— Ні, не так... (Немов подзвонив і тоді до покоївки). Тут живуть Мазєніни?.. Будь ласка...
М а з а й л и х а
— А ще краще так... (Немов вітаючись і цілуючись з кимось). Прошу ласкаво, заходьте... Це мій чоло...
М а з а й л о вклонився:
— Мазєнін! Ні, краще так: вип’ємо за здоров’я нашого вельмишановного Мини Маркевича Мазєніна!..
М а з а й л и х а
— За мадам Мазєніну! За Килину Трохимівну Мазєніну!.. (Випила).
9
Тим часом через кімнату пройшов, нікого не бачачи, не помічаючи, дядько Т а р а с:
— Дурень же я, дурень!
М а з а й л о, теж нічого не помічаючи, немов випивши:
— Вип’ємо, Мазєнін, га?
М а з а й л и х а. кокетуючи, пальчиком:
— Мадам Мазєніна!.. Випийте...
10
Вскочила Р и н а :
— Т ь о т я вже заводить газету під скло. Ви ско... Та навіщо ти, папо, скидаєш спідню сорочку? Мамо! А ти здуріла! Теж розстебнулася...
М а з а й л о замріяно:
— Слово має Мина Маркевич Мазєнін.
М а з а й л и х а замріяно:
— Вам скільки аршин, мадам Мазєніна?
М а з а й л о
— Браво! Хай живе Мазєнін!..
М а з а й л и х а
— Ці квіти і конфекти однесіть, будь ласка...
Р и н а замріяно:
— Рині Мазєніній...
М а з а й л о
— Чули? Помер Мазєнін, Мина Маркевич...
М а з а й л й х а
— Засмучені тяжко, про це жалібно оповіщають всіх родичів і друзів дружина...
— І дочка Мазєніни... (Замислилась).
11
Через кімнату перейшов, нікого не бачачи і нічого не помічаючи, дядько Т а р а с:
— Ой-ой-йой же дурень!
М а з а й л о
— На цвинтарі пам’ятник золотими буквами: "Тут спочиває прах Мини Маркевича".
М а з а й л и х а
— Мазєніна.
М а з а й л о
— Або просто: тут Мазєнін...
Р и н а
— І наша вулиця — вулиця Мазєніних.
Обнялися втрьох і од щастя заплакали.
12
Увійшла Т ь о т я М о т я:
— Я вже все зробила: газета в рямцях, під склом!.. Ви ско... Та що з вами, милії ви мої люди!.. Що трапилося?.. Ви плачете?..
М а з а й л о
— Це ми з радості... Ну, якось не віриться, чи давно було: Квач, Мазайло, М а з а й л и х а, Мазайлята, Мазайлівна... І от ми — Мазєніни, і от я нарешті — Мазєнін!
Т ь о т я й собі слізку вронила:
— Треба буде й собі трошки одмінити прізвище. Розторгуєва — це прекрасне прізвище, та, жаль, не модне тепер... От, наприклад, Мєталова-Темброва — зовсім інша річ...
Увійшов дядько Т а р а с:
— Та який же дурень!.. (Побачив, як обнялися Т ь о т я, Мазайло, М а з а й л и х а, Р и н а ). Так... Як був собі до революції у нас підрядчик один земський та будував він земству школи, лікарні, дороги. Ну, а собі за це — будинки. Хоч і крав, дак міцно ж будував, не те, що тепер для житлокоопів будують. Та не про це я хотів сказати. Як прийшла революція, то націоналізували його будинки. То він, через п’ять років із тюрми вийшовши, пішов просто до виконкому. Прийшов, двері прочинив та й пита: я ще вам не потрібний? Ні, кажуть... Ну, то я послі прийду... Так оце і я тепер спитаю (сумно-лукаво) — я вам ще не потрібний?
Т ь о т я Мотя
— Ні!.. (До Мазайлів). Ходімо, я ж покажу газету, мої милі. Ви не впізнаєте її!..
Дядько Т а р а с услід:
— Ну, то я послі прийду.
Т ь о т я Мотя
— Ба ні!.. Ви нам потрібний! Будь ласка, одчиніть двері, як хто прийде до нас поздоровити Мину Маркевича... Будь ласка! (Пішли).
Дядько Т а р а с од образи не зна, що робити. Постукав до Мокія:
— Тобі я ще не потрібний?
13
Виглянув М о к і й:
— Як комсомольцю кадило, так ви мені потрібні.
Тоді дядько Т а р а с у люстро:
— А собі ти ще потрібний? (Подивився і почав сам себе в люстро лаяти). П’ять на п’ять, га! Ні, таки ти дурень, Т а р а се! Бельбас! Бевзь! Недотепа! Кеп! Йолоп! Глупак! Телепень! Дурко! Дуропляс! Дурноверх! Дуре-пенко! Дурба! Дурило! Дурбас! Дурундас!
Задзвонив у сінях дзвоник.
Дядько пождав, чи не вийде хто одчинити двері. Тоді:
— Гаразді Я одчиню, будь ласка, але ж і зачиню за вами, і в першу чергу за тобою, радянський українцю. Ох і зачиню ж!..
Пішов, одчинив і ще в сінях:
Ага-а!
14
Увійшла Б а р о н о в а — К о з и н о з букетом квіток.
Побачивши, що в кімнаті нікого нема, занервувалася.
Д я д ь к о Т а р а с
— Так. Виходить, це я вам одчинив двері?
Б а р о н о в а — К о з и н о
— Так...
Дядько Т а р а с з прихованою погрозою в голосі:
— Гм... Підождіть.
Б а р о н о в а — К о з и н о
— Вибачте, тобто — мерсі... Скажіть, будь ласка, чи вдома Мазєніни?
Д я д ь к о Т а р а с
— Гм... Зайломази, ви хотіли спитати.
У Баронової —Козина закалатало серце. Пальцями до вух:
— Вибачте, ви ще, мабуть, не читали — в сьогоднішній газеті є публікація...
Д я д ь к о Т а р а с
— А в завтрашній буде моє спростовання: тільки Зайломази! Чуєте? Зайломази! Як це так; раз, два, три — і вже Мазєніни, гаї Та ви знаєте, як це за старого режиму робилося, га? Знаєте, що тоді потрібно було, щоб змінити прізвище, — цілі роки і найвищий царський дозвіл, га? Знаєте, наприклад, як міняв у нас, і це, між іншим, історичний факт, своє прізвище секретар одної земської повітової управи, Каленик Митрофанович Гімненко?
Б а р о н о в а — К о з и н о, ойкнувши, сіла.
Це ж не те, що, припустімо, