Між іншим, він хвалився Козачковському, що /520/ хоче взяти в оренду (державу) невеликий шматок землі на правому березі, на Дніпрових горах проти Прохорівки, збудує там собі оселю і доживатиме свого віку.
Думка оселитися власним кишлом на Україні пановала тоді в душі поета. 20 серпня, переїздячи через Прилуку, він пише до Варфоломея 1080: "Чи ти зробив що з Вольським? Як ні, так зроби як умієш і як тобі Біг поможе, бо мені і вдень.і вночі сниться ота благодать над Дніпром, що ми з тобою оглядали". Того ж дня Тарас рушив на Конотоп, а звідтіль на хутір до Лазаревських. "Родина —Лазаревських, мати і шість синів, — каже д. Чалий 1081, — була рідким взірцем родинної прихильності і любові. Усі шість синів вельми любили свою неню. Не було такого року, щоб на день її іменин два або три з них не приїхали до неї, а інший рік і всі з’їздилися на хутір. З Федором і Михайлом Шевченко спізнався в Оренбурзі р. 1847, а з Василем в Петербурзі р. 1858. Стару Лазаревську він називав "божественною бабусею". Померла вона р. 1879.
26 серпня Шевченко був вже в Кролевці і взяв там з каз начейства "подорожнюю" 1082 за № 1260 на проїзд почтови ми кіньми від міста Сєвська до міста Кром 1083. Значить, у Лазаревської він був вельми недовго, бо опріч її він за їздив ще в Качанівку до Василя Тарновського 1084 і в Сокиринці. У Тараса трапилося тоді таке безгрошів’я, що як писав він 28 вересня до В. С. Тарновського, коли б не заїхав був до його, так довелося б і в Москві захряснути на безгрошів’ї.
1080 Правда. — 1875. — [№ 23]. — С. 925 — і Основа. — 1862. — Кн. VI.
1081 Чалий, с. 151.
1082 "Подорожняя" — ніби білет урядовий з дозволом брати, звісно, за гроші, поштових коней. Ся "подорожняя" зберігається в музеї Василя Тарновського. [Нині — ІЛ. — Ф. 1. — № 467. — Арк. 1].
1083 Повітові міста в Орловщині.
1084 Киев[ская] стар[ина] — 1883. — Кн. II. — С. 406.
В Качанівку Шевченко приїхав на жидівській балагулі, одягнений в літнє пальто полотняне, на голові солом’яний бриль. Не доїздячи до панського будинку, він спинився в тому дворі, де стайні, і звідтіль пішов в будинок до панів. Тоді ще був живий старий Василь Тарновський (наступник Григо рія), що вельми щиро шановав нашого Кобзаря. Двері в будинку були не замкнеш, в прихожій світлиці нікого не було, слуги сиділи в буфетному покої. Тарас пішов нагору схода ми і декламував якісь вірші. Слуги, почувши ступні і незнайомий голос, вибігли з буфету. Старіший з них зараз пізнав /521/ Шевченка, привітав його, поцілувалися. Старого пана не було в господі, а молодий син його Василь, почувши від слуги, що прийшов Шевченко, зараз вибіг назустріч і привітав його сердешно 1085.
Не довго Шевченко перебував у Качанівці: 27 серпня він був вже в Сєвську: тут, як се знати з "подорожньої", він взяв поштових коней і рушив на Кроми. До міста Кром 110 верстов, значить, не далі другого дня Тарас пересів у Кромах в поштовий диліжанс і поїхав далі. На переїзд до Петербурга треба було не більш 3-4 днів. А як Тарас ранком 7 вересня 1086 був вже в Петербурзі, то з сього знати, що він трохи чи не з тиждень перебував в Москві.
Про се перебування тільки й відомо нам, що він заходив там до Семеренкового агента Пурлевського, обідав у його і подаровав би то йому власної роботи малюнок, намалювавши самого себе, як його, коли він був жовніром на засланню, б’ють з обох боків різками, а під малюнком тим підписав: "Отакі ми! Отак нас" 1087.
У мене була вже нагода говорити і довести, що за увесь час перебування Шевченка жовніром ніколи, ніхто не карав його по тілу, і всі перекази про се просто брехні гидкі. Тим-то я признаю нічим більш як вигадками і всі звістки про портрети і малюнки Шевченка з намальованням, як над ним справляють екзекуцію. До таких вигадок я залічую і звістку про малюнок у Пурлевського.
1085 З листа до мене О. М. Плачиндаря. — [ІЛ. — Ф. 77. — № 127.Арк. 116, зв.].
1086 Правда. — 1875. — [№ 23]. — С. 926.
1087 Киевская старина. — 1885. — Кн. II. — С. 45.
ТАРАС ШЕВЧЕНКО
в останні часи свого віку.
