С т у п а й. Принаймні по-українському звернувся: "Збирайся на смерть", а не "Готовься к смерти". Матрос! А генерал П е р о ц ь к и й скоріш сам собі смерть заподіє, ніж промовить слово українське. Ні, найкращий спільник той, хто мову нашу розуміє і по-вкраїнському говорить.
М а р и н а . Найкращий спільник той, у кого зброя по-вкраїнському говорить.
С т у п а й. Одним словом, я за соціалізм!
М а р и н а . Милий ти мій комік!
С т у п а й. За соціалізм, за вітри, нехай і північні, аби тільки вони видули, аби тільки вивіяли з наших козацьких степів...
М а р и н а . Ну, кого, наприклад?
С т у п а й. Пероцьких, наприклад! Сам буду дути, вітрові помагати, отак, отак. (Дме ротом).
18
П е р о ц ь к и й на порозі:
— Вибачте, але мене шукають повстанці. Я тікаю. Можна?
С т у п а й (сердито). Тікайте! Давно пора!
П е р о ц ь к и й. До вас.
С т у п а й. До мене?
Десь вдарились двері. Брязнуло рушницею.
Г о л о с О д н о о к о г о. Невже ж утік? Генеральний ваш ворог? Шукай! На небо лізь, під землю — шукай!
Г о л о с Ш а п ч и н. Постав на всіх дверях до самого моря сторожу!
П е р о ц ь к и й. Од смерті, од судьби можна?
С т у п а й (повагавшись). Будь ласка.
М а р и н а (до Пероцького). Де А н д р е?
П е р о ц ь к и й. Не знаю! Все пропало!
М а р и н а збирається йти. Напинається простенькою хусткою. Дивиться в люстро.
19
Біля входу в будинок Пероцького становиться сторожа. Розкладають вогнище. Двоє підводять А н д р е. Він без шапки.
К о н в о й. Тут товариш Судьба? Сторожа. Тут. А що? Конвой. Таж пардона привели. Сторожа. Прибийте до стінки! Конвой. Каже, що втік од білих і має секрет. Сторожа (оглянувши А н д р е). Гляди, громадянчику, бо Судьби не обманеш!
А н д р е ведуть.
20
Грюкають у двері до Ступаїв. Виходить М а р и н а .
К о н в о й. Тут десь Судьба... Командуючий!
М а р и н а . Він там, нагорі. У генераловій квартирі. Та ось я вас доведу! (І веде). Командуючий шукає генерала. Генерал утік. А ви не знаєте часом, товариші, товариша Юги?
К о н в о й. Ні! Такого щось не чули.
М а р и н а . Як же! Він теж за більшовиків. Жаль! Ну та я його розшукаю і пришлю до вас.
21
Я підходжу до сторожі:
— Може, ви скажете, де командир переднього партизанського загону...
Сторожа мовчки і підозріло оглядає мене.
Де можна знайти Судьбу?
С т о р о ж а. Дуже любопитний. Ти хто такий?
Я. Я посланець од ревштабу, від Г а м а ря. (Показую пакетика).
Мені показують нагору.
22
Поминаю варту. Іду сходами. Раптом чую;
— Вибачте!
Оглядаюсь — вона. Близько. Навіть одступаюсь — так близько. Чую, як у крові вибухає музика (з "Патетичної"), колихають заграви-акорди. Стихло. Голубіють очі.
Вона. Де б з квітами назустріч, а я, бачте, з просьбою. Можна?
Я вслухаюсь в її голос. Мовчу.
Покласти на вашу тріумфальну путь? Мою просьбу?
Я вже по-дурному мовчу.
Вона вас не запинить. Обминете — то підете, потопчете — теж підете.
Я. А як я підніму її?
В о н а. Однесіть до поета, що писав мені листа. Він ще живий?
Я. Живий?
В о н а. Скажіть, і мчить конем степами? Дороги у вітрів питає? Про дівчину не забув?
Я. Не забув і не забуду. Але він мчав на паличці. Жив мріями. Жив у минулому. Тепер він хоче жити днем прийдешнім. Пересідає на коня.
В о н а. На якого?
Я. На якого?.. На огняногривого! У революції їх багато.
В о н а. Перекажіть, що на його ждала і жде біля української криниці самітна українська дівчина. Він зверне до неї хоч на годину з дороги? Приїде?
Я. Так!
В о н а. Перекажіть, що дівчина самітна жде, але не сама. З нею виглядає стара рідна ненька. Виглядає синів своїх із солдатів на вороних, на козацьких конях...
Я. Ці коні вже в музеї.
В о н а (спалахнула). Ці наші коні у когось на припоні! Прикуті!. За чужим замком! Іржуть! Дороги просять!.. Невже не чуєте? Невже, скажіте, вам чужа найрідніша і свята ідея національного визволення?
Я. Я "за", але...
В о н а. Без "але"! Невже для вас зотліла свячена корогва Богдана, Дорошенка, Мазепи, Калниша і Гонти?
Пауза.
23
Повз нас проходять двоє. Один хвалиться:
— Я за Інтернаціонал, Микешо! І щоб ти знав, за всі мови! Бо всі мови хочу знати і вже трошки знаю.
М и к е ш а. Ану?
П е р ш и й. Що ну? Гранд-отель, це тобі що? Орієнбанк, скажи? Аргарний? А націоналізацея?.. Прескурант, це тобі що? Гарнітур? Бомонд?.. А реквизицея? Пролетарьят, це й ти знаєш — клас, ну а нацея?
М и к е ш а. Це й буде нацея.
