«Чому мовчав телефон» Радій Полонський

Читати онлайн твір Радія Полонського «Чому мовчав телефон»

A- A+ A A1 A2 A3

А юнзі Гепу здалося, що це адмірал його покликав, і він спритно зліз на палубу. Гоп обняв його і притис до грудей:

— Ти мужній і великий юнга, — сказав він, а кінці його вусів хвилююче лоскотали Гепу щоки і потилицю.

Після цього адмірал сховав підзорну трубу в кишеню і склав руки на грудях.

— Де наше не пропадало! — сказав він. — Так що, орли, піднімайте грот-бом-фок-стеньгу і паняйте на всі швартові! Такелаж, кільватер, бром-бензол! Ура!

— Ура! — гукнули на всіх кораблях.

— Ура! — задзвенів над протокою голос юнги.

"Грім" стрілою мчав крізь хвилі, що горіли на сонці білим вогнем. Він весь зникав під водою і знову з'являвся над нею. Але "Тріска" і "Спичпром" стрибали, як навіжені, і зрештою поперекидалися догори дном. "Тріску", як звичайну тріску, викинуло на берег. А жалюгідний розмоклий "Спичпром" змішався з купою сміття, що його несла вода.

— Прощайте, відважні кораблі! — тільки і встиг гукнути Гоп, як "Грім" зник у пітьмі грізного склепіння...

Ми з хлопцями довго чекали з другого боку труби, та нічого не дочекалися.

— "Вперед"! — бурчав Сергій. — От вам і "вперед". Коли ще зробиш такий кораблик!..

— Не нервуйте, капітани, — казав заклопотаний Руслан і раз у раз заглядав у трубу. — Не нервуйте, ще не все загинуло...

— Він там за щось зачепився, — зауважив я.

— Та ну! — вигукнув Руслан. — А я думав, що його з'їв осьминог. Як ти гадаєш?

— Я гадаю, що треба запустити в трубу "Красуня". Може, він виштовхне Гопа.

Я витяг з кишені дощаний корабель і почав приладнувати щогли.

— А як і він там застряне? — невесело мовив Сергій.

— Нехай. Коли вже "Грім" загинув, то й цього не жалко. Я підбіг до вхідного отвору труби і рішуче впустив туди

наш останній корабель.

У понурому мовчанні минула хвилина. Та ось разом із сміттям вода винесла на світ залишки "Красуня". То була сама дощечка. Я підхопив її і поклав до кишені.

— Полагодимо...

— Музиканти, грайте марш! — закричав Рус-лан. — Всім встати перед адміралом Гопом!

— Ура! — підхопили ми з Сергієм.

З труби виринув "Грім". Він був без щогли, але від цього зробився ще красивішим.

Течія уповільнилася. На розі двох вулиць розлилася дуже велика калюжа. Безперечно, це й було нове море, яке так хотів відкрити адмірал.

Тільки тепер ми уявили, що сталося з "Громом" у підземній ріці. І склалася у нас така історія.

...Коли "Грім" опинився під склепінням, суцільна темрява огорнула моряків. Клекотіла вода, мимо проносилися чорні стіни. Раптом корабель об щось ударився, закрутився на місці і завмер, задравши над водою ніс. Якісь колоди, сухі рослини, тріски та інше сміття збилося посеред підземної ріки і затримувало все, що нею рухалося. Тільки вода мчала крізь цю перепону.

— Де мій улюблений і відважний юнга Геп? — запитав адмірал тихим голосом. — Про всяк випадок я хочу востаннє притиснути його до грудей і полоскотати своїм вусом Бо нас спіткало лихо.

Всі кинулися шукати Гепа, та даремно: його ніде не було.

— Мабуть, якась недобра хвиля змила нашого юнгу з палуби, — сказали Гопу матроси, — і він загинув у страшній пучині.

І тут відважний і холоднокровний адмірал не витримав.

— Пропади все пропадом! — закричав він. — Кают-компанія, амеба, розрази його грім! Як я житиму без нашого юнги Гепа?

Слухаючи, як лається і вбивається їх улюбленець адмірал, орли похнюпилися. Вони зрозуміли, що всім настав кінець. Сіли собі на мокру палубу і байдуже змовкли.

— І чого я не поплив на Північний полюс?—скаржився Гоп, і вуса його обвисли, як мокрі мотузки. — Нехай би краще на нас напало сто білих ведмедів... — І тут він заревів, як корова:— Хочу на Північний полюс!..

А юнгу дійсно змила хвиля. Тільки це сталося не в підземеллі, а в ту мить, коли "Грім" до нього наближався. Мужній Геп не розгубився. Перемагаючи хвилі, він доплив до прибережних скель, виліз на них і почав вдивлятися у далечінь.

Ось за хвилями майнули білі вітрила. То підходи^ "Красунь" під командою капітана Хопа. Тут юнга вчинив такий жахливий галас, що на кораблі його відразу почули. "Красунь" пристав до берега. Матроси забрали знесиленого Гепа на борт. Юнга здавався неживим.

