Ваніна. Дорога моя, простіть! Їй-Богу, я не знаю, що робити з вашим моряком? Прилип, як реп’ях до кожуха: куди я, туди й він. Не битися ж мені з ним! Мусіла тікати під вашу опіку.
Маруся, сміється. — Добре зробили, що вернулись! Роздягайтесь — будемо обідати.
Входить Іван і Хвиля.
Іван, веселий. — А що?... Найшла коса на камінь!
Хвиля, на дверях. — Хто з нас камінь — не знаю; знаю, що я коса, а вона трава.
Ваніна, скидає шляпу, жартовливо. — Нахал, неможливий нахал! Я такого мужчини ще не бачила, прямо хоч городового клич! (Усі сміються.)
Маруся. Прісько! А ви, Людмило Павлівно, заведіть такого сторожа, як я. (Входить Пріська.) Поклич Махметку й давай обідати. (Пріська вийшла.) В наші часи навіть підлітки, ґімназисти, маючи єдиницю [52] за спряженіє глагола [53] "люблю" — грають у любов, фліртують і притупляють природну свойому вікові соромливість назавжди... Через це, по-мойому, з них у кінці кінців, виходять не лицарі, як колись, а мужчини-кокотки! І от тепер женщині ходити без сторожа не можна!
Хвиля. Ха, ха, ха! Марія Данилівна фанатик безумовної чистоти... Ультрапуританка. (Входить Махметка.)
Ваніна. Ах!
Хвиля. Знайомий? (Іван сміється.)
Ваніна. І несмішно й нерозумно.
Маруся, дає картку Махметці. — Піди в крамницю Шарого і принесеш дві пляшки шампаньского.
Махметка. Раз-два! (Вийшов.)
Маруся. А правда, надежний сторож!
Хвиля. Від такого сторожа теж треба мати сторожа.
Ваніна. Їй-Богу, на той сезон заведу собі Махметку. (Всі сміються.)
ДІЯ II.
Уборна [54] Йвана і Крамарюка.
Ява І.
Іван, в одежі і гримі Отелла перед дзеркалом, поправляє грим, Крамарюк у кутку курить. Посередині Ваніна, біля неї ґраф і Хвиля. По павзі, у двері виглядає Кактус із книжкою в руках.
Іван. В чім річ?
Ґраф. Після спектакля [55] ґрафиня вас жде в ,,Европейській". [56]
Іван. А ви, Людмило Павлівно, з Платоном?
Ваніна, сміється. — Ви в ролі Отелла — я вас боюсь.
Хвиля. Щоб ревности не викликати?
Іван. Ха, ха, ха! Даремна річ! Я взагалі неревнивий. Марусечка моя — сама вірність, а тут?... Тут мені нема кого ревнувати.
Хвиля. Людмило Павлівно, він правду каже?
Ваніна. Я не смію судить: Іван Макарович говорить про свою жінку.
Кактус, у дверях. — Іване Макаровичу, друга сцена. (Зникає.)
Іван. Іду. (Йде, за ним Хвиля, Іван обертається до ґрафа, котрий шепчеться з Ваніною.) А ви, ґрафе?
Ґраф. Іду, йду. Ви на сцені — й я йду. (Всі виходять.)
Ява IІ
Крамарюк і Ваніна.
Крамарюк. Ґраф вийшов для виду [57] й зараз вернеться.
Ваніна. Я боюся, Стьопочко! Та ще лиха година принесла підглядача Хвилю.... не знаю, що робити.
Крамарюк. Ах, мій ангеле, а я на що? Ви поїдете з ґрафом, Іван Макарович із ґрафинею, а Хвилі я скажу, що в вас болить головка, і сам піду з ним вечеряти — от і все! А поки Іван Макарович скінчить спектакль, поки вернеться з вечері, — ви будете спати сном праведниці.