П е р ш и й. Ну, нацея — це, правда, нацея. А панацея тоді що? Прогрес? Чи, скажім, антракт?
М и к е ш а. А це ж що?
П е р ш и й. Що?.. Крути революцію без антракту, от що!
24
В о н а. Скажіть, ви теж за цей Інтернаціонал?
Я. Так. Я за цю ідею. Ви?..
В о н а. Я?.. Не проти. Але я знаю, що того лише ідеї переможуть, хто з ними вийде на ешафот і смерті в вічі скаже. А ваші ці?
Я (тихо). Вийдуть!
В о н а. Покидьки і потолоч оця? Удар, поразка — і вони підуть урозтіч, ідею кинуть на дорогу разом з брудним своїм солдатським картузом і самі ж розтопчуть!.. От інша річ вбивати безоружних, робити ешафот у кожнім домі, — на це у них нема антракту.
Я. Проте живих у землю не закопують, — віджитих і мертвих.
В о н а. Однак, простіть, я не про це збиралась вам сказати. Ах, не про це! Ні, ні!.. Не про політику, про зовсім інше. Про щось більше, людське, тепле і просте. Ми всі на світ із вікон датських виглядали і мріяли, що він буде нам такий ясний і теплий. Як Господній день, такий простий і зрозумілий, як наш дитинячий буквар. Над трупком замерзлої пташинки плакали, а тепер? Через людські трупи переступаючи, хто холодніший, трупи чи ми — не знаємо, не відчуваємо. Любові Де ти, любове, поділась у світі? Чи гостя ти Великодня, чи просто мрія?.. (По паузі). Скажіть, поет ще й досі вірить у Петрарку і в вічну любов?..
Я. Так. Як у свою мрію. А ви?
В о н а. Я?.. Я за дівчину скажу. Вона в поета вірила і вірить, і перекажіть, що береже йому свою любов.
Я (звичайно, музика, акорди до небес, і зорі, і голубі зірниці). Боже! Це така просьба! Це ж радість! За все життя!
В о н а. Ах, це не просьба! Вона не радісна! Вона така важка — для мене, для вас!..
В о н а. Нам треба визволити Пероцького А н д р е!
Темно. Тихо. Одхитуюсь. Мовчу.
Я знаю. Важко. Але зрозумійте, що на вашу дорогу впаде цей труп. І на мою до вас. Ні я, ні ви цього, звичайно, не хотіли, щоб він прийшов і став між нами. Але так вийшло. Тут правила програма. Тепер Судьба. І я не можу, я не можу, щоб він ще ліг між нами трупом. Він мусить одійти од нас живий. Невже ви зможете?
Я. Що?
В о н а. Переступити через труп до мене?
Я (хрипко). Я спробую...
В о н а. Що?..
Я. Урятувати цього трупа.
25
Я йду до Пероцьких. Двері стоять навстіж. Свіжо течуть з коридоре й вулиці струмені вітру, рвуть і крутять пломенем трьох свічок (одна на підвіконні). Бачу спини, шапки, червоні стрічки, рушниці й дим. Судять А н д р е. Він без кашкета. Обличчя спокійно-бліде і разом кричить німим смертним криком.
О д н о о к и й. Як звати?
А н д р е. Андрій.
О д н о о к и й. На прізвище?
А н д р е. Енен.
О д н о о к и й. Офіцерський ранг?
А н д р е. Прапорщик запасу.
О д н о о к и й. Питай далі, хлопці, бо чую, що бреше. Не можу!
Ш а п к а. Чого пішов у кадети?
А н д р е. Мобілізували.
Ш а п к а. І я не можу!
К о ж у ш о к. Шинеля своя, чи дали?
А н д р е (зважуючи відповідь). Дали.
К о ж у ш о к. А чоботи?
А н д р е. І чоботи,
К о ж у ш о к. Хіба такі дають казьонні? Не можу й я — так бреше.
М и к е ш и н д р у г. Пардон! Де ж подів погони?
А н д р е. Без погонів ходив.
М и к е ш и н д р у г. По-дурному така конспирацея. Це якби ти був у погонах, то, може, й повірили б, що ти прапорщик. А без них яка тобі віра? А може, ти й капитан в душі або вищий який ранг контрреволюційний, А що, хлопці, маєм з ним робити, то кажи на совість!.,
О д н о о к и й, Я скажу! (До А н д р е), Так кажеш — Андрій? Прапорщик запасу? Силою мобілізували? Кажеш, що утік? Так! А чого ти не прийшов, як писалися прикази од мамочки нашої революції, а до неньки так прибіг? Чом, наприклад, Ваня Маха не пішов на приказ контрреволюції, а коли впіймали, то бідняжечка сказав:
"Мірте мене найвищою міркою і кладіть у гроб, а я не піду!" І його поклали! Не можу далі говорити. У серці шторм і сльози. Хто хоче ще сказати, то кажи!
Ш а п к а. Я скажу!
О д н о о к и й, Кажи!
Ш а п к а. Пропоную поставити його під тую ж мірку, під яку вони Ваню Маху поставили, під найвищую!
М и к е ш а (до А н д р е). Покаж руки! (Подивившись). Без музолика. Присоєдиняюсь.
К о ж у ш о к (обмацавши сукно на шинелі). Присоєдиняюсь.
М и к е ш и н д р у г. А я за те, щоб демобілізувати. (Виждавши ефекту). Шинель зняти, чоботи скинути, йому ж припечатати червону печать — без антракту! (Наводить рушницю).
Повстанці розступаються.
(Продовження на наступній сторінці)