. Знав... не дозволите.
Ф е д і р. Своїм сказати треба було.
Л і д а. Звичайно, безглуздо одружуватися, не маючи нічого за душею. Але ж кажуть: з милим рай і в курені.
П л а т о н (не витримав). Ледар і дурень надумали таке безглуздя. "В курені". В курені живуть злидні, а злидні перегризають горло коханню, хоч би яке воно було! Є в тебе дах над головою?! Зможеш' прогодувати, одягнути дружину свою? Женися! А ні-зайцем бігай по світу, хоч цілий вік бігай! Думав, як жити?
П а в л и к. Думав.
П л а т о н. З чужої миски годувати дружину?
У л я н а. Прогодуємо — не збідніємо...
Т а н я. Напалися на хлопця. Може, невісточка така красуня, що всі навколішки перед нею станемо. Де вона тепер, Павлику?
П а в л и к (подивився на годинника, непевний жест). Тут чекає.
Т а н я. Хай зайде.
Всі ждуть, що скаже батько, але той мовчки обідає.
Л і д а. Незручно. Дружина тебе чекає, Павлику... Розписалися — то вже дружина.
П а в л и к (ще вагається). Тату...
У л я н а. Клич.
Павлик глянув на батька — швидко вийшов.
Т а н я. Тату, ти при ній не гримай на Павлика, він же тепер мужчина.
Ф е д і р. Ну й Павлик...
Т а н я. Заздриш? Павлик уже жонатий, а ти...
У л я н а. Вгамуйся, Таню!
Т а н я. Молодець Павлик! Одружився тихо, мирно, мовчки.
Ф е д і р. Так не можна.
Т а н я. Коли будеш з татом радитися про своє одруження, поклич мене, хочу послухати.
Вривається дика пісня "Мой дед-разбойник". Таня підбігає до телефону, набрала номер.
Т а н я. Ванько, перестань! Ми ще обідаємо!.. Що?.. Не твоє діло. Виключай! (Вішає трубку).
Музика затихає.
Л і д а. Заскочила блискавка і в нашу фортецю.
Т а н я. Ще буде грім.
Заходить Павлик і майже тягне за собою Олю. Зупинились. Оля, тендітне дівча, виходить наперед, але ще тримає за руку Павлика.
Оля. Добрий день!
У л я н а. Здрастуй. (Пауза). Як же тебе звуть, дівчино?
О л я. Оля.
У л я н а. Просимо до столу.
Л і д а. Сідай, Олю, біля мене. — Я теж їхня невістка. Дві невістки на одному стільці. Тісно, але зручно, у випадку чого, вдвох відбиватися будемо.
Оля несміливо сіла.
Пообідаємо, розмова краще піде.
О л я. Я... ми недавно з Павликом пиріжки їли.
У л я н а. Скільки ж тобі років, серденько?
О л я. Вісімнадцять.
У л я н а. Раненько заміж побігла.
О л я. Павлик сказав, то й побігла...
У л я н а. Весілля ніби було? Де ж ви гуляли? ,
О л я. У нашому гуртожитку, в тринадцятій кімнаті.
Т а н я. Тринадцята кімната! Гарний початок сімейного життя!
У л я н а. Учишся?
О л я. У медшколі, на другому курсі.
Т а н я. Чудово!
Л і д а. Ось і моє вино знадобилося. Вип'ємо за здоров'я молодих. Таню, давай чарки, а ти, Федоре, відкоркуй пляшку.
Федір бере пляшку, давиться на батька, ніби питає дозволу. Таня вносить чарки, ставить на стіл, Федір наливає.
Т а н я. Оце суботонька!
Л і д а. Олю, ти повинна звикнути до цієї прекрасної сім'ї, люди дуже гарні, але мовчкуваті, за винятком мого Петра.
О л я. Павлик теж говорить...
Л і д а (піднімає чарку). За здоров'я молодих! Щоб були вони дружні та щасливі.
Всі випивають, тільки двоє, Оля та Платон, тримають чарки, дивляться одне на одного. Врешті Оля торкнулася губами й поставила чарку, а Платон Микитович випив до дна.
У л я н а. Павлику, чого ти ніби не вдома?.. І Олі стілець би виніс,
Павлик виносить табуретку, але Федір забирає її собі, а стілець ставить Олі.
Якось перед людьми ніяково — скажуть, потай женили сина.
Т а н я. Заново переженимо. Хто там бачив весілля в тринадцятій кімнаті? А тут: таксі з прапорцями, "гірко" кричатимуть, "Запорожець" по районних базарах побігає, понавозить дешевої свинини, тато розкошелиться, видасть зі своєї скарбниці карбованців... Скільки, тату?
У л я н а. Ти б менш торохтіла.
Ф е д і р. Ольго, а батьки твої де?
О л я. Мама в Іванківському районі медсестрою працює.
Ф е д і р. А батько?
(Продовження на наступній сторінці)