К л о к о в(відходить далеченько, фотографує, потім виймає блокнот, приготувався записувати). Коли почалася ваша трудова діяльність?
П л а т о н. З двох років.
К л о к о в. Тобто?
П л а т о н. Штанці сам одягнув, потім іграшки собі майстрував, потім по господарству, потім школа, потім завод...
К л о к о в. На війні були?
П л а т о н. Був.
К л о к о в. Героїчні вчинки, приклади?
П л а т о н. Вся війна-приклад.
К л о к о в. Ваша мета в житті?
П л а т о н. Добре жити.
К л о к о в. Що, на ваш погляд, для цього треба?
П л а т о н. Мати здоров'я і гроші.
К л о к о в. Уточніть про гроші.
П л а т о н. Або заробити, або вкрасти. Третього путі немає.
К л о к о в. Громадська робота, коли працювали на заводі?
П л а т о н. Біля верстата.
Пауза.
К л о к о в. У багатотиражці я читав, що ви любите гроші.
П л а т о н. Не люблю, а поважаю.
К л о к о в. Там вас намалювали ангелом, а замість крил — п'ятірки. Підпис — "Стяжатель".
П л а т о н. Правильно, все тягну до себе, а що ж, до сусіда тягти?
К л о к о в. Вища мета вашого життя?
П л а то н. Ото ж і є вища — жити як слід.
К л о к о в. Через багатство держави до свого власного.
П л а т о н. А ми разом з державою і плануємо, і багатіємо... Правда, я трошки попереду. Бо в неї є ще чимало дармоїдів: або не працюють зовсім, або багато балакають і мало роблять... А в моїй державі цього немає... Як заробив, так і їж! Як заробив, так і одягайся. Будемо кінчати, приятелю.
К л о к о в. Що ви стружете?
П л а т о н. Ложку.
К л о к о в. Давайте зробимо кілька фото. Гадаю, ви часто згадуєте роботу, свій верстат. Станьте так, наче задумалися.
П л а т о н. Думки не сфотографуєш.
К л о к о в. Тоді візьміть пенсійну книжку й дивіться так, ніби це вам подарували велику радість і спокій на старості...
П л а т о н. Не подарували — заробив! І не в ній радість і спокій.
К л о к о в. А сфотографувати, що стружете ложку, — поганий кадр!
П л а т о н. Яка в тебе зарплатня?
К л о к о в. А що?
П л а т о н. Я тобі все кажу, а ти таїшся.
К л о к о в. Сто п'ятдесят.
П л а т о н. Непогано. За такі гроші треба метикувати. (Пішов до хати).
К л о к о в. Бурбон.
Клоков вийшов з двору. В цей час підійшла Таня.
Т а н я. Здрастуйте!
К л о к о в. Привіт!
Т а н я. Побачилися з татом? Не підходить, негативний тип. Так?
К л о к о в. Майже.
Т а н я (усміхнулася). А я не годжуся в героїні вашого нарису?
К л о к о в (теж усміхнувся). Гадаєте, цікаво буде читачеві?
Т а н я. Я наче навмисне готувала себе для преси. Послухайте. Школу закінчила з медаллю і пішла працювати на завод. Цікаво?
К л о к о в. Бал не добрала?
Т а н я. Навіть документи не подавала.
К л о к о в. Цікаво.
Т а н я. Зайдете в цех — на Дошці пошани. (Жест, мовляв, мій портрет).
К л о к о в. Цікаво.
Т а н я. Люблю літературу. Толстой, Достоєвський, Джек Лондон, Фіцджеральд, Сент-Екзюпері, Распутін, Гончар, Загребельний...
К л о к о в. Цікаво.
Т а н я. Мрію стати стюардесою, поглянути на планету з височини польоту лайнера. Звідти люди мені будуть бачитись, як крапочки, і навіть ви, кореспондент зі своїм фотоапаратом, здастеся мені менші за сонечко, за мурашку, навіть за блоху!
К л о к о в (стримує образу). Балакуча. До зустрічі.
Т а н я. Сподіваюся, її не буде. (Пройшла кілька кроків услід кореспонденту, імітуючи його оригінальну ходу).
Переміна світла.
Ранній ранок. Платон, як завжди, щось майструє. Заходить Крячко.
К р я ч к о. Не спиться? Я теж не сплю. Уяви собі, на всій землі люди сплять, а пенсіонери, як сови, очі повитріщали — не сплять! А коли й перевертаються на другий бік, то тихо, щоб іншим не заважать. (Пауза). Вчора я ото позавидував, що Павлик на роботу пішов, а мій лайдакує. А воно, виявляється, усе не так. Павлик женився, а ти його прогнав... Привів жінку, а ти їх з хати. Я свого п'яницю терплю, а ти тверезих з хати... Сина з двору! Дикий ти чоловік! Добувати копійку, може, і навчив своїх дітей, а щоб зовсім їх під своє керівництво повернути — теж пас! У нас, батьків, до них стільки ж прав, як у англійського короля: що напишуть, те й читай! Он мій два роки не працює, а я що? Побити вже не здужаю. Мати нагодує. Сорочка, джинси, пляшка "чорнила" — і над панами він пан. А може, воно так і треба?
П л а т о н. Поступися перед дітьми раз, вдруге, вони тебе і запитувать не будуть.
К р я ч к о. Піду. (Виходить).
На ганку з'являється Ліда.
Л і д а. Не набрид вам цей в'їдливий сусід?
