«Патетична соната» Микола Куліш — сторінка 8

Читати онлайн драму Миколи Куліша «Патетична соната»

A

    О д н о о к и й. Ще не руш! Це Судьба іграет з етім человєком, себто — голосую: хто за смерть йому? (Рахує). Хто за жизнь? Ні одного!

    А н д р е. Постривайте! Товариші! Я пішов до них, щоб робити шкоду.

    У в е с ь с у д. Го-го-го! Ну просто Макс Ліндер.

    А н д р е. Мене послано було до них.

    С у д ь б а. Од кого?

    А н д р е вагається.

    Ш а п к а. Од Бога?

    А н д р е. Від однієї тайної групи революціонерів.

    Судьба. Од якої? Хто може посвідчити?

    А н д р е знов завагався.

    Я (виступаю наперед). Я можу посвідчити... Я свідчу, що його було мобілізовано і послано од нас у штаб до кадетів. Він мав нас повідомляти, які в них плани, скільки зброї тощо...

    С у д ь б а. Од кого од вас було послано?..

    Я. Од місцевого таємного ревштабу.

    С у д ь б а. А ти хто?

    Я подаю йому пакетика.

    (Читає). "Товаришу Судьба... Посилаю до вас для зв'язку товариша Югу. Робітничі загони, вибивши ворога з позицій, гонять його і зараз вийшли на лінію... Г а м а р". (До своїх). Пустіть!

    26

    Я й А н д р е виходимо в коридор. Біля Марининих дверей я обертаюсь до нього:

    — Будь ласка, зайдіть сюди!

    27

    А н д р е входить. Його зустрічає М а р и н а :

    — Звільнили?

    А н д р е. Цей порятунок — чудо! Ні! Цураюсь минулого, рубаю шаблею колишнє і починаю нове життя. Нове життя!

    М а р и н а . Цс-с-с... (Іронічно). Не так голосно починайте.

    Німа зустріч А н д р е з батьком.

    28

    Я йду сходами вниз. Мені стає холодно. Біля вогнища спиняюсь. Сторожа гріється. Простягаю руки й я.

    О д и н. Вірите, аж дивно. Така революція і бій, а блохи без уніманія.

    Д р у г и й. Ніч — от і гризуть.

    Т р е т і й. Півні співають.

    П е р ш и й (недовірливо). Це у городі?..

    Т р е т і й. Чуєте?

    Я дослухаюсь. Справді, десь за муром чути досвітнє legato захриплого півня. Зловісне legato, потрійне. Мені згадується євангельський міф про апостола Петра, коли він зрадив і тричі одмовився від Христа. Я здригаюсь і йду геть.

    29

    Біжить без шапки Ж о р ж и к. З розгону наскочив на сторожу.

    С т о р о ж а. Стій!

    Ж о р ж и к завмирає. Він — як статуя жаху.

    Ти куди?

    Ж о р ж и к. Т-туди.

    С т о р о ж а. Ти хто?

    Ж о р ж и к. Я?.. Ж о р ж и к я!

    С т о р о ж а. Ти тут живеш?

    Ж о р ж и к. Ні! Їй-богу, ні!.. Тут моя сестра живе!

    С т о р о ж а. А сестра хто?

    Ж о р ж и к. Вона?.. З і н ь к а! Живе отам на горищі.

    С т о р о ж а. Хто вона?

    Ж о р ж и к. Вона проститутка!

    Він іде по сходах. Один із сторожі слідує за ним до самих Зіньчиних дверей.

    30

    Ж о р ж й к (стукотить) Зіньо!

    З і н ь к а. Хто? (Одчиняє двері).

    Ж о р ж и к. Це я! Ж о р ж и к ! (Входить).

    З і н ь к а. Знов папа прислав? Геть!

    Ж о р ж и к. Ні, я сам! На хвилиночку! Я тільки на хвилиночку! Ху-х! От був напоровся, Зінько! На цілий полк сторожі! Насилу одбрехавсь. Але я їх не злякався, їй-богу. Не віриш? Я сьогодні убив одного. І ти знаєш, Зінько, як це вийшло? Зовсім не так, як я думав, проте я не злякавсь, їй-богу! Він вибіг із-за рогу і просто на мене, у мене вистрелив карабін. Я дивлюся — місяць підскочив, а він упав. У вас нема шоколаду? Хоч трошки. Між іншим, з цукерні Регоде вивіску зірвано. Вітром. А потім вітер стих, — це як з карабіна вистрелило. Чого ви на мене так дивитесь?

    З і й ь к а. Чого ти прибіг? Ховатися?

    Ж о р ж и к. Я? Ні! Пхе! Стану я ховатися! Ти тільки, Зінько, не кажи, що я тут. Між іншим, я сказав, що ти моя сестра.

    З і н ь к а. У вас таких сестер не буває.

    Ж о р ж и к. Так це ж я не всерйоз сказав, а так. Хоча, знаєте, в мене ж сестри ще ніколи не було. Ху, от знову місяць вискочив, як там. Між іншим, крові я не бачив. Якось чудно все це вийшло й неприємно. Якби це була жива мамочка. Я помолюся Богові. Можна?

    З і н ь к а. Помолись.

    Ж о р ж и к. Боже і ти, мамочко! Зробіть тепер так, щоб З і н ь к а на мене не виказала. (Рвучко повертається}. Ти не викажеш?

    Стукіт у двері.

    Любая, не треба! Я прошу! Благаю! (Сідає навколішки перед Зінькою). Я вже не буду воювати! їй-богу! Страшно і дуже погано.

    З і н ь к а. Аз даху будеш стріляти?

    Ж о р ж й к. Ну, то зовсім інша річ.

    З і н ь к а йде одчиняти. Ж о р ж и к, учепивсь за сукню.

