(В року 907)
Чи в Бескидах хмароломи,
Чи пороги крають громи,
Чи потрясся небозвід?
Ні в Бескидах хмароломи,
Ні пороги крають громи,
Олег двигнув Русь в похід.
Новгородці, радимичі,
Полочани, дреговичі,
І тиверців темний ліс,
І дуліби, деревляни
Враз з хорвати і поляни
Сяють щетю стальних спис.
Глянь, від Десни до Самари
Димить Дніпр, мов степ в пожарі,
В мрячний пил веслом розбит;
А шляхами, долинами
Стогне земля під стопами
Ратних комонів копит.
Ржуть комони, плещуть сплави —
Гей, куди ви, діти Слави,
Куди Олег-богатир?
Перед вами Чорне море,
Чорне море — чорне горе,
Зазнали то Аскольд, Дир.
Не журися, м'яко в морі,
Світ сокола на просторі,
Бач, Влахерни — Царгород!
Сонце к вежам луч потисло,
В грудях тьохло, в очах блисло:
Далій в танець, руський род!
Стерлись, пирхли поликари,
Двори в згари, церкви в згари,
Відчиняйте ворота!
Буйні крила у сокола,
Згостить гнізда доокола,
Не вжахнеся буй-тур льва.
Плач в Софійській, як в день суду,
На колінах здвиги люду,
Дзвони виють в небо стон:
"Скляви в мурах! гей, отроки,
Срібло, злото, паволоки
Несіть в окуп і поклон!"
По кровавім попелищі
Сум ся стелить, вітер свище
В недогарків бліду грань;
А на білім коню грає
Віщий Олег і приймає
Від гречина довжну дань.
І за себе, за Ігоря
Прийняв клятву договора
В пам'ять щит свій яснокрил
В вторій світа цар-столиці
Силов стріли-лискавиці
К думним воротам прибив.