Ваніна. Гляди, Стьопо, щоб ми не попались: Ваня ревнивий, а в ревнивих очі бачать учетверо, а чуття в’являє їм усе невідоме вдесятеро.
Крамарюк. Я, Людечко, старий горобець — одні зуби ззів, другі вставив, — зі мною в сільце не піймають! При тому, все склалося натурально: Іван Макарович — з ґрафинею, а ви з ґрафом. Ха, ха, ха! І там і там — безгрішний флірт: може, який невинний поцілуйчик, та й годі!
Ваніна. Що ти, Стьопо! Ти знаєш, як я люблю Ваню... Мені просто хочеться покататись хорошими кіньми.
Крамарюк. Ангеле мій! Це непрактично! Невинний поцілуйчик дасть ґрафові надію в будущині, — і от у бенефіс подарунок. (Входить ґраф.)
Ява III.
Ті ж і ґраф.
Ваніна. Ґраф! Ви не в театрі?
Ґраф. Голова почала боліти... А ніч чудово-поетична: морозна, ясна, я хочу проїхатись за город, поки спектакль скінчиться Хочете зі мною?
Ваніна, соромливо. — Ніяково...
Ґраф. Зо мною?
Ваніна. Щоб не подумали чого — я соромлюсь.
Ґраф. Соромливість красить женщину взагалі, а гарну — робить кращою удвоє. Прошу!
Ваніна. Степане Кузьмичу, можна?
Крамарюк. З ґрафом, Людечко? Можна!
Ваніна, до Крамарюка. — На ваш одвіт... [58] До ґрафа: Зараз! Ждіть У вестібюлі. (Хутко вийшла.)
Ґраф, подає руку Крамарюкові. — Спасибі. Вечеря за мною. [59] (Виходить.)
Крамарюк, проводжає. — Рад служити, рад служити! (У двері.) Вася! Вася!
Ява IV.
Крамарюк і портний. [60]
Кактус, на дверях. — Тихо! Іван Макарович на сцені. (Зник. Входить портний.)
Крамарюк. Приший мені, голубчику, пуговицю до сюртучка, і там під пахвою трошки розпоролось. Скида сюртук, портний зашиває.
Портний. Іван Макарович сьогодні сердитий: Людмилі Павлівні пальцем посварився, а мене тут же вилаяв ні за се, ні за те...
Крамарюк. Роля, знаєш, така бішена: [61] страсть, ревність, у п’ятім акті давить жінку... ну й настрій!... Легко, думаєш, задавити женщину? Великий артист говорить, як Отелло, а почуває як Іван Макарович! Може, і в нього є своя Дездемона, а в Дездемони Касіо, а збоку Яґо... ке, ке, ке!
Портний. Здається, ґраф...
Крамарюк. Тс! Вася, ні слова! Боже тебе сохрани, хто-небудь почує. (Входить Хвиля. Портний скінчив роботу, подає сюртук, Крамарюк надіває.) Спасибі. (Тихо.) Вийди! (Портний вийшов.)
Ява V
Крамарюк і Хвиля.
Хвиля. Дозвольте з вами познайомитись: Хвиля, друг і приятель Івана Макаровича.
Крамарюк. Артист Крамарюк, друг і приятель Івана Макаровича.
Хвиля. А?... В такім разі й ми повинні бути приятелями...
Крамарюк. Дуже рад!
Хвиля. Не менче! Я, знаєте, драм і страшних траґедій не люблю. Доволі з нас і своїх драм у щоденнім життю!
Крамарюк. Так, так! Ах, у життю багато драм, я сам люблю більше комедію.
Хвиля. Будемо правду говорити, що хороша зі сучасного життя драма теж слухається охотно.
Крамарюк. А-а! Так, так! І я люблю хорошу зі сучасного життя драму.
Хвиля. Хоча тепер драми зі сучасного нашого життя нема, все більше переводні. [62]
Крамарюк. Переводні, всі переводні.