I
Вранці 7 вересня р. 1859 Шевченко вернув з подорожі на Україну 1088. Подорож та не відсвіжила його, не підкріпила йому здоров’я, не підбадьорила йому духа. Навпаки, вона ще більш нагнала на душу йому журби, ще більш охмарила його: отрута тяжкого життя ще глибше розлилася по всьому організму. Коли б поет не зазнав був тієї огидливої пригоди, яку спорудив йому в Черкасах якийсь донощик та ісправник Табачников, то й тоді подорож на Україну не принесла б йому великої користі, хіба б тільки відсвіжила йому трохи покалічене здоров’я тіла. Раз, що подорож та була вельми коротка — три тільки місяці, а друге, що на кожному ступню на Україні він бачив те лихо, що цілий вік гризло його, що "в Сибір його водило", він бачив на Україні народ в ярмі, своїх рідних братів і сестер бачив на панщині, бачив, що "кругом неправда і неволя". Заспокоїтись нічим йому було! Спочити нема де, ніже єдиного кутка вільного, щасливого!
Туга і сльози за зневолену Україну на довгий час одірвали були його від рідного краю, від родичів, від приятелів і закинули в пустиню, в казарму. Десять літ скнів він там одиноким, самітним. Повернувшись на Україну і побачивши віч-на-віч її долю, він, "минаючи убогі села, понаддніпрянські невеселі", думав: "Де я прихилюсь?"
1088 Правда. — 1875. — [№ 23]. — С. 926. [Лист до В. Г. Шевченка від 10 верес. 1859 р.].
А прихилитися змученій душі десь треба було. Він /523/ заходився шукати собі такого притулку. Знайшов його, але дякуючи ябеді і тому лиходійно-бюрократичному ладу, що панував на Україні, поет мусив "заплакавши, їхати назад знов на чужину".
З часу поїздки на Україну цілком опанувало його і вже ніколи не покидало дві думки, два головні бажання його, що в інтересах переважно особистих кермували усім останнім віком його. То були ті зовсім натуральні, природжені усім людям бажання, про які поет зовсім справедливо сказав у своїх віршах:
... я так мало, небагато
Благав у Бога: тільки хату,
Одну хатиночку в гаю,
Та дві тополі біля неї,
Та безталанную мою,
Мою Оксаночку.
Завести на Україні власну оселю, одружитися і, працюючи коло гравюри на користь народові, доживати тихо свого віку тяжкого, политого і облитого скорботним горем та гарячими сльозами — от ті бажання! Поет добре тямив, почував і бачив, що життя його в столиці, як прирівняти до недавно минулого життя підневольного в казармі, можна назвати світлим раєм. Але сей рай був на чужині, не було в сьому раю рідного поетові народу і, опріч усього іншого, — гниле повітря сього "світлого раю" тяжко впливало на його здоров’я, руйнуючи і так вже досить зруйновані сили. Життя в Петербурзі, хоч яке б воно добре не було, . мусило дуже хвилювати Тарасову душу. Не можна було йому не почувати, що на серці у його в такий незаповнений ніким куточок, якого ніхто з його приятелів не заповнить — заповнити, здавалося йому, може тільки друге серце, жіноче серце... Поет розумів, що й страшна хмара недугу починає ближче та ближче насуватися на його. Коли раз якось Лев Михайлович Жемчужников, глибоко люблячи і шануючи Тараса і яко поета, і яко чоловіка, відважився розгорнути перед ним можливу будущину його самітнього життя в столиці, так у Тараса сльози виступили і він, утерши їх, промовив: "Правда! Крий Боже, крий Боже!" 1089.
1089 Основа. — 1861. — Кн. III. — С. 2.
Свідомість такого становища неминуче повинна була збільшувати тугу і скорб душі поетової, роз’ятрувати незадоволення самим собою і своїм життям і гнати його з сто— /524/лиці на Україну, гнати в обійми якогось любленого товариша — друга — жінки, — щоб хоч на останку віку спочити, "дурячи себе самого".
Згуртувавши все оце, нам стане ясно, чому Шевченко, вернувшись до Петербурга, увесь перейнявся бажанням швидше перебратися на власне кишло на Україну та одружитися.
На третій день по приїзді в Петербург поет береться турбувати листами про справу придбання землі свого названого брата і свояка Варфоломея.
Ми знаємо, що вони вдвох знайшли в добрах Парчевського біля Канева такий шматок землі, що вельми подобався Тарасові: виїздячи з України, він прохав Варфоломея швидше скінчити справу про ту землю. Але, як писав Варфоломей, показалося, що Парчевському не вільно продати ту землю, а волен він віддати її в найми на 25 років. "Як би ти, — пише Тарас 10 вересня 1090 до Варфоломея, — побачився з Вольським (управитель в добрах Парчевського) та з ним добре поговорив, та умовився. Та вже роби, як там знаєш і вмієш та тільки роби, бо мені і досі сниться Дніпро і темний ліс попід горою. Грошей, як треба буде, на тім тижні пошлю". Тарас був певен, що справа за ту землю скінчиться хутко, і в тому ж листі додає Варфоломеєві: "Добре б було, коли б Йосип або Микита 1091 взялися за постройку (житла), веселіш би гроші платить".
1090 Правда. — 1875. — [№ 23]. — С. 926.
1091 Рідні брати Тарасові, обидва теслі.
1092 Правда. — 1875. — [№ 23]. — С. 926.
(Продовження на наступній сторінці)