— Де наш адмірал? — хрипко запитав його капітан Хоп. — Де всі наші? Де "Тріска"? Де "Спичпром"?

Юнга через силу розплющив очі.

— Всі загинули, крім "Грому". Адмірал там, у підземній ріці, на своєму кораблі. Там дуже небезпечно! Допоможіть йому.,. — І Геп знепритомнів.

— Під землю! — гукнув капітан Хоп, взявши його на руки.

А вже за кілька хвилин на "Громі", який безпомічно стояв на місці, почули далекий голос:

— Не впадайте в розпач, друзі! Ми поспішаємо до вас на допомогу!

Адмірал Гоп схопився на ноги.

— Я впізнаю! — закричав він. — Це мій старий друг капітан Хоп! О, я знав, що він вправний моряк. Спочатку у нього була невдача, але тепер пляма змита!..

З темряви наближався трищогловий "Красунь". На містку стояв капітан Хоп і мужньо дивився вперед. На його руках був юнга.

Розлігся страшний тріск. "Красунь" врізався у залом, і його щогли відламалися.

— Мені сказав юнга, що вам загрожує небезпека, адмірале Гоп, — розповідав Хоп, падаючи у воду від струсу і стискаючи Гепа в руках. — І я, прийнявши юнгу на борт, помчав навздогін за вами.

— Якщо я не врятую свого друга адмірала Гопа, — продовжував він, коли його разом з юнгою тягли з води, — то хто ж його врятує!..

Адмірал і капітан міцно обнялися і поцілувались. Юнга опритомнів і з веселою посмішкою став на ноги. Адмірал ласкаво полоскотав його кінцями вусів.

Тим часом "Красунь" весь занурився у воду, і тепер тільки корма його сторч стояла над бурхливими хвилями.

— Нема вже нашого "Красуня", — зітхнули Гоп, Хоп, Геп і всі матроси. Вони почали витирати сльози.

Адмірал пробурчав:

— Ну, добре, добре, ще побудуємо сто таких кораблів. Нічого тут рюмсати, це вам не дитячий садок...

Тим часом від потужного удару "Красуня" перепона зсунулася з місця і поволі рушила вперед. І за хвилину звільнений "Грім" минув підземну ріку і помчав під ясним небом.

— Адмірале! — гукнув юнга. — Попереду дуже багато води! Навіть берегів, вважайте, не видно!..

— Ну от, орли, — радісно сказав адмірал Гоп. — Я ж вам казав, що приведу вас у нове море! Недарма втратили ми чотири кораблі і три команди. Вітаю вас з перемогою, леви і орли!

4*

51

Гваделупа, Па-де-Кале! — закінчив він свою промову старим морським привітанням.

— Ура адміралу Гопу! — крикнув юнга. І всі моряки підтримали його:

— Ура!

"Грім" збавив швидкість і велично поплив через неозорий водний простір.

— Салют на честь моря адмірала Гопа! — наказав капітан Хоп і підніс руку до капітанської шапки.

Справа в тому, що адмірал призначив його командиром "Грому". Сам Гоп вирішив вийти у відставку, щоб писати мемуари, тобто спогади.

Над морем Гопа прокотилися потужні залпи гармат.

Гра скінчилася. Ми поверталися додому. Сергій раз у раз витягав з кишені "Грім" і захоплено повторював:

— Оце так!.. Оце кораблик!.. У нас ще такого не було. Жодного разу не перекинувся, летів, як стріла! Хоч на виставку його!

Руслан задоволено посміхався:

— Ось що значить, коли будують з розумом. Свинцевий кіль — оце вам і весь секрет.

— І форма у нього підходяща, — додав я. — І руль хороший, великий. Одне слово: попрацювали!

В ясному небі сяяло сонце. Снігу на вулиці стало ще менше, а води у струмках ще більше, як півгодини тому.

ПОДОРОЖ

Вже стало жарко надворі. Я повернувся зі школи, залишив удома свою чудову, з нашивками, капітанську курточку і портфель і вперше цього року вийшов надвір без верхнього одягу. Тільки безкозирку з голови не скинув.

Вийшов я, постояв на тротуарі. Подивився на клени, що росли вздовж вулиці. Листя на них було зелене, як новенька фарба, і таке святкове, як на Перше травня. Потім я стежив за горобцями. Вони спочатку невеличкою зграйкою стрибали на асфальті і дзьобали щось таке, чого не було видко. Потім всі разом злетіли на кленову гілку, побазікали про свої справи і перелетіли на балкон другого поверху. Кожен з них чимось скидався на Сергія, і я тихенько засміявся. А вгорі світило сонце.

Коли це надвір вийшов сам Сергій. Без пальта, в самій сіренькій курточці, а на голові кепка.

— Ти вже теж роздягся? — питає.

— Не теж. Я сам по собі роздягся.

— А що будемо робити?

— Та щось, — кажу, треба. Треба, мабуть, кудись піти. Така погода, що хочеться іти собі та йти.

(Продовження на наступній сторінці)