І справді — це пригнувшись перебігає з того боку вулиці Л у к а. Над обрієм місяць. Він густо-червоний і од вітру неси кійний. Він справді похожий на прапор.
Я (рух до Луки}. Ну?
Л у к а (задихана). Місяць!.. Скоріше!.. Гамар?
Я. Тут!
На східцях нас зустрічає Гамар.
Л у к а (запалено). Проскочив за кладовищем, де ярок (до мене). Пам'ятаєш — гуляли весною, де ти вірші вчив мене писати. Ху-х!.. Кадети не помітили, а повстанці трохи не вбили — думали, шпигун. Нарешті їхній отаман. Ху-х!.. Провірив, розпитався, скільки у нас сили й хто. Кажу — робітники, бракує зброї, про все, про все сказав, ху-х!.. Переказали так: як тільки зійде місяць, щоб ми ударили, тоді й вони підуть в атаку, а ми щоб ударили в тил, обов'язково, ху-х!.. Це не од страху, бо біг я що є сили, бо місяць уже сходить (до мене), ще й вітер, ой же вітер, ху-х!..
Г а м а р (піднесено). Наш місяць. І вітер наш! Пождіть же трошки — буде наш весь світ. Хай ставлять шибениці, хрести...
Н а с т я (прислухаючись). Співають "Отче наш"...
Г а м а р. Справляють хай молебні, співають "Отче наш", — світ, друзі, буде наш! Із шибениць ми зробимо арки. Хрести разом з капіталізмом пронесем і поховаємо на старих кладовищах на зорі соціалізму. А самі рушимо вперед!.. (До мене). Вам у ревштаб! Скажіть, що починаєм (насовуючи тугіше шапку). Наш буде світ!.. Перекажіть привіті (До Луки). А тобі під час бою показувати дорогу партизанам. Ну!.. (Завагався, чи прощатися).
Н а с т я. Може б, годилося сісти.
О в р а м. Мені б оце добре було встати. Ну що ж!.. Перекажіть привіт од мене всім нашим, заводським. Всьому пролетаріатові! (Поривна, крізь сльози). Та шануйте, братця, ноги! Ноги! (Отямившись). А втім (усміхається), аби в чоловіка обидві голови цілі були, а про ноги... (Помітив, що в Луки розлізлись ботинки. До Насті). Дістань йому мої чоботи, Насте! Хай хоч вони підуть тепер атакою на справжнього ворога.
Н а с т я (зайшла за пічку й скинула, щоб ніхто не бачив. Винесла Луці).
Л у к а (бере). В дорозі перезуюсь.
Ми мовчки виходимо по східцях. У дверях зустрічає вас вітер. Над обрієм місяць. Перед тим, як розійтись, ми з Лукою романтично тиснем один одному руки.
Я (патетично). Світ, Луко, буде наш!..
Л у к а. Обов'язково! (Коли я пішов, він до себе). От тільки брати чоботи чи ні?.. Калюжі по дорозі, так але ж і Н а с т я без чобіт... Та ще й з убитого знімуть. Ну їх (на чоботи. Ставить під дверима і біжить).
Н а с т я (по паузі). Пішли. Чи ж до ранку вернуться, Овраме?
Оврам мовчить. Крапля — дзень!
(За звичкою, машинально). Одна. Дві. Три...
8
Вертається С т у п а й. Біля закопаного він спиняється, хита головою і біжить до себе.
М а р и н а (назустріч батькові. Неспокійно). Переказав?
С т у п а й. Так.
М а р и н а . Ну як там? Що?
С т у п а й. Місяць сходить.
М а р и н а . Боже! Він мені про місяць...
С т у п а й. А вітер, Маринко, вітер! Чуєш?
М а р и н а (іронічно). Південний чи який?
С т у п а й. Північний!
М а р и н а . Жаль! Нам тепер потрібен західний. Зорі світять?
С т у п а й (відчувши іронію). Прямо з фронту вітер! Од партизанів! (Мало не з захопленням). Кажуть, що поміж них чимало українців. (Помітивши у Марини щиру до цього скруху). Сливе усі там українці, кажуть!..
М а р и н а . А самі вони знають, що вони українці?
С т у п а й. Гм... (По паузі). Коли ж між цими зовсім мало українців. У штабі жодного українського слова. Та й народ проти. Та й з п'яти повішених, довідався, — чотири українці. Закопаний теж — по матері українець. Між іншим, вже одного чобота знято. А про Україну ні слова. Хай уже краще червоний замає! Га, Маринко?
М а р и н а . Хоч ярмо й червоним стане, а ярмом не перестане.
С т у п а й зітхнув.
Ти, крім місяця, ще кого бачив?
С т у п а й. Бачив.
М а р и н а . А крім вітру, що-небудь ще чув?
С т у п а й. Чув.
М а р и н а . Ну?
С т у п а й (по паузі). Похоже на те, що не встоять. Беруться вже тікати.
М а р и н а . Так? (Схвильована. Телефонує). Штаб? Попросіть, будь ласка, корнета Пероцького!..
Раптом гасне електрика.
9
П е р о ц ь к и й (біля телефону).
А н е т держить свічечку.
