— Скажіть, як ви дозналися?
— Про що?
— Ну... про морозиво, постіль, квіти?.,
— Я ж уже сказав: пташка, метелик, муха...
— Трохиме Йвановичу! Скажіть!
— А попросіть!
— Трохиме Йвановичу...
— Попроси!
— Ну, милий! Скажіть!
С а н і т а р її за руки притяг до себе.
О л я
— Пустіть!
— Ну-ну... Не норовися!
— Не давіть мені руки!
7
Тяжко зігнувшись та міцно стиснувши руки, наблизивсь п' я т и й х в о р и й:
— Поможіть!
С а н і т а р
(до Олі)
— Оцьому ввижається, немов носить він на плечах величезного удава, що хвіст його волочиться десь по той бік світу... А любов моя без взаємності ще гірш за того удава, бо давить не руки, а серце... Отак! Отак!
О л я
(скрикнула)
Не мучте!
П ' я т и й
— Не можу! Знемігся! Зараз впустю. Зараз буде катастрофа. Поможіть!
С а н і т а р
— Він сказав... Кирюха.
О л я
— Він!..
П ' я т и й
(до Малахія)
— Не можу задавити... Це ж удав — всесвітнє зло. І тільки я впустю його — він задавить увесь світ... Поможіть!
М а л а х і й
(рухом руки)
— Поможу!
О л я
— Невже він?
С а н і т а р
— Ще не вірите?.. У вас тут (показав на спину) родинка. Так? (Показав на груди}. А ліва трошки більша за праву... Так? А ви любите, щоб усе (зашепотів про щось в ухо).
О л я
— А він не казав вам, що тепер у мене тут... од його дитина?
С а н і т а р
— Дурниця! Подвійний аборт: Кирюху із серця, дитину із черева — от і вся проблема.
О л я
— А про свою хворобу не казав?
С а н і т а р
— Про яку хворобу?.. Та ви шуткуєте, Олю Манойловно!
О л я
— Хочете пересвідчитись?
С а н і т а р
— Ну-ну... Це він на зло мені, за ті гроші... От же паскудник, гаї А ви чого зразу про це не сказали... Хіба так можна гратися!.. (Пішов).
Оля упала і тяжко заплакала.
П ' я т и й
— Зараз буде катастрофа! Пускаю! Поможіть!
М а л а х і й
(непомітно стеживши за санітаром та Олею, заходив, захвилювавсь, як ще ніколи)
— Негайно... Негайно потрібна реформа людини!.. Зараз, кажу, або вже ніколи! Разом з цим пересвідчуюсь, що ніхто, опріч мене, такої реформи не зробить... Так. От тільки не знаю, з чого почати... Вихор думок, голубих, зелених, жовтих, червоних. Як їх багатої Ціла метелиця! А найбільш голубих, і вони, по-моєму, найкращі та иайпридатніші будуть на мою реформу. Треба ловити їх... Ось одна! Ось друга! Ось третя. Немов метелики, а дивіться, що з них виходить!
У хворій його уяві з'явилися, розквітнули дивовижні проекти, реформи, цілі картини. Спочатку з голубих коливань і метеликів збіглися, закрутилися якісь голубі кола з жовтогарячими центрами, забринів спів "Милость мира" Дехтярьова, перемішаний з Інтернаціоналом, брязкотом кадила та з трелями жайворонків, по тому вималювалось таке: десь у голубій РНК голубі наркоми сидять і слухають його доповідь про негайну реформу людини. Плещуть в долоні, схвалюють і вітають його, він далі показує наркомам наочно, як треба реформувати людей. По черзі до нього підходять: дідок у дармовисі, колишній воєнний в галіфе, дама, Агапія, санітар, божевільні. Він накриває кожного голубим покривалом, повчає, переконує, потім робить магічний рух рукою, і тоді з-під голубого покривала виходить оновлена людина, страшенно ввічлива, надзвичайно добра, ангелоподібна. Далі ці люди, багато людей і він на чолі їх, з червоними маками та з жовтими нагідками йдуть у голубу даль. По дорозі бачать — стоїть гора Фавор, Оля несе яблука святити, люди співають їй "осанна", тільки якось по-новому. По тому в голубому мареві маячить якийсь новий Єрусалим, далі голубі долини, голубі гори, знов долини, голубі дощі, зливи і нарешті голубе ніщо.
8
Очувся М а л а х і й. Олі вже не було. Навколо ходили й кружляли хворі.
М а л а х і й
— Ага. На підставі вищепобаченого (взяв пучку землі, поплював, розтер і помазав собі лоба) помазаюся народним наркомом (гучно). Сповнилось! Слухайте всі, всі, всі!.. В ім'я голубої революції я помазавсь народним наркомом...
Д р у г и й
— Тихо! Я бачив, у траві верблюжі вуха ростуть.
М а л а х і й
— Хай ростуть!
— Вони ж слухають.
— Прекрасно!
— І переказують!
— Кому?
— Всім...
М а л а х і й
(звів голову)
— Прекрасно! Гей, верблюжі вуха! Перекажіть всім, всім мій п е р ш и й декрет.
Х в о р і
(поміж себе)
— Всім, всім, всім.
М а л а х і й
— З ласки великої матері нашої революції я помазався народним наркомом. Анкета моя: ціпок і торбина сухарів; родинного стану я зрікся, пішки пройшов увесь стаж попередній, воду я пив із ста семи криниць; нарком без портфеля; зовнішні ознаки та клейноди мої: червона лента через ліве плече, ціпочок і сурма, для українців бриль і на великі свята корона з соняшника в руці. Народний нарком М а л а х і й. Ні, не так... Народний Малахів, в дужках — нарком. Скорочено — Нармах... Ні, Нармахнар.
Х в о р і
— Народний нарком. Нармахнар появився.
Х т о с ь
(став навколіна)
— Виведи нас звідси!
Х т о с ь
(захвилювався)
— Він самозванець, не вірте!
Т р е т і й
— Коли ти велике начальство, — прикажи, щоб хліба святого не кришили. Хай крихти позбирають. Отож од таких і голод. Думка була весілля справляти, коли гульк — і молода, і М а т и весільна на баштані посохли... А замість кавунів дитячі голови посходили. Що крику, що плачу, кажуть...
М а л а х і й
— Прикажу! Виведу! Всі-бо ваші просьби, заяви у серце кладу. До речі — мій другий декрет... Всім, всім, всім... Негайно скасувати всі портфелі й теки. Коли ж урядовці спитають, куди їм складати заяви та скарги, відповідь дайте: однині всі скарги народні, заяви і просьби носіте: 1) в голові; 2) в передсердечних сумках — ніже ні в портфелях, ні в теках. Народний М а л а х і й, нарком. Скорочено — Нармахнар. Харків. Вілла Сабурова.
Х в о р і
— Виведи нас, Нармахнаре!
М а л а х і й
— Виведу й поведу! Поведу туди, де зоріє небо й голубіє земля, де за обрієм співають на золотих сідалках голубі будимирі соціалістичні півні...
Х в о р і
— Нас не пустять!
— Не вірте йому!
— Сторожа не пустить.
— Небесні два сторожі й квочка не пустять.
М а л а х і й
— Я вам скажу таке слово, що пустять, — пароль такий, що й мур розваля... Підходьте по пароль!
Хворі
— По пароль!
— По пароль!
— По пароль!
М а л а х і й
(кожному тихо)
— Голубі мрії...
Х в о р і
(повторивши той пароль, кинулись до муру)
— Так виводь нас! Веди!
М а л а х і й
— Лізьте!
Хтось з хворих
— А як піймають?
М а л а х і й
— Не впіймають!.. На сторожі коло вас сам нарком народний. Лізьте, кажу!
Подерлися, перелізли хворі через мур. М а л а х і й переждав останнього, тоді поплював на руки:
— В ім'я соціальної матері нашої революції (поліз і собі).
9
О л я
(прибігла)
— Стійте! Куди ви?
М а л а х і й
(з муру)
— Не закудикуйте! Хіба ще й досі не зрозуміли? Обійти треба кожну хату, межу і завод, щоб кожному преподати голубії мрії...
— І вам не сором перелазити через мур! Злізьте!
— Народний нарком має право перелазити через всі тини на Україні, через всі мури й паркани. Це моя прерогатива.
— Прощу й благаю вас — злізьте.
М а л а х і й
— Гм... Вона просить (зліз з муру). Коли хто-небудь з бідних і покривджених попросить, щоб народний нарком повісився, він мусить і це негайно зробити... Бачте, Олю, народний нарком уважив вашу просьбу, тепер уважте ви мою. Пустіть мене туди.
— Куди?
— Туди, до всіх, а перш — до гегемонів.
— Побудьте ще трошки у нас, відпочиньте, а тоді й підете собі...
— Олю! Невже ви маєте мене за божевільного.
— Ну, от ще... Та ніхто, ніхто не має вас за божевільного.
М а л а х і й
(проникливо)
— Олю! У вас очі такі чисті й прозорі, що навіть тінь легенької неправди я бачу на дні їх і читаю — авжеж, божевільний.
— Та ні! То вам так здається.
— Щоб знали ви, Олю, — я не божевільний. Вийшла, як це трапляється, малюсінька помилка. Угадайте, яка?
— Не знаю... Скажіть!
— Малюлюнічка. Провожатий помилився — де б вести мене на віллу РНК, а він на Сабурову віллу одвів.
От і все. А Оля повинна помилку цю залагодити, пустивши мене...
(Продовження на наступній сторінці)