— Радянській владі не вірите? Партії?
Мазайло замість відповіді став пити воду.
Дядько Т а р а с, прокашлявшись після води:
— Наші селяни не українці? Га?.. Та тому вже тисяча літ, як вони українці, а їх все не визнають за українців. Та після цього й ідійот не видержить, не тільки я. Вимагаю слова! Слова мені!
Т ь о т я М о т я владно зацокотіла каблучкою:
— Слово маю я! (Теж захвилювалася, випила води). Милії ви мої люди! Яка у вас провінція, ах, яка ще провінція! Ой, яка ще темрява! Про якусь українську мову споряться і справді якоюсь чудернацькою мовою балакають. Боже! У нас, у Курську, нічого подібного!
Скажіть, будь ласка, у вас і партійці балакають цією мовою?
М о к і й
— Так.
Д я д ь к о Т а р а с (про себе)
— Балакають так, що вже мене люди перестали розуміти. Мене, українця з діда-прадіда... (Загарчав). Гм!..
М о к і й
— Так! І партійці, і комсомольці.
Т ь о т я
— Не розумію. Тоді у вас якась друга партія. У нас, у Курську, нічого подібного! Нічого подібного! Всі говорять руською мовою. Прекрасною московською мовою, жаль тільки, що нам її трошки попсували євреї, що їм тепер дозволено жити у Курську. Та не про це, мої милі, я взялася вам сказати. Дуже жалько, дуже жалько, що у вас не виставляють на театрі "Дні Турбіних" — я бачила в Москві. Ах, мої ви милі, "Дні Турбінах". Це ж така розкіш. Така правда, що якби ви побачили, які взагалі осоружні, огидливі на сцені ваші українці, ви б зовсім одцуралися цієї назви... Грубі, дикі мужлани! Телефон попсувався, дак вони... Ха-ха-ха... трубку чоботом почали лагодити, об стіл, об стіл її, — бах, бах. Ідійоти! І хоть би один путній, хоть трішки пристойний був. Жодного! Ви розумієте? — Жодного! Всі, як один, дикі й жорстокі... Альошу, милого, благородного Альошу вбили, та як убили!... Якби ви, панове, знали, яка це драматична сцена, коли Альошина сестра довідується, що брата її вбито! Я плакала... (Утерла сльози). І тобі, Моко, після цього не сором називатися українцем, не сором поставати проти нового папиного прізвища! Та в "Днях Турбіних" Альоша, ти знаєш, як про українізацію сказав: все це туман, чорний туман, каже, і все це минеться. І я вірю, що все оце минеться. Зостанеться єдина, неподільна...
М о к і й. Г у б а. Т е р т и к а, навіть Д я д ь к о Т а р а с:
—Що-о?!
Т ь о т я хитро:
— СРСР...
Губа до Тертики:
— Баба з кованим носом!
Т ь о т я
—А якби ви знали, якою огидною, репаною мовою вони говорять на сцені. Невже й ваші українці такою говорять? Жах! До речі, невже правда, що "акушерка" по-українському "пупорізка" ? Пупорізка? Ха-ха-ха... Невже "адвокат" по-вашому — "брехунець", а на лампу ви кажете — лямпа, а на стул — стілець? Хі-хі-хі — стілець!
Тут як не вихопиться дядько Т а р а с:
— А по-вашому, по-оно-о-му, вишепоіменованому, не по без-воз-мез-дно у французів бла-го-прі-об-ре-тє-н-ному, а по істинно по-расєйському як буде "акушерка" ? По-нашому "повитуха", а по-вашому як?
Т ь о т я М о т я
— Акушерка.
Д я д ь к о Т а р а с
— Нічого подібного! "Акушерка" — слово французьке, "адвокат" — латинське, "лямпа" — німецьке. По-нашому білет — "квиток", а по-вашому як?
Т ь о т я
— Білет.
Д я д ь к о Т а р а с
— А дзуськи! "Білет" — слово французьке. Думаєте, "комод" — ваше слово, "гардина", "кооператив" або "вагон"? "Матерія" — думаєте, ваше слово, "овальний", "роза" або "машина"? Навіть "гармоніка" — і то не ваше слово.
Т ь о т я М о т я
— Шовінізм!
Д я д ь к о Т а р а с
— Нехай шовінізм, проте і це не ваше слово! Половина слів у вас позичена...
Т ь о т я М о т я
— Коли на те пішло, то по-вашому, по-вищезгаданому, через позаяк додатково порепаному як буде комод?
Д я д ь к о Т а р а с
— Одіжник!
М о к і й
— Нічого подібного! Комод — і по-нашому "комод".
Т ь о т я
— А "кооператив" ? "Вагон" ?
Д я д ь к о Т а р а с
— "Кооператив"? Кооператив... Кооператив... Гм... Підождіть, я придумаю...
М о к і й
— Так і буде — "кооператив".
Т ь о т я
— Ага! Так і ви крали?!
Д я д ь к о Т а р а с
— Хоч і крали, та не ховались. Украли у німців "лямпу", — кажемо лямпа, а ви її перекрутили вже на якусь "лампу". (Грубо). Лампа!
Т ь о т я
— Ми хоч крали, та переробляли. Украли у німців "штуль" — зробили з нього "стул". А вам ліньки було й переробити. Украли у німців "лямпу", так усім видко, що крадена. (Грубо) Лямпа…
Д я д ь к о Т а р а с
— Ви і в нас крали.