Штаб? Корнета Пероцького!.. Андрійку — ти? Чого погасла електрика? Крім цього, Жоржик утік з дому. Певно, на фронт. Попросив Анет начепити дукатика, що з Божою Матір'ю, розумієш? І карабіна взяв. Бога ради, знайди та нажени додому! Бога ради!.. Як на фронті? Я не хвилююсь, але... мені приснився сон: немов Росія — голе поле, сніг, посередині ніч і Христос у повстяниках. Приходить С т у п а й і сідає на піч. Ти розумієш, до чого нахабство дійшло! (Хвилюється). Безобразіє! Ти чуєш, Андрійку? Андрію! А н д р е!
Гарматний вистріл, Анет упускає свічечку. П е р о ц ь к и й в темряві.
Штаб! Штаб!.. Телефона одірвано.
Анет одслоняє вікно. Б'є червоним місяць. Червоний одсвіт у свічаді. П е р о ц ь к и й голосно.
Заслоніть вікно!
10
Н а с т я (це до вистрілу). Десята. Одинадцята. Дванадцята.
Вистріл.
О в р а м (голосно). Остання!.. Одчиняй двері!
Н а с т я. Кому?
О в р а м (збуджено). Кому? Соціальній революції!
11
С т у п а й (хоче одслонити вікна). Вийду навстріч їм!
М а р и н а . Тебе заб'ють.
С т у п а й. Я маю зброю.
М а р и н а . Яку?
С т у п а й. Українське слово.
М а р и н а . Кожне слово переконує тоді, коли за ним дзвенить зброя!
С т у п а й. Вийду навстріч і скажу, нагадаю святі й соціальні слова: обніміте, брати мої, найменшого брата!..
М а р и н а . Кому? Більшовикам? Бандитам? Видлові, що реве од крові і трощить наші найкращі ідеї? (Заслоняє вікно).
12
Вулицею тікають білі, купками й поодинці. Хтось знову спотикається об ноги закопаного. Лається. І все ж таки вулиця лякає порожнечею. Ані огника у вікнах, ні голосу. Десь далеко стрілянина. Місяць. Вітер.
13
Од тіні до тіні, огинаючись, перебігає троє партизанів, о д и н — м а т р о с, д р у г и й — в кошлатій шапці, з червоним бантом, т р е т і й в кожушку. Побачивши ноги закопаного, підходять і роздивляються.
М а т р о с (сліпий на одне око, голос, як з попсованого клапана гармонії). По ногах видать, що жертвою впав він в борьбе роковой. (По паузі). Ну раз вбив уже — закопай, хочеш одкровенно — не закопуй. Але ж чоловік не недокурок, щоб його втикати отак в землю! Не можу дивитись на таку цивілізацію! Мировая досада шкребе! (Дивиться на будинок). А як так, то пропоную зробити з цього дому труну! Хто "за" — іди за мною!
Ідуть, тримаючи рушниці напоготові.
14
Із підвальчика лізе О в р а м. Повстанці аж одступились. Одноокий матрос питається в Оврама, у голосі хмурий гумор:
— То часом не твої ноги, браток?
О в р а м. Мої пішли в землю. Імперіалізма загнала.
О д н о о к и й. Ну, а цих, видать, що буржуазія?
О в р а м. Так.
О д н о о к и й. Виходить, що між ними різниці нема.
О в р а м (підлазить до ніг, обдивляється чобота). На один лише номерок... (Никне головою і так застигає).
О д н о о к и й (по паузі затряс рушницею). Пощади не давать. І всю буржуазію в трюм землі!
Ідуть утрьох по сходах.
15
Підходять до Ступаєвих дверей. О д н о о к и й пробує — не заперті. Одчиняє навстіж:
— Збирайся на смерть.
М а р и н а (спокійно). А тато зібрався зустрічати вас.
О д н о о к и й (обдивляється). Хто такий... тато?
С т у п а й. Українець.
О д н о о к и й. Це по формі. А в душі хто?
С т у п а й. Українець...
М а р и н а (спокійно). Душею учитель.
О д н о о к и й (похмурий виходить. До кошлатої шапки). Інтелігенція. Двері були незаперті. Крикни по цепі, щоб не займали!
Ш а п к а (на весь голос, щоб почули на сходах і на вулиці). Перекажи там по цепі — інтелігенції покєда не займай!
16
Ідуть по сходах вище. О д н о о к и й читає на дверях Пероцьких мідяну табличку. Читає тихо, по складах. Раптом до Шапки й Кожушка:
— Стій! Замри!.. (Пошепки). Генерал-майор Пероцький. Генеральний враг, братишки, га! (Припадає ухом до дверей). По диханію чути — двоє. (Тихо стукотить).
А н е т (одними губами). Не ходіть, Мате!
П е р о ц ь к и й (тихо). А може, це Жоржик? Може, А н д р е?.. (Чуйно прислухається. Затуляє годинничка на руці в Анет). Хто?
О д н о о к и й. Судьба!
Ш а п к а (не витримав, на весь голос). Судьба-кокетка! Одчиняй!
О д н о о к и й цитькає на нього.
А н е т. Зараз! Ось ключа знайду... (Губами до Пероцького). Тікаймо!
П е р о ц ь к и й. Куди?
А н е т. В Росію.
П е р о ц ь к и й. В Росію із Росії... Значить, Росії нема! (Іде за Анет у затильні двері).
Трошки згодом партизани вибивають двері.
О д н о о к и й. Невже ж, братишки, од Судьби утік? (Обшукує квартиру).
17
Квартира Ступаїв.
С т у п а й. Ні, я, мабуть, буду за соціалізм.
М а р и н а (не розуміючи). Себто?
(Продовження на наступній сторінці)