743 Моск[овские] вед[омости]. — 1862. — № 45.
До того ж часу належить і лист Тарасів до Зигмунта Сєраковського. Визволений з неволі Сєраковський поспішив повітати і свого друга далекого з надіями на нове оцюрання. "Батьку! — писав він до Тараса. — Сей рік — рік радощів і щастя. Сьогодні сонце вознеслося на небі до зеніта. Броніслава Залєського зовсім визволили, і не далі 1 червня він вертається до родини на нашу рідну землю, і я поїду з ним. І серце, і розум, і Броніслав кажуть: перше діло твоє. Батьку, Бог благословив мої заміри, він і зміцнить їх, жили ми з тобою на сході і зрозуміли велике значіння слів "Алла Екбер" (Біг Великий). Во ім’я Боже їду до Петербурга і на береги Дніпра. Не бійся, тебе не забуду. Дніпро нагадає мені про тебе. Полк, до якого мене призначено, зимоватиме біля Катеринослава, на місці Січі. При першій звістці про се я написав послання. Ти його одержиш сього року. Стиль у йому слабий, але думка висока: вона не /371/ моя, а почуття моє. Думка ся про з’єднання одноплеменних братів, що живуть по обох берегах Дніпра. Їду з повною надією, що доля твоя полегшає. Бог великий, цар милостивий. Батьку! Великі люди притерпіли і великі страждання. Одна з найбільших — дика пустиня, в пустині і ти тепер перебуваєш, наш лебедю" 744.
Мушу тут трохи збочити.
Почуття і прихильність до свого товариша по засланню, до найліпшого сина України, висловлені сином Польщі, здаються мені зовсім щирими і чистими, властивими кожному, хто сам притерпів і спочуває товаришеві, що ще більш за його страждає. Та таки простий обов’язок моральний казав Сєраковському 745 чинити те саме, що він чинив, і ужити усіх заходів, яких тільки спроможно йому ужити, щоб поліпшити Шевченкову долю. Таке підбадьорювання духа многостраждальному узникові не може не викликати подяки. Отже, на жаль і на диво, один з Тарасових біографів в листі Сєраковського знайшов нещирість, "єзуїтизм". Сєраковський в відносинах до Шевченка кермувався б то правилом єзуїтів і, користуючись з довірливості і простодушності Шевченка, він укупі б то з Подлєвським 746 (!) примірковали собі, щоб з українського народного поета зробити український прапор, прихилити його до себе і з лютого ворога польської національності вони хотіли б то зробити з Шевченка зброю справи польської. От до такої б то мети і простовало оте послання Сєраковського до нашого Кобзаря 747.
Не треба тут змагатися проти наведеної і нічим у автора її не доведеної думки. Досить з мене зарегістровати факт і додати, що Шевченко, хоча і був ворогом польського, як і всякого іншого, без різниці національної, панства, але він ніколи не ворогував проти польської національності. Досить на доказ сього згадати його послання "до ляхів" —
Подай же руку козакові
І серце чистеє подай
І знову іменем Христовим
Возобновим наш давній рай.
744 Жизнь и произвед[ения...] Шевченка, с. 83. [Листи до Т. Г. Шевченка, с. 86 — 87].
745 Сєраковський р. 1863 брав значну долю в польській революції. По наказу Муравйова його повішено.
746 Падлєвським. — Ред.
747 Жизнь и произвед[ения...] Шевченка, с. 83. /372/
Безнадійність так перейняла Тараса, що ентузіастичне щире слово Сераковського не підбадьорило його. Дійсне, не можна було йому не тужити; куди не глянь навкруги стоїть височезний мур безнадійності! Такої безнадійності, що легко примушує людей шукати виходу або в воді глибокій, або на гиллі високій. Шевченко встояв: моральний його організм був наче з дулєвини, загартованої любов’ю до України, вірою в свою ідею, надією, що наше сонце прийде і за собою наш день приведе. З таким організмом дійсні патріоти не накладають на себе рук і страждають до кінця — до краю. Муки їх страшенно великі, але і образ їх ще більший!
Тяжко було генію нашого слова сидіти в кулаці у майора Львова, а проте у відповіді його до Сєраковського ми не чуємо розпуки. "Радий би я був відповідати тобі, — писав він, — тим же серцю любим словом, але я такий заляканий, що боюся рідного любого звуку. Найпаче тепер, я ледві спроможен хоч абияк висловлюватись. Про горе моє теперішнє пишу до О. Плещеєва. Ти у його прочитаєш гидкі подробиці. Дякую вам, други мої, брати мої! що ви не покидаєте мене" 748.