П л а т о н. Звик до нього, як до задавненої хвороби. Розбудив тебе?
Л і д а. Я міцно сплю, коли знаю, що не треба поспішати.
П л а т о н. Виходить, завжди довгенько спиш —-— куди людині поспішати, раз не працює.
Л і д а. У мене складна робота.
П л а т о н. То ти працюєш, а я й не знав.
Л і д а. Працюю.
П л а т о н. Що за професія?
Л і д а. Бути дружиною — це професія. Складна професія!
П л а то н. Вперше чую про таке.
Л і д а. Уміти любити свого чоловіка — не так просто і не так легко.
П л а т о н. Приклад, як казав один кореспондент.
Л і д а. Візьмемо нас з Петром. Хоч би що там на роботі сталося, він певний: удома на нього чекає спокій, і затишок, і тепло. Я вивчила його звички, його смаки. Знаю, який костюм йому подобається, яку сорочку приготувати, які вузли він любить на галстуці. Знаю, які любить книжки, вгадую, що б він хотів на вечерю, на обід, на сніданок! Яке освітлення любить, які кольори не терпить. Він вибирає мені сукню, черевики — я дозволяю. Це йому приносить радість, а я вдвічі рада. Він часто подовгу затримується на роботі. Але хоч як пізно прийде, знає, його чекає гарячий чай. Не сам риється в буфеті, шукає цукор, хліб, масло, варення. Я йому все приготую, подам. Коли прийде роздратований, засмучений чи обурений, — усе ж буває на роботі, — треба вміти повернути йому спокій. Холод з душі прогнати. Думаєте, міщанська філософія?
П л а т о н. Збирався подумати.
Л і д а. Коли чоловік знає, що в нього в тилу, тобто вдома, все гаразд, він і на роботі краще працює. (Усміхнулася), Треба б завести порядок: коли беруть чоловіка на роботу, вимагати характеристику не тільки на нього, а й на його дружину. Бо якщо дружина лиха, то який же з нього працівник? Увесь, час голова буде зайнята, що його чекає вдома.
П л а т о н. Твоя лекція мені, Лідо, сподобалася. Аплодувати не буду, а питання є. Виходить, жінці й працювати не треба? Хай у тилу порається?
Л і д а. Ото в тилу і є її робота.
П л а т о н. А щоб підмогти чоловіку грішми?
Л і д а. Інколи заробити вісімдесят карбованців утричі легше, ніж поратися в отому тилу. Але, на жаль, не всі жінки мають таку можливість, доводиться їм теж іти на трудовий фронт. (Пауза), Крячко про Павлика взнав?
П л а т о н. Правди не сховаєш.
Л і д а. Павлик, може, завтра й повернеться.
П л а т о н. Не повернеться.
Л і д а. Звідки знаєте?
П л а т о н. Син.
Пауза.
Л і д а. Піду скупаюся в озері.
П л а т о н. Обережно, воно глибоке.
Ліда виходить. Платон кинув майструвати, видно, втомлений; знесилений сів на стілець.
П л а т о н. Думав, мої діти слухняні... А Павлик... (Бере куртку, знову вішає на стілець). Чи щось недобачив... або не розумію їх, молодих...
Заходить Крячко.
К р я ч к о. Повернувся я, побачив, Ліда пішла, і повернувся. Павлик — ще не все твоє горе... Хотів був не казати, але псові, і тому хвіст не кожен день потрошку обрубують, а зразу весь. Отак і це: хай би все зразу, все знай! Про твого Федора мова... Я спочатку не повірив. Роботяга з роботяг, не п'яниця, розумний. І в цьому ж загадка. Та ще в такій сім'ї, як твоя. А бач, і Федір з морального боку непевний. Ну, я коротко, Платоне: лікаршу нашу дільничну знаєш? Її чоловік маляр, квартири розмальовує, білить, знаєш чи ні?
П л а т о н. Знаю. '
К р я ч к о. Так ото твій Федя за лікаршею волочиться, а маляр що? Малює й не знає, що його дружина райськими яблучками другого пригощає. Федя потай то на машині її підвезе, то проведе увечері, а люди все знають: бачать і помічають, і я теж. Одне слово, крім тебе і маляра, усім відомий цей ганебний зв'язок. І чому воно в такій сім'ї з моральної лінії збочення? Отож тримайся, Платоне, я завжди з тобою! (Виходить),
Платон сидить якийсь час мовчки, потім бере ложку, струже. Заходить Федір.
Федір (знімає піджак). Смішна робота розвантажувати хліб: і легка, а не приловчишся.
П л а т о н. На завод устигаєш?
Ф е д і р. Звичайно. Правда, мені тепер раніше треба. Хлопчину одного взяв діла навчити.
П л а т о н. Записали наставником?
Ф е д і р. Сам, по добрій волі взявся. Заводу хороші слюсарі-інструментальники он як потрібні!
П л а т о н. Тямущий?
Ф е д і р. Придивляюсь — ніби береться.
П л а т о н. Чомусь думають — до музики треба талант, до пісні слух, а майстровим абихто... Дивись, людину вчити — не різьбу класти.
Ф е д і р. Розумію. (Хоче йти в хату).
П л а т о н. Зачекай, Федоре. (Помовчав, окинув сина важким поглядом). Правду кажуть, що в тебе з лікаркою... (підшукує слово) шури-мури?
(Продовження на наступній сторінці)