Над річкою над Опором
Долина зацвіла,
Біля річки на долині
Самотня могила.
Над могилов Бескид гордий
Недвижимо чає
І, мов дитя, раменами
Курган обнимає.
А одвічні ліси, бори
Вершки нахиляють
І могилу, мов стареньку
Матір, осіняють.
Тихо, глухо доокола,
Як в дворищах суму,
Рек бись, що там душі снують
Таїнственну думу.
Лиш хвилями слезков кане
Грустная ялиця,
Мов то плаче, вічно плаче
Над гробом вдовиця.
І часами вітрець дуне
Від востока, юга,
І могилу обцілує,
Мов друг вірний друга.
Чиї ж кості в тім ізгнанні
Судьба повалила?
Серед глуші, серед суму
Чия ж то могила?
Ішли старці з верховини,
Ялину ламали,
На могилу на самотню
Галузя метали.
Чом ви, старці сідоглаві,
Чом, милії друзя,
На сей курган завалений
Мечете галузя?
Давно тому, давно дуже,
На зелені свята,
Убив в бою на тім полі
В погоні брат брата.
Ой брат брата Святослава,
Руськоє орлятко,
Ледве що лиш замкнув очі
Ярослав, їх татко.
Ой брат брата рідненького
З каленого ружя,
Тому ж ми ту на могилу
Мечемо галузя:
Щоби звірі не порили
Княжеського гробу,
Щоби діти пам'ятали
Каїнськую злобу.