"Не минуло й тижня, як Шевченко на новій кватері став своїм чоловіком і став звати господиню дядиною. Швидко спізнався він і з сусідами, а найпаче з їх білоголовою дітворою. Діти бігали за ним гуртом і кричали: "Дядьку! розкажи нам ще одну казочку!" Небавом Шевченко прохав господиню позичити йому 10 копійок, "бо дуже треба", і дозволити наймичці її Оришці випрати йому сорочки його і /516/ хустки. Волю його вволили. Перучи хустки Шевченкові, Оришка знайшла в них позав’язувані в узликах гроші: в одному 25 карб., в другому 3. Потім, переглядуючи Шевченкові речі, господиня знайшла в одній книжці його ще 15 карб. Шевченко дуже зрадів тій "находці", але "цілий день ходив потім якийсь замислений і все пригадував собі, коли він позакладав в книжки та позав’язував в хустки оті гроші. Одначе так і не згадав. Тут не буде зайвим пригадати, що в переддень виїзду Шевченка з Черкасів Максимович прислав йому 50 карб. Не можна мені згодитися, щоб Шевченко був таким розкидливим і таким забудьком, яким видає його Лободиха. Принаймні не доводилося мені стрівати в життю Шевченка фактів, щоб свідчили про таку його розкиданість і непам’ять.
З отих "знайдених" грошей Тарас не хотів заплатити за кватеру, "бо то, мабуть, дурні якісь гроші", казав він, а діждавшись неділі, справив за ті гроші бенкет задля сусідніх дітей. Пішов він на базар і накупив там таку силу іграшок і ласощів, що ледві доніс, утомився вельми дуже, увесь був у поті, у куряві; бараняча шапка була у його на потилиці, у сорочці комір розхристаний, сам він веселий і радий. Двір посипали свіжою травою, дітвора раділа, гралася, качалася по траві, а Тарас теж радів і говорив: "Припадають сердеш ні діти, наче до рідної матері, а подумаєш: із-за чого? Із-за жмені горіхів". По обіді перекупка, договорена Шевченком, привезла цілий візок яблук, груш, пряників, бубликів і інших ласощів. З двору бенкет перейшов на вигін. Шевченко бігав, метушився, поучував дітвору, реготав і змагався з хлопцями, що радили, аби він дівчатам давав менше ласощів, "бо вони плакси, і смаркаті". Посходилися і люди дорослі, дивилися і голосно говорили, що "оцей старий (Шевченко), мабуть, божевільний".
Живучи на Преварці, Шевченко вставав з сонцем, "щоб бачити, як тополі прошумлять на добридень, і чути, як птаство прощебече свій перший привіт ранку". Вставши, витягав з колодізя відро свіжої води, вмивався нею, молився Богу, випивав до чаю чарку горілки і заїдав її пшоном. Пшоно було раз у раз у його в кишені. Чай хоч і пив, але не дуже його любив і жартуючи говорив: чай зветься (по-польськи) гербатою; хто його п’є, той на старість горбатіє. З страви він більш за все любив борщ, затовчений пшоном та старим салом, гречані вареники з сиром та галушки. Але після вареників і галушок у його була раз у раз печія. Печію проганяв він пшоном та "трошки горілочки, бо клин треба ви-/517/ганяти клином". Любив кавуни й сливи. По обіді ішов в сад, лягав під яблунею і гукав до себе дітей. Діти лазили по йому, пустовали, він був про них іграшкою. "Кого люблять діти, — говорив він, — значить, той не зовсім ще поганий чоловік". Засипаючи, Тарас починав хропіти; тоді діти втікали геть, знаючи, що коли "дядько" заснув, так вже не до іграшки з ним. Проспавши годин зо дві, Тарас знов випивав чарку і заїдав шпоном. П’яним ніхто ні разу не спостеріг його. Під чаркою він був тільки веселим, більш говірким і жартовливим і прохав співати йому пісень. А в розкішні темносині оксамитові ночі українські він трохи не до самого світу ходив по двору та по саду, кажучи, що незчисленні зірочки не пускають його до хати, кивають йому, щоб він не спав. Звичайно спав він дуже мало 1070.
Живучи на кватері, навідувався і в Київ і заходив до свого старого приятеля Сошенка. Тут з ним спізнався і Михайло Корнієвич Чалий, що був тоді інспектором другої київської гімназії. Раз якось у Спасівку Михайло Корнієвич, прийшовши ранком до Сошенка, застав тут і Шевченка: приятелі снідали солоним судаком. Опріч Сошенкової жінки і небоги його Ганни, була тоді в гостях у Сошенків якась панна Леонтина. Тарас був веселий, жартовав з Леонтиною, кепковав з "старого ледаща", себто з Сошенка, говорив компліменти його чорноокій небозі і нарешті заспівав люблені його пісні "Зіроньку", "Сірі гуси" і ін. З Сошенчихою і Леонтиною він розмовляв по-польськи, хоча обидві вони дуже добре говорили мовою російською 1071. Панна Леонтина перейнялася захватом від приязні нашого поета до неї і нишком казала Сошенчисі, що "Pan Szewczenko bardzo dobre mówi po polsku, lecz w jego mowie zawsze jest coś chlopskiego". ("Пан Шевченко дуже добре говорить по-польськи, але в його мові є завжди щось хлопське". — Ред.). Тарас не тільки не образився за се, а навпаки, се влещувало йому, бо він, говорячи мовою польською, все-таки не страчував свого демократичного характеру. Але панна Леонтина йому не сподобалася, і потім в листі з Петербурга він радив Сошенковій небозі "не радитись з панною Леонтиною, бо вона добру не навчить".