748 Основа. — 1862. — Кн. V. — [С. 6 — 7. (Лист від 6 квіт 1855 р.)]
XIV
Ще влітку 1854 р., коли до Новопетровського приїздила експедиція академіка Бера, Усков, познайомивши останнього з Шевченком і з його гіркою долею, прохав його поклопотати в столиці, де тільки можна, щоб попільжити Шевченкові. Певна річ, що про се прохав і сам Шевченко, і Данилевський; але під той сумний час годі було сподіватися якої пільги від царя, зовсім не по правді упередженого проти Шевченка. Усе, що можна було Берові зробити, — се вдатися до віце-президента Академії художеств, до графа Федора Толстого, щоб він по спроможності заступився за колишнього ученика академії і друга Брюллова. Він, мабуть, прирадив Тарасові написати лист від себе до графа Толстого.
Сам Толстой і його пані Анастасія своєю освітою, гуманністю і благородним спочуттям до всього чистого і прекрас ного, до всього, приниженого деспотизмом, були людьми видатними. Федор Петрович родився 10 лютого р. 1783 і головував в Академії з року 1828; значить, того часу, про /373/ який у мене бесіда, він віком був людина стара вже, але дух його був свіжий, бадьорий, немов час, події і дух царювання Миколи минали його, йдучи геть далеко від його. В очах у його світився розум і молодість душі і серця 749. В поводженню його з людьми сяло благородство і простота. Графиня Анастасія Іванівна була молодиця щира, привітна, розумна, гостинна і з почуттям, незвичайно огрійливим для людей, придавлених лихою долею. Гостинна господа Толстих була тихим пристановищем задля людей освічених: тут збиралися репрезентанти штуки, письменства і науки. Тут лунала щира розмова про інтереси освіти, добробуту, поступу взагалі, про інтереси поезії, штуки, письменства і науки. Граф спочував усьому доброму; усе світле, чесне було близьким його благородній душі. Високо стояв він і яко художник, і яко чоловік, але свого авторитету він ніколи не випинав наперед. Авторитет його, як се звичайно буває у людей, дійсне перейнятих світом і гуманізмом, сам, без його волі випинався, але нікого не придавлював. Кожен перед ним почував не боязкість, не нікчемність, а навпаки, переймався пориванням до всього дійсно поступового.
Толстії взялися до справи Тарасової практично і обережно. По просьбі їх художник Осипов писав до Шевченка: "Граф Толстой щиро вболіває над вашим нещастям і душею радий ужити всіх можливих йому заходів, щоб доля ваша поліпшала, коли тільки ступінь вашої вини не стане йому перешкодою. Початок вже зроблено" 750. Запевне не відомо, який був той початок. Певно, що граф попробував грунт навкруги, а грунт був вельми твердий! Тридцятилітній переліг! Щоб перейти по йому з плугом гуманності, треба було неабиякого і лемеша, і чересла.
Тим часом коротенький лист Осипова упав на душу зневоленого поета свіжою росиною. Поет відповідав не гаючись, та, на лихо, відповідь його вже не застала Осипова в столиці: він пішов до ополчення і рушив на південь. Графиня Толстая прийняла той лист, знаючи від кого він, розпечатала і, прочитавши, побачила, як страждає Тарас. Вона поспішила написати до його. "Поспішаю написати до вас, — читаємо в листі графині Толстої 751, — що Осипов не відписав до вас через те, що пішов з ополченням до Севастополя; але він доручив мені, людині вам невідомій,
749 Чалий, с. 88.
750 Русск[ая] стар[ина]. — 1877. — Кн. X. — С. 284 — 287.
751 Чалий, с. 88.
яка одначе /374/ бере теплу і живу участь у вашій долі, написати до вас. Прошу вас прийняти в душу свою радісну гостю — надію на милосердя Боже і нашого царя (нового вже), на серці у котрого повно бажання щастя своїм підданим. Вірте ж у ліпшу будущину. Вам каже се женщина, свідома усього прекрасного, мати родини, жінка художника, котрого люблять і поважають".
(Продовження на наступній сторінці)