Усай, до портного. — Чого ти ховаєшся по закутках, як собака від мух, ніде не знайду?!
Портний. Я тут...
Усай. Бачу. Які ти штани дав Родріґові? А?
Портний. Звичайні, як завжди.
Усай. Звичайні, як завжди? В тебе все звичайне... На самому поганому місці дірка. (Портний біжить.) Ну, народ, не дай Бог! Тільки сам не глянь — скрізь проріхи.
Крамарюк. Добрий вечір, Лупе Лупичу! Сьогодні приймають дуже добре.
Усай. Приймають, приймають! На чорта мені їх прийом? Що я актор? Вам аби прийом, а жалування [69] злупите з Лупа! Мені нужно 483 рублі платить у день, а зборів нема, хоч вішайся.
Крамарюк. Сьогодні мало неповний.
Усай. А контромарки ти лічив? А ученичеські [70] ти лічив? А ті дворублеві міста, [71] що я продав по шісдесять копійок, аби не пустували — лічив? То-то одних контромарок: офіціяльних, півофіціяльних, редакційних, типоґрафських, реквізиторських, [72] кумовських, сватовських, музиканських — пів театра (Входить портний.) Бачив, які ти штани даєш?
Портний. Там манюня дірочка, треба шукать, щоб побачить.
Усай. А ти ждеш, поки буде велика!
Крамарюк. Лупе Лупичу! Завтра буде повний збор...
Усай. Постой! До завтрього далеко. Позич мені сьогодні п’ять рублів; будь друг, позич! Не стало заплатить вечерових. [73]
Крамарюк. Дав би з радістю, та нема. Я хотів у вас просить авансу п’ять рубликів
Усай. Ну, народ. Скажи мені, ти жалування береш число в число? [74]
Крамарюк. Авансиками все забіраю до числа.
Усай. І не маєш п’яти рублів, щоб у нужді [75] запомогти бідному антрепренерові? А хто ж мені платить жалування, хто? Та я найбідніший між вами чоловік, — мученик нещасний; що де не зірву, та все вам, та все вам! І вдень, і ввечері тільки чую: дай, дай, дай! Сімдесять ротів щодня роззявляють пельку — натли [76] їх! Боже мій! На віщо ти мене зробив антрепренером і віддав на муку Крамарюкам?!... Вийшов.
Ява VII.
Крамарюк і портний.
Крамарюк. Чув? Приятний чоловік! Позич йому п’ять рублів... Ах, ти кундель Та як би в мене було п’ять рублів, то я б з тобою не говорив. Ти зрозумій, Васю: я дворянин, потомственний дворянин, прадід мій мав таких лякеїв, як Усай, а тепер... (Розводить руками.) Кланяйся кунделеві. Ні, фортель, фортель який (з нього був би хороший буф-комік: [77] щоб не дати мені авансу, він у мене позичає п’ять рублів! Подумай: сорок тисяч лежить у Волзько-Каменському банкові, а він бере в ресторані один обід на два дні.
Портний. Через те то в нього гроші є, а ви, Степане Кузьмичу, любите їсти по-панськи.
Крамарюк. Люблю, Васю, люблю! Грішний чоловік, особливо, солоні закусочки: сімгу, омари, баличок, ікорку... Та тільки я, брате, їм раз-у-раз на чужий кошт! У мене кожний вечір — є карась, а карасі люблять частувати нашого брата й лічать це для себе за честь! Напоїти актора для карася рівне виконанню високого довгу; а вже от — грошей ніхто з карасів не дасть. Сто рублів проп’є, сто рублів для хвастовства [78] спалить, а бідному не дасть і трьох карбованців.
Портний. А де ж ви діваєте свої гроші, жалування?
Крамарюк. Чорт їх знає! Зрозумій! Візьму в цю руку карбованця, перекладу у другу, (показує маніпуляцію) дивлюсь — десять копійок. Тягнусь за панами й раз-у-раз у довгах.
Портний, сміється. — Чудак.
Ява VIII.
Іван, дами, мужчини, діти.
Іван. Прошу, прошу! Одчниня двері, входять дами. Сідайте! Васю, дай, брате, ще стілець!
Перша дама, кладе на стіл квітки. — Великому артистові.
Іван. Спасибі, спасибі! Ви щоразу вітаєте мене квітками. Глибоко ціню вашу люб’язність. (Нюхає квітки.)
Друга дама. А ви мене обманили: я вас сьогодні ждала на кофе! [79]
Іван. Не можна було ніяк; я був сьогодні в осаді [80] цілий день.
Друга дама. Так я вас завтра жду обідати.
Іван. Обідаю з приятелем.
Друга дама. Ввічливо, нічого сказати Мені дали слово, а обідаєте з приятелем.
Іван. Простіть, я вам слова ще не давав.
Друга дама. Ну, так дайте слово зараз!
Іван. Не можу! (Стук у двері.)
Голос. Можна?
Іван. Прошу! Входить два пани і двоє дітей.
Перший пан. Крутицький! А де мої діти: Стьопа й Петя — будущі інжинєри.
Іван, здоровкається до другого пана. — А, Деркач! Здоров, земляче! Що ж де тебе давно не видко в театрі?
Деркач. За те жінка щодня.
Друга дама. Неправда, вчора не була.
Другий пан. Бо Іван не грав.
Крутицький. Стьопа! Петя! Дивіться на великого артиста. Тільки — руки по швам! (Діти заглядають Іванові в вічі й зачіпають на столі то те, то се.)
Іван. Сідайте, куріть!
Друга дама, до Деркача. Сеню! Я в одчаї! Іван Макарович відрікається від нашого хліба-соли; а я закликала до себе на завтра ціле товариство, щоб показати їм знаменитість.