1070 Пчела, Ibidem.
1071 Чалий, с. 146 — 147.
Після сієї зустрічі з д. Чалим Шевченко на другий день увечері завітав і до його. В розмові критиковав Некрасова, занадто вславляв "Оповідання" Марка Вовчка і, рівняючи /518/ Марковичку до Жорж Занд, казав, що остання не годиться першій і в куховарки 1072. Потім Тарас, Чалий і Сошенко пішли любовати Дніпром вночі. "Під впливом чарівної картини Дніпра у Шевченка зараз зникла веселість, він замовк і став сумним. Що було тоді у його на душі, каже д. Чалий, те лишилося про нас загадкою. На щастя, такий настрій стояв недовго. Сошенко своїми споминками про давнє життя в Петербурзі, споминками, повними чистого гумору, потроху розвеселив Шевченка, і він на сей раз якось ніби покинув свою замкненість і розповів дещо з своєї плавби по Аральському морю 1073.
З часу тодішнього перебування Шевченка у Києві Бартенєв розповів Маслову такий випадок. Один старий генерал бажав пошановати нашого поета бучним обідом і запросив на той обід гостей з великих панів. Довго ждали Шевченка на обід, а його нема. Генерал, нарешті, послав свого лакея довідаться, чи буде Шевченко. Слуга, вернувшись, повідав, що Шевченко давно вже в пекарні й розмовляє з фірманами тих гостей, що поприїздили на обід. Д. Чалий, заводячи до свого "Свода" оцей случай, додав, що чи умисне, чи не умисне Шевченко вчинив таку незвичайність, але вчинок той треба признати недобрим, коли, опріч Бартенєва, ствердять його ще інші люди 1074.
Про сей обід чув і я у Києві. Казано мені, що той генерал був — Селецький. Селецький з Шевченком був дійсно знайомий, бо стрівав його у Вільхівської в Мосівці. Поет не любив його і зневажав 1075, а проте я певен, що раз би Тарас згодився прийти до його на обід, то такого вчинку не заподіяв би. Ще більш певен я, що від Селецького Шевченко не згодився прийняти обід. Бачився він у Києві з старими знайомими професорами університету Селіним та Іванишевим. Не відомо, як вони поводилися з поетом. Мабуть, добре, бо в листі до Тарновського 28 вересня р. 1859 1076 він переказує їм поклін і просить поціловати їх.
1072 Ibidem. — [С.] 148.
1073 Ті етюди я позаводив у сю хроніку на відповідних місцях.
1074 Ibidem. — [С] 150.
1075 Правда. — 1875. — [№ 24]. — С. 971. [Лист Т. Г. Шевченка до В. Г. Шевченка від 23 груд. 1860 р.].
1076 Киев[ская] стар[ина]. — 1883. — Кн. II. — С. 406.
Увесь останній вечір свого перебування у Києві — 13 серпня — Шевченко гостював в учителя Івана Красковського і раював, слухаючи, як пані Красковська співала українські пісні. Рано-вранці 14 серпня Тарас "до педантизму вірно /519/ розплатився на Преварці". (Перед тим до його прийшли гроші з Петербурга). "Щедро обдарував він слуг, особливо дурну голубку Оришку, що не вміла утаїти грошей, знайдених у його в хустках". Сусідові-робітнику, що перебивався з поденщини і ходив Тарасові по горілку, він дав на прощання тільки 10 коп., "бо він потурав старому голову морочити" 1077.
З Києва Шевченко того ж дня виїхав на Переяслав. Д. Чалий 1078 каже, що він "направив свою путь в Конотопський повіт до матері Лазаревських", але не зовсім справедливо: правда, він заїздив до Лазаревської, але з Києва поїхав не просто до неї, а заїздив в Переяслав.
X
На першу Пречисту 15 серпня в одній з переяславських церков, в тій би то, де присягав Хмельницький і московські посли р. 1654, був храм. Мабуть, не буде помилкою гадати, що Шевченко тому й поїхав на Переяслав і поїхав саме 14 серпня, щоб подивитися на масу простого народу, яка зійде[ть]ся на той храм.
Ще меншою помилкою буде сказати, що те, що бачив Тарас в Переяславі, зробило на душу його тяжке вражіння, таке тяжке, що в день свого виїзду з Переяслава він написав їдке дорікання Богданові Хмельницькому:
Якби то ти, Богдане п’яний!
Тепер на Переяслав глянув
Та на замчище подививсь,
Упився б, здорово б упивсь!
Дійсно, було чим впитися! Замість обіцяного і сподіваного життя "вільного з вільним, рівного з рівним", стояла "кругом" така "калюжа" всякого лиха, всякої "неправди і неволі", що було б в чому "утопитися". Міазми тієї "смердячої калюжі" повинні були великим сумом-журбою огорнути поетову душу. І Козачківський повідав 1079 нам, що поет, перебуваючи у його, як вертався з Києва, був вельми охмарений.
1077 Правда. — 1876. — [№ 3]. — С. 105.
1078 Чалий, с. 151.
1079 Киевский телеграф. — 1875. — Ч. 25.
(Продовження на наступній сторінці)