    Ви Богородиця! Ви тепер мені як мамочка! Не треба!

    З і н ь к а (вражена словом "мамочка"). Ану, ще скажи це слово!

    Ж о р ж и к. Мамочка.

    З і н ь к а. "Мамочка". Дитя ти моє. Не плач. Хочеш, я циці дам? Ні!.. Не вийде вже з мене мамочка! (Злісно)" Цить! (Одчиняє двері}.

    31

    С у д ь б а (мовчки обдивився всю кімнату, навіть у віконце подивився}. Зараз видю, де я.

    З і н ь к а. А де?

    С у д ь б а. Кажуть, вієшся з буржуазним класом?

    З і н ь к а. А що мені твій пролетарський дасть? Спускатиме штани, як і той.

    С у д ь б а. Не в штанях тут діло.

    З і н ь к а. То чого й прийшов?

    С у д ь б а. Бачила ноги? Видала? Нашого брата уткнули в землю, як недокурок якийсь! І от на — упіймав генерала, а він утік. Генеральний ворог утік. (Сідає і досадує).

    З і н ь к а (дає Ж о р ж и к о в і плитку шоколаду). Ти просив шоколаду?

    С у д ь б а. Головне ж — од Судьби утік.

    З і н ь к а. На, бери сина!

    О д н о о к и й (рух, обдивився). Юной ще. Де твій батько?

    Ж о р ж и к. Не знаю.

    О д н о о к и й. А батько зна, де ти?

    Ж о р ж и к. Не знає.

    О д н о о к и й. Теж скажу вам — воспітаніє ще й поведеніє! А мені клопіт: придумай тепер дисциплінарне покарання... (Замислюється).

    32

    Окремо кожний. С т у п а й і П е р о ц ь к и й ходять по кімнатці. З дверей другої кімнати впала тінь. М а р и н а сидить. Тінь А н д р е неспокійно ходить. Ходять сливе навшпиньках.

    С т у п а й і старий П е р о ц ь к и й поволі зближаються. Шепіт:

    — От що наробила ваша австрійська ідея якоїсь автономної України.

    — Це наслідок вашої єдиної!..

    — Самостійної!..

    — Неподільної!..

    Зійшлись. От-от зчепляться. Але десь брязкіт зброї (то Судьба веде Ж о р ж и к а), і вони з пальцями на губах: "Цс-с-с", — розходяться. Знов сходяться і знов розходяться.

    Тоді П е р о ц ь к и й безсило підходить до вікна, одслоняє трохи килим і раптом, немов поранений холодним виблиском місячних шабель, глухо кричить:

    — Ж о р ж и к а кудись повів той... Судьба!.. Боже мій! А н д р е!.. Ну?.. Тоді я побіжу!.. (Біжить по сходах вниз, машинально командує). На месте!.. Стой!..

    А н д р е підходить до вікна і раптом затуляє долонею очі. Відходить. Підходить М а р и н а . Дивиться. До А н д р е:

    — Рубайте шаблею колишнє. Цим разом вас зарубають, як колишнє. Вас і нас. Помилка була, що ви на Україні робили "руськоє двіженіє", її треба виправити!

    А н д р е. Що там?.. За вікном?

    М а р и н а . Більшовицька революція. Треба виправити! Негайно їдьте на околишні хутори. Там люди є і зброя. Я зараз напишу листа...

    А н д р е. Що з ними?

    М а р и н а . З ними? (Глянувши у вікно, стає як укопана. Стоїть як статуя, що в страшному напруженні жде смертельного удару).

    Заклякнув А н д р е. Ждуть на залп.

    (Нарешті М а р и н а здригнулась). Рушницю до ноги! Повів далі... (Пише). "Маршрут: Чорноярські хутори — братам Закрутенкам, Бугаївка — Дмитрові Копиці. З доручення комітету золотої булави посилаю корнета Пероцького..."

    А н д р е. Киньмо краще цю булаву, Маrіnе! Киньмо все і справді на хутір десь удвох, у зелений затишок...

    М а р и н а (пише). "...корнета Пероцького. Допоможіть негайно зібрати повстанські загони, оружно і кінно..."

    А н д р е. Чи не є все це моя любовна помилка?

    М а р и н а (дописує). "Член комітету Чайка". (До А н д р е). Гасло: "Люльку запалено". Все. Ідіть!

    V

    1

    Іще уявіть, мої друзі: повна вулиця цвіту акацій. Не проглянеш. На ґанку в Пероцьких прапор ревкому паруском червоним повис. Сонце. Штиль. Н а с т я вишиває золотом прапора.

    Поряд співає З і н ь к а:

    На берегу сідіт дєвіца,

    Она шолками шйот платок.

    До них збігає Л у к а:

    — Ну, як ваш прапор?

    Н а с т я. Подивися. (Розгортає).

    Л у к а. Та він уже готовий?

    Н а с т я. Ще трошки. За годину скінчу.

    Л у к а (любується, читає). "Пролетарі усіх країн, єднайтеся!" Серп та молот, як вилиті. "УвСеРеР" — Українська Соціалістична Радянська Республіка. (Захоплено). Га? Вибороли! Вийшло! Гаптуємо!.. (Аж пішов у танець).

    Гоп чуки-чуки-чуки,

    Подивіться, буржуйчики!..

    Подивися, увесь світе, і май на увазі, що всього тебе вигаптуємо отакими республіками. Жаль, нема Ілька тепер, щоб теж подивився, як під "Пролетаріями всіх країн, єднайтеся!" виходить "УеСеРеР"! А то він теж був плутався між якоюсь любов'ю та мрією. (До Зіньки). Ну, як вам живеться, товаришко Зіно?

    З і н ь к а. Дали б ви мені якусь роботу.

    (Продовження на наступній сторінці)