Та мене понесло... Голова запаморочилася від слави. Я не хотів погодитися з тим, що вже не виступатиму.
— Добре, одягайтеся!—вигукнув я. — А я тим часом розважатиму шановну публіку.
Я знову підійшов до екрана, відкинувши на нього пузату ^гінь, і, ляскаючи себе по розпухлому животу, блазнював:
—^ Надзвичайна кумедія, дорога публіка, надзвичайна кумедія!
Цього мені здалося замало Я пірнув під простиню і вийшов до глядачів.
— Дивіться, люди добрі, який я зараз! А ось побачите, який я стану!
Знову пірнув до кухні, скинув чалму-рушник, вихопив з під куртки подушку і вже в сво ему звичайному вигляді кинувся до глядачів.
— Ось який я став... Куме
дія!
І в цей час простиня, яка трималася на кнопках, упала на підлогу. Бо поки я лазив під нею туди-сюди, кнопки розхиталися і повипадали. Очам публіки відкрилася кухня, де біля яскравої настільної лампи стояли розгублені Руслан і Сергій у коЖусі.
— Ой, як недобре!.. — зойкнула тьотя Клава і підвелася. За нею підвелися всі глядачі. Вони брали свої стільці і розходилися. І в коридорі чулося:
— Досить...
— Ех, почали щось путяще, а довести до кінця — того нема.
— Несерйозно це у них виходить. Хлопчиська!
— Між іншим, — почув я голос дядька Степана, — якби-
хтось з дорослих узявся допомогти хлопцям, все бу* ло б організовано і взагалі краще. Та й для них корисніше.
Серьожка, скинувши волохату шапку, мовчки сте" жив, як у кінці коридора зникав останній глядач. Очі у нього зробилися сумні і круглі-круглі... А Руслан... ■ Він був загалом вихований хлопець і ніколи не бився. Він лише кілька разів шмагнув мене тим рушником, який щойно прикрашав мою голову.
Я мовчки подався геть. Сховався в одному з най-темніших закапелків коридора і розплакався. Плакав довго і невтішно, бо І був винуватий перед товаришами, перед сусідами і перед усім хлоп'ячим народом.
ПРИГОДИ АДМІРАЛА ГОПА
Два кораблі майстрував Сергій: з тріски і з сірникової коробки. Я теж два?'з старої газети і з дощечки. На кожному кораблі, крім газетяного, ми встановили щогли з паперовими вітрилами. А на тому, що з дощечки, — цілих три щогли і на кожній по три вітрильця. Красунь корабель вийшов. Так ми його і назвали: "Красунь".
П'ятий корабель зробили разом. Сергієві десь пощастило _ дістати великий шматок деревної кори, а це чудовий матеріал. Кора добре плаває, і вирізати з неї легко.
Підводну частину вирізував Сергій. Вона вийшла довга, ^обтічна, з гострим, кілем, який закінчувався рулем з шматочка бляхи.
Я вирізав і обладнав верхню частину. На палубі звівся маленький капітанський місток. За ним височіла тільки одна щогла. * Зате на неї настромилося аж п'ять вітрил.
Цей корабель ми назвали "Грім". А далі прийшов Руслан і сказав:
— "Грім" у вас зроблений непогано, а всі інші нікуди не годяться.
— А "Красунь"? — обурився я.
— І "Красунь" нікуди не годиться! — відрубав Руслан. — А коли хочете, щоб "Грім" став справжнім флагманом нашого флоту, давайте приробимо до його кіля свинець.
— Тю на тебе, Руслан! — розсердився Сергій. — Що ти верзеш? Він тоді потоне!
— Не потоне. Він не буде перекидатися, от що.
Руслан приніс з дому маленьку, як сірник, свинцеву паличку. У нього було чимало всілякого мотлоху, і час від часу там траплялися корисні речі. Ми вирізали у "Громі" шматочок кіля і на його місце приладнали свинець
Надворі було тепло. Цвірінькали горобці. В небі сяяло весняне сонце. Сніг став брудний, схожий на губку і зникав на очах.
На півдвора розлилася величезна калюжа.
— Чудове море. Ми його назвемо Снігове, — проголосив Руслан. — Звідси почнеться плавання нашого флоту!
Перший прозору воду калюжі розрізав "Красунь". За ним пішли "Тріска", "Спичпром" (це той, що з сірникової коробки) і паперовий фрегат "Газета". Останнім був спущений "Грім".
Дихнув теплий вологий вітерець. Снігове море вкрилося дрібними брижами. І весь флот, розгорнувши вітрила, рушив уперед.
— Ану, флагман! — вигукнув Руслан. — Веди своїх орлів у невідомі моря!
Але "Грім" понуро тягнувся позад усіх. Його перегнав навіть фрегат "Газета".
— Ех ти, адмірал!.. — розчаровано гукнув Сергій. І раптом посковзнувся на відлогому березі "моря" і гепнувся, знявши бризки води і мокрого снігу. — Гоп!.. — сказав він і засміявся.
— Ех ти, адмірал Гоп!—повторив я, і ми всі знову засміялися.