Хвиля. А з нашого життя одноманітні, безідейні; флірт — і більш нічого.
Крамарюк. Одноманітні, аж нудить, безідейні; флірт — і більш нічого... Справедлива рецензія!
Хвиля. А де ж Людмила Павлівна?
Крамарюк. Голова розболілась: пішла додому.
Хвиля. Жаль. А я хотів із нею повечеряти.
Крамарюк. Знаю, знаю... Людочка теж мій друг і приятель. Вона мені сказала: "у мене головка болить, а ти, Стьопочко, йди з моряком вечеряти!"
Хвиля, про себе. — Ідея! За вечерею підпою й вивідаю все, що для мого плану треба. (До Крамарюка.) Прошу, прошу!
Крамарюк. Сердечно дякую, сердечно дякую. Людочка так і сказала: "він сам тебе попросить"... Ке, ке, ке... Мене ґраф просив, але я відрікся. Не люблю аристократів, хоч і сам потомственний дворянин.
Хвиля. А Іван, здається, з ґрафинею. (Клаца язиком.) А?
Крамарюк. Ке, ке, ке! Великий артист нарозхват!... Тілько Іван Макарович ні-ні!
Хвиля. Боїться Ваніни?
Крамарюк. Ваніни? (Довго дивиться на Хвилю, хита головою.) Не знаю.
Хвиля. Ну от, ну от! Це не таємниця — всі знають.
Крамарюк. Невже всі знають?
Хвиля. Та що там, залишіть! І ви знаєте!
Крамарюк. Я?! Ке, ке, ке! Ви не прокурор?
Хвиля. Е, дружище, при чому тут прокурор? Ви старий кіт і розумієте добре, що кохання не втаїш, а публика слідкує за кожним рухом знаменитого артиста — ну, і знає все.
Крамарюк. Правда, правда! Публичність страшенно цікава. Є такі, що, повірите, розпитують, що їсть Іван Макарович; ну, а брехунців у нас у трупі багато, й від них усе йде у світ... Живіть тихо, смирно — ніхто й не знатиме, хто ви; а бийтеся, лайтеся, сваріться, залицяйтесь, то не тілько всі будуть підслухувати, розпитувати, а навіть у двері заглядають! Ка-ка-ка! Люде люблять скандали більше, ніж людей.
Хвиля. Та тут і скандала нема. Світова річ: Іван Макарович без жінки, Ваніна незамужня діявольськи гарна, [63] куліси, ілюзії, настрій, молода кров, ну... Натурально.
Крамарюк. Натурально, натурально! Я не суджу! Боже сохрани! Я нікого не суджу; сам був молодим.
Хвиля. Та ви ще й тепер, певно, ходок! [64]
Крамарюк. Ке, ке, ке! Більше язиком!
Хвиля. А! Ха, ха, ха!
Кактус, у двері. — Тихо!
Хвиля. Ну, дружище, я тільки сьогодні приїхав, не поспів зробити Іванові візита. Де вони живуть?
Крамарюк. В готелю "Росія"; розкішні номера. (Чути аплодисменти.)
Хвиля. Кінець акту?
Крамарюк, прислухається. — Так; визиви! [64] (У двері.) Вася!
Хвиля. Ходім, пропустимо. [65]
Крамарюк. Конячку? А, а, а! Жаль, що ми не пішли раніше, тепер треба підождати Ваню. (Входить портний.)
Хвиля. Я тікаю. (Виходить.)
Крамарюк. І я прибуду зараз. (До портного.) Будь тут; може, що треба.
Ява VI.
Крамарюк, портний, потім Усай.
Портний. Івана Макаровича оточили дами, — не дадуть і переодягтись.
Крамарюк. А Усая не бачив?
Портний. Там, лає робочих. [66]
Крамарюк. Сердитий?
Портний. Збор [67] неповний.
Крамарюк. Погано. Не дасть авансу. [68] (Входить Усай.)
(Продовження на наступній сторінці)