Деркач. Що ж, коли не можна завтра, так другим разом!
Портний. Будемо переодягатись?
Перша дама. Ах, ми тут заваджаємо! До завтрього! (Подає руку Іванові, виходить.)
Крутицький. Петя, руки по швам, не зачіпай! (При слові "руки по швам" Петя кладе руки по швам на одну мить, а потім знову зачіпає, що попало.)
Друга дама. Так коли ж обідати до нас?
Деркач. Прошу від щирого серця, як земляка!
Крутицький. Стьопа, руки по швам! Ти дзеркало розіб’єш! (Стьопа, як і Петя, кладе руки по швам і знову щось зачіпа.)
Іван. Сьогодні в нас четвер... так.. я в вас обідаю... в неділю.
Друга дама. Ждемо. Глядіть же, не зрадьте!
Крутицький. Дуже рад, що познайомився, довго збірався. Стьопа, Петя, ходім! (Стьопа зачепив і звалив дзеркало, воно розбилось.)
Третя дама. Ах!
Іван. Нічого, нічого... Про себе. Погана приміта!
Крутицький. Ніколи тебе не візьму в театр... Простіть! (До дітей.) Ну, руки по швам! Марш! (Усі виходять, крім третьої дами.) Чути дзвінок.
Іван. О, перший?... Я не буду переодягатись, не поспію. (Портний виходить.)
Крамарюк. Я зараз, можна?
Іван. Іди. (Крамарюк вийшов.)
Третя дама. Тут так гарно, що й виходити не хочеться. Артистична атмосфера наповняє душу якоюсь радістю, особливо, коли зостанешся з вами наодинці. Закачує очі під лоба. Ах, талант, талант... Яка це велика громадська святиня! Без сильних талантів ми закиснемо в мізерії щоденщини. Ви будите в нас найвищі поривання до світлих ідеалів
Іван. Спасибі, спасибі! Тільки я не розумію, до чого високого я, власне, вас розбудив.
Третя дама, оглядаючись. Як до чого, як до чого? Ах, противний, він іще й питає, неначе сам не знає!
Іван. Не знаю.
Третя дама. Ви сьогодні не люб’язні; напруженість нервів вас утомила. Дивиться довгенько на нього. Страсний [81] Отелло! ... Я вас люблю безумною страстю Бальзаковського возраста! [82]
Іван, встаючи, кланяється. — Спасибі! І я вас люблю страстю прожори: [83] такого знаменитого борщу, таких солоних огірків і маринованих баклажанів, як у вас, я ніде не їв! Очевидно, тільки Бальзаковський возраст уміє так смашно готовити страву.
Третя дама. Що? Ви насміхаєтесь над святим чуттям?
Іван. Палагеє Іванівно, дайте спокій і ніколи не говоріть мені про вашу страсть, а то скажу Колі, щоб він вас у театр не пускав.
Третя дама. Ви — божевільний чоловік, розпаскуджений поганими женщинами, які, крім брудних почувань, до вас нічого у своїм серці не мали, а свята ідеальна любов до вашого таланту, яка виключає зі себе все низьке, крім духового єднання, для вас незрозуміла.
Іван. А при чому ж тоді страсть Бальзаковського возраста?
Третя дама, йде до дверей. — Я лічила вас далеко розумнішим, а тепер бачу, що можна бути великим артистом і не менше великим дурнем. (Виходить.)
Ява IX.
Іван, потім Надя в білій сукні.
Іван. Ха, ха, ха! Страсть Бальзаковського возраста поміша мені добрий борщ їсти. Пропали Лукуловські [84] обіди!... (Заглядає Надя.) Надя! Заходь!
Надя. А нема нікого?
Іван. Як бачиш — нема. (Дзвінок.)
Надя. Другий!
Іван. Нічого, перша сцена без мене. Заходь, дитя, освіжи атмосферу своєю чистотою. Бере її за руку й садовить. Я тебе виглядаю в кулісах цілий вечір! Твій світлий образ ангела дає мені силу творчости!
Надя. Не могла доступитись до вас і тільки здалеку дивилась. Я боюсь підходити: Людмила Павлівна обіщала облить мене сірною кислотою. А тепер вона поїхала з ґрафом кататись, і я до вас забігла...
Іван. Людмила? З ґрафом? Хто тобі сказав?
Надя. За кулісами всі говорять. А я сама бачила Людмилу Павлівну і ґрафа в вестібюлі.
Іван. А-а!... Чорт із нею! (Дивиться на Надю.) Чому я тебе раніше не зустрів... Ти — чистий ангел, ти б не зрадила.
Надя. І не зраджу! Я люблю в вас свій ідеал.
Іван. Але ти не моя...
Надя. І не можу бути вашою ніколи — ви жонаті...
Іван, тре лоб. — Жонатий?... Так, так, дитя моє! Слова твої, мов молотом, ударили мене по голові: я... жонатий, люблю свою Марусечку і... тварь!... Брр!... Край! [85] Завтра почну нове життя, а ти будеш моєю музою і своєю чистотою освіжиш мою попорчену [86] душу. (Цілує її в лоб.) Іди, дитя! (Надя виходить.) Ах, яка мука зразу насіла на душу! Говорю одне, роблю друге. Нема в мене нравственної [87] дисципліни... Але я її добуду, добуду... Світлий образ Наді поможе очиститись І стати кращим! (Входить Крамарюк.) Завтра порву з Людмилою!
Ява X.
Крамарюк і Іван.
Крамарюк, ковиря в зубах і причмокує.
Іван. Випив і закусив?
Крамарюк. Ке-ке-ке!
(Продовження на наступній сторінці)