— Він дуже важкий. Це все твій свинець, — кинув Сергій Руслану. — Ледве рухається.
Руслан пробурмотів:
— Зате він ніколи не перекинеться...
Із Снігового моря вибігала ріка. Вона перетинала двір, витікала на вулицю і там зливалася з Бурхливою протокою. Так ми назвали струмок, що мчав уздовж тротуара.
Ми скерували кораблі в ріку. Вони поводили себе погано. Поспішаючи за течією, пливли то боком, то задом наперед. Останнім ішов "Грім" під командою адмірала Гопа.
— Це— Гоп відстав, щоб краще стежити за флотом, — пояснив Руслан. — Бачите: він єдиний у цій компанії не крутиться, як цуценя, а рухається поважно.
Течія прискорювалася."І "Грім", нам на радість, почав потроху набирати швидкість. Ось він перегнав "Газету" і "Спич-пром", порівнявся з "Красунем"... От тепер вже нам подобався 'вигаданий адмірал. Ми навіть спробували уявити, який він собою. Руслан сказав, що Гоп низенький на зріст, кремезний і що він має кругле симпатичне обличчя. Сергій додав, що у нього під носом чорніє морська люлька. А я твердив, що. його довгі вуса розвіваються на вітрі і їхні сиві кінці тріпочуться десь аж за потилицею.
Так почалася гра в адмірала Гопа і його моряків. Ми з хлопцями наче бачили справжні кораблі, які йшли бурхливими водами повз незнайомі береги. Під дужим вітром скрипіли щогли, нещадні хвилі здіймалися назустріч.
— Вперед, орли! — кричав адмірал Гоп, вдивляючись у далину. — Ми відкриємо нові моря!
— Відкриємо! — підхопив улюбленець Гопа юнга Геп і від радощів здерся на щоглу.
Та от кораблі підійшли до місця, де ріка вливалася в Бурхливу протоку. Настала страшна мить. Ревіння води заглушило навіть голос адмірала. Та "Грім" швидко вирівнявся за новою течією і помчав уперед, вказуючи шлях кораблям. "Тріска" і "Спичпром" з розмоклими вітрилами поспішали за ним.
Вийшов у Бурхливу протоку і фрегат "Газета". Але в ту ж мить величезна хвиля підхопила його і кинула в обійми ще більшої хвилі. Слабий корпус фрегата не витримав. Він розлізся на дране шмаття, і рештки мужнього корабля зникли під водою.
"Красуня" теж підстерегла несподівана біда. Цей корабель швидко перетнув протоку і міцно сів на прибережну скелю. Його капітан, на прізвище Хоп, упав на коліна і, запустивши пальці в сиве волосся, з болем вигукнув:
— О зла доле! Цього мені не простить мій старий друг адмірал Гоп! Що робити? Що робити?
...Дійсно, що було робити, коли струмок викинув дощечку-корабель на брук! Я хотів штовхнути її у воду, та Руслан схопив мене за руку:
— Не чіпай! Як хто вийде з плавання — виймай його з води. Наче він не витримав труднощів походу.
Ми з Сергієм погодилися, що так буде цікавіше. Я підняв "Красуня", повиймав щогли і поклав все це у кишеню.
Побігли далі. Струмок мчав з боку мостової, розпливався, вбирав у себе нові струмки з кожного підворіття. Флот, в якому тепер зосталося лише три кораблі, продовжував плавання.
— Усім віддавати честь! — заволав адмірал Гоп, і його вуса самі собою закрутилися у кільця. — Вшануємо салютом пам'ять загиблого фрегата "Газета".
Коли відгриміли залпи гармат, адмірал відняв руку від адміральської шапки і сказав:
— Таке наше життя. Один потонув, другий відстав. А ти пливеш, пливеш і не знаєш, де потонеш. Хочеш відкрити нове море, коли — дзуськи тобі! — іди на дно та й годі! Але ми не боягузи. Вперед, орли!
Раптом згори донісся дзвінкий голос:
— Страшна небезпека!
Це кричав юнга Геп, який і досі висів на верхівці щогли. Адмірал підніс до очей підзорну трубу і трохи зблід... Тут Сергій знову перервав гру.
— Давайте повиймаємо кораблі! — закричав він. — Пропадуть усі!
Справа в тому, що струмок попереду ховався у трубу, яка була прокладена вздовж мостової. Труба тяглася кілька метрів, а далі струмок знову виривався на волю.
— Адмірал Гоп не знає страху! — вигукнув Руслан і з розгону ляпнувся на мокрий брук. І тоді вже із злістю додав: — Уперед! У трубу!
Ми з Серьожкою розсміялися.
— Гоп! Нехай буде так! Гра тривала.
— Мене не лякає ця жахлива підземна ріка, — промовив, ковтаючи хвилювання, адмірал Гоп. — Ану, юнго, глянь на наші кораблі, чи є там такі, що вагаються?
Юнга Геп глянув зі щогли на кораблі і доповів:
— Ні, адмірале, там таких нема, що вагаються! Адмірал зрадів і навіть пройшов по своєму містку навприсядки:
— Я так і знав! Гоп-гоп-гоп!..
(Продовження на наступній сторінці)