По горах ходила,
Дитятко носила,
Дитятко — ягідку дрібную,
І цвітки збирала,
І в пучки в’язала,
І клала му в ручку малую.
"Цить, ах цить, дитятко!
Поверне наш татко,
Поверне; говорять, мир буде,
Принесе дитині
Калачик в гостині
І мамку притисне до груди".
Ходила і ходить;
Нім день ся розплодить,
Садить в полонину високо,
І бистрі соколи
Спускає на доли
По шляхах рекрутка широко.
І тулить дитину,
Голодну пташину,
Бо тоска, журиця корм спила;
І плаче-ридає,
Себе проклинає,
Що бідну на світ сей родила.
"Цить, ах цить, голубко!
Поверне наш любко,
Принесе калачик дитині".
З зараня до ночі
Леліє і очі
Внуряє по шляхах в долині.
Замріло на пути,
Вертають рекрути,
Заблисли рекрутки соколи.
Б’є в груди серденько,
Палає личенько,
Головка ся крутить в роздоли.
"Дитятко, дитятко!
Вертає наш татко!
Вертає нам сонце до хати!
Обмиймо росою
Личенька свіжою,
Щоб стались милійші для тати!"
І личка обмила,
І цвітку заділа
В головку обоїх русую,
І скоро помчала
Настрічу, і стала
При путі на скалу стромую,
І взнесла високо
Дитя, і глибоко
Востхнула, бо в серцю щось тисне:
"Ах сину, мій сину,
Споглянь на долину
І в ручки на татка заплесни!"
Надходять рекрути.
"Гей, братця! Чи чути,
Где друг мій? Чи, може, він з вами?"
"Жено, бог з тобою!
Твій друг упав в бою
Ай там, під Мадженти мурами".
Невіста здрожала,
Поблідла, взридала,
Притисла до серця дитину,
І в небо соколи
Вознесла поволі,
І верглась з ягідков в глибину.