Т ь о т я
— Ви у нас!
— Ви!
— Ви!
Г у б а
— Ви, може, і крали, та ми тепер не крадемо один в одного. Свої слова робимо: там "октябрь", у нас "жовтень", там "Совєти", у нас "Ради". (До Тертики). Правда, Ваню?
Т е р т и к а м’ячем:
— Факт.
Дядько Т а р а с до тьоті: "Не давайте слова!"
Г у б а
— Там Волховстрой, у нас — Дніпрельстан, правда, Ваню?
Т е р т и к а м’ячем:
— Капітальний факт.
Дядько до тітки: "Не давайте! Голосуйте!"
Г у б а
— І дуже раді будемо, коли німці за "стільця" та "лямпу" візьмуть наші слова — "октябрь", наприклад, і "жовтень" разом.
Т ь о т я каблучкою:
— Годі! Годі! Я вам слова не давала. Є пропозиція скінчити дискусію. Заперечень нема? Нема.
М о к і й
— Що?
Губа аж підскочив:
— Що-о?
Т е р т и к а з м’ячем націливсь:
— Що-о-о?
Т ь о т я
— Голосую! Хто за таку пропозицію, щоб скінчити дискусію?
Підняли руки Мазайло, М а з а й л и х а, Р и н а , Б а р о н о в а — К о з и н о.
У л я завагалася:
— Один, два, три, чотири... чотири...
Д я д ь к о Т а р а с
— Голосую за пропозицію з додатком, щоб трохи згодом мені одному дали слово.
Т ь о т я
— П’ять! Хто проти?.. (Порахувала). Чотири. Дискусію закінчено. Маю пропозицію: змінити прізвище "Мазайло" на інше, більш людське, а яке — то придумати його тут же на зборах негайно, і за конкурсом. Умови конкурсу: хто придумає найкраще прізвище, тому премія — три поцілунки. Жінку цілує уподобаний їй мужчина, мужчину цілує, яка йому вподобається женщина.
Р и н а , М а з а й л и х а. Б а р о н о в а — К о з и н о,
за ними У л я покрили цю пропозицію оплесками.
— Ще які будуть пропозиції?
М о к і й
— Маю пропозицію: прізвище "Мазайло" не міняти. Навпаки — додати до нього десь загублену другу половину — Квач...
Б а р о н о в а — К о з и н о здригнулась.
Д я д ь к о Т а р а с
— А дайте мені слова!
Т ь о т я
— Жодного слова! Дискусію закінчено.
Д я д ь к о Т а р а с
— Та я ж голосував з додатком.
Т ь о т я
— Жодного додатка! Пропозицію...
Тим часом поміж Тертикою й Губою відбулось нашвидку мімічне,
на самих мигах "засідання" комсомольської фракції.
Тому на запитання тьоті Губа подав таку пропозицію:
— Ми, члени КСМУ, обговоривши питання про прізвище взагалі, принципово подаємо таку пропозицію: ми переконані, що за повного соціалізму поміж вільних безкласових людей поведуться зовсім інші, нові прізвища. Можливо, що й не буде окремих прізвищ.
Д я д ь к о Т а р а с
— А як?..
Г у б а
— А просто так, що кожний член великої всесвітньої трудової комуни замість прізвища матиме свого нумера, і все. Наприклад: товариш нумер 35—51. Це визначатиме, що у всесвітньому статистичному реєстрі його вписано буде 35—51-м, що нумер його трудової книжки, особистого телефону, аеромотора, кімнати і навіть зубщітки буде 35—51. Отже, ми, Іван Тертика і Микита Губа, принципово за всесвітню нумерну систему. Але, вважаючи на далеку майбутність цієї системи, ми мусимо до того часу пристати на пропозицію товариша Мокія — не міняти прізвища "Мазайло", тим паче що воно просте, демократично-плебейське і не суперечить принципам ленінської національної політики. Навпаки, прізвище Мазайло-Квач, по складах видно, трудового походження. Мокієві предки або мазали колеса в колективних походах, або принаймні робили мазниці й квачі, себто ті речі, що й тепер у народному господарстві корисніші, ніж, скажімо, губна помада.
Т ь о т я М о т я
— Голосую! Хто за мою пропозицію, себто щоб змінити прізвище, прошу підняти руки. Один (на себе), два, три чотири...
Р и н а до Улі, що не підняла руки:
— Улько-о!
У л я
— У мене рука болить... Веред...
— Який веред? Де?
— Отут, на правій руці... Отут, під пахвою.
— Ліву підніми!
— Лівою не можу.
Т ь о т я і Р и н а засичали на неї:
— Що! Без руки можна сказати. Скажи так: я за! Скажіть, Улю: я за. Милая, скажіть...
У л я
— Я за... була, що треба сказати... Крім того, не можу і, крім того, мені треба негайно вийти... (І рвучко, не спиняючись, вибігла).
Т ь о т я М о т я
— Будь ласка! Без неї обійдемось. Хто за нашу резолюцію голосує, підніміть руку! Один, два, три, чотири...
Д я д ь к о Т а р а с
— А дайте мені тепер слово, бо я, мабуть, буду п’ять...
Т ь о т я Мотя побачила, що лихо, — вийде чотири на п’ять:
— Будь ласка, маєте слово.
Дядько Т а р а с, не поспішаючи, вийняв записну книжку ,. заглядаючи в неї, почав:
(Продовження на наступній сторінці)