— Про що далі пишеться, то довоєнний аблакат сказав, що раднаркоми не мають права одкинути не тільки моєї, а й хрещениці просьби.
Л ю б у н я
—Тільки це не насправжки.
К у м
(перебив)
Спокійно!
П е р ш и й
(дочитав)
— Гаразд! Подумаєм...
К у м
— Подумайте!.. Тільки просю вас недовго думайте.
М а л а х і й (до кума)
— Мене до божевільного дому? Мене? Та як ви смієте! Мене народ послав.
К у м
— Брешеш, куме! Всі с у с і д и, увесь народ мене сюди послав, щоб звернути тебе додому...
М а л а х і й
— Більш як сто сіл, хуторів, містечок я пішки пройшов, йдучи до Харкова, столиці УеСеРеР, на ногах моїх ще й нині порох степових шляхів, із ста криниць та колодязів, спочивавши, пив я воду і з народом гомонів... Я делегат!
К у м
— Брешеш! Ти з дому втік!
М а л а х і й
— Я всеукраїнський делегат, куме!
К у м
— Навпаки, хоч скоро вся Україна делегатами стане, ти ж і я — ніколи в світі! Отож ходім краще додому, кажу.
М а л а х і й (до к о м е н д а н т і в)
— Вимагаю: вигоньте його — це разі і негайно покличте сюди голову РНК і всіх наркомів — два. Я сам беруся, зараз отут на Агапії покажу вам, як треба робити негайну реформу людини. Ну?.. Чого ж ви стали?
К у м
— І я вимагаю! Не тільки я, хрещениця ось, кума там, а за сусід, за народ я вже говорив, як він ходить і вимага... Негайно пошліть його туди!
М а л а х і й
(ображено, велично)
— Мене? Реформатора? (Підійшов до телефону). Станція? Перекажіть там голові РНК і всім наркомам, хай попричеплюють значки до петельок і йдуть в комендатуру на раду — негайно. Чуєте?.. Порядок денний: доповідь реформатора Малахія про негайну реформу людини з наочним показом на Агапії — така даль голубая сьогодні, а вона стоїть та соняшник лускає... Не перебивайте! Хто там перебиває?
П е р ш и й
— Товаришу реформаторе! Прошу до порядку!
Тільки одвів Малахія, кум за телефон.
К у м
— Товариші раднаркоми! На слухайте його! Не слухайте, кажу, бо хіба ж не бачите, що він несповна розуму став. Младенці в голові... Та не перебивайте ж!..
П е р ш и й
(одібрав телефона, подзвонив)
—Алло... Трапилась маленька трагікомедія... Це ті самі, що з Учорашнього прийшли... та ні, з містечка Вчорашнього... Ні, не п'яні... Трошки згодом все це виясниться...
Увійшов к у р' є р
П е р ш и й
(до Малахія)
— Зараз дзвонили сюди з РНК, просили, щоб ви прийшли до заступника голови.
М а л а х і й
(зрадів)
— А що, куме!.. (Велично). Подзвоніть і перекажіть йому — іду. Ні, краще пустіть мене до телефону, я сам подзвоню. Однині між мною й урядом жодного посередника. Годі!
П е р ш и й
— Він одійшов уже од телефону. Між іншим, просили, щоб ви прийшли негайно. Вас ждуть на дачі РНК.
М а л а х і й
— Який восторг! Іду!.. Між іншим, збирайтесь і ви, Аташе. Я появлю вас заступникові голови РНК як наочний довід до моїх проектів...
А г а п і я
— Може, він скаже, чи є тепер дорога до Єрусалиму?
П е р ш и й
— Просили конфіденціяльно. Розумієте?
М а л а х і й
— Ага! То тоді ви. Аташе, зостаньтеся поки що тут... Я скоро вернуся... А куди ж іти? Куди?
Перший (написавши пакета, дав його кур'єрові)
— Ось вас оцей товариш проводить... (До кур'єра). Будь ласка, одведіть товариша реформатора на Сабурову Дачу.
М а л а х і й
— Дякую! (Пішов за кур'єром, показавши кумові дулю).
К у м
— Куди ж ви його?
П е р ш и й
— Як ви просили — психіатрам на освідчення.
А г а п і я
(наблизилась до телефону, боязливо взяла трубку та нишком)
— Товариші! Просю ж я вас, як би мені до Єрусалиму доставитись.
ТРЕТЯ ДІЯ
Закрякали, закружляли над Малахієму саду в Сабуровці грайворони дзюбаті. Загомоніли, закричали кругом його хворі:
— Гей, чорнії Помовчіть!.. Тож не встиг ще Бог світ сотворити, як вони небо вкрили і поклювали першу золоту зорю, із сонця решето зробили... Темно мені й холодно!.. (Сумно кричав на грайворонів один і звертався до Малахія). Реформуй сонце!
М а л а х і й
(рухом голови й рук своїх показав)
— Реформую!
Д р у г и й
(весь час напружено до всього прислухаючись, таємниче шепотів)
— Тихо, благаю вас.
2
Підійшла санітарка О л я, а за нею застарений
парубок — с а н і т а р.
с а н і т а р.
— Олю Манойловно!
О л я
— Я вже сказала...
— Олю!
— Одчепіться!
— Він же вас увів у неславу, а я зовсім другу любов маю на мислях... Прийдіть, а то я до вас прийду.
О л я
(одійшла)
— Я місцькомові скажу...
П е р ш и й х в о р и й
(до Малахія)
— Це професор напустив навмисне їх у сад, щоб вони клювали мені голову... Ось глянь, як уже поклювали... (Став навколішки). Вижени їх!
М а л а х і й
(одним рухом)
— Вижену!
3
Підійшов Т р е т і й. Він увесь час змітав щось біля себе.
Т р е т і й
— Позамітайте крихти! Дивіться — накришили...
4
Прибіг Ч е т в е р т и й з жовтою квіткою.
Ч е т в е р т и й
— Бачили Олю! Вона сьогодні чарівна. Вона — прекрасна. У неї така ніжна й запашна полова залоза (понюхав квітку). Такої я ще не бачив, хоч і мав любов...
П е р ш и й
— Вони й залозу поклюють!
Т р е т і й
— Хай клюють, аби не топтали...
Д р у г и й
(трепетно)
— Тихо!.. Почують.
Ч е т в е р т и й
— Мав любов з дівчатами, жінками, бабами... Пригадую, де це було. Вперше у кухні, потім в коморці, на кладовищі, в церковній ограді — росяна трава і дзвони, ще й досі дзвони, білий фартушок, гострий молодик з правого боку...
Т р е т і й
— Це на крихтах, на хлібові!..
Ч е т в е р т и й
— Заждіть! Разом сто сім жінок за п'ятнадцять років, чотирнадцять тисяч, п'ятсот тридцять... тридцять…
П е р ш и й
— Поможіть їх розігнати! У-у-у-...
Закричавши тужно, став бігати й підстрибувати. За ним побігли другі, кожен із своїм рухом, вигуком або піснею.
5
Підійшов санітар. Ч е т в е р т и й до нього:
— Ви бачили Олю?
С а н і т а р
— Он туди йди! Вона там... (Показав у другий од Олі бік).
Ч е т в е р т и й
— У неї прекрасна й запашна, як троянда, полова залоза — я бачив...
С а н і т а р
— Де ти... бачив?
— Я сидів отам в кущах... А вона підійшла...
— Ну?
— Рвала квіти...
— Ну?
— Нахилилась...
— Ну-ну?
— Я й побачив... На нозі, біля коліна. А вночі вона прийшла до мене і, якби не кішка...
— Яка кішка?
— Та, що й цієї ночі знов привела мені троє котят... Скажіть, яке має право та кішка нявкати всім, що котята од мене...
— Ну, вже поблудив... Отуди йди, до всіх...
Ч е т в е р т и й
(одійшовши)
— Що прокинусь уночі, а вона вже з кетягами і нявкає, нявкає всім: няв-няв-няв...
6
Підійшла О л я, щоб заспокоїти четвертого. С а н і т а р заступив їй дорогу:
— Інтелігентик оцей каже, що ви приходили до його вночі.
О л я
— Щодня йому гіршає.
— А може, цьому й правда?
— Що?.. Боже мій! Трохиме Йвановичу!
— Я не винний, бо ще й не такий на вас поговір може вийти.
— Поговір?
— Знаю я про все, Олю, — як і де гулялося вам, і як морозивом Кирюшика годувала, та як постіль квіточками посипала, сорочечку білую скидала...
О л я
(хитнулась)
— Неправда!
— Неправда? Та я про любов про вашу все чисто знаю і навіть можу сказати, якого числа уночі ви прив'язали Кирюху до себе косою і такечки спали...
— Як же це... ви дознались! Боже мій! Хто вам про це сказав?
— Хто, питаєте?
— Скажіть!..
— А гарнесенька ви зараз. Цей сором вам дуже личить, їй-богу. Очата, як дві небесні планети, і так далі...
О л я
(самими губами)
—Хто?
— Про морозиво пташка розповіла, бо на дереві сиділа і все чисто бачила, про постіль та квіти нетля-метелик, ну а про косу — муха-ха-ха. Ну, ну... Я шуткую, бо що таке муха? Дурна комаха-ха-ха...
— Що ж тепер мені робити?..
— Не що інше, як плюнути на Кирюшика, бо все одно з другою вже крутить любов.
— На любов свою хіба можна плюнути? — Як не плюнете — піде поговір...
— Трохиме Йвановичу! Невже ж ви хочете мене перед усім світом на поглум виставити, щоб згоріло в мені серце. Що я вам зробила?
— Нічого. Проте я хочу, щоб ви зробили мені любов, бо я вже знемігся без неї... Чуєте?.. Пора вже подумати й про мене.
О л я
(заломила руки)
(Продовження на наступній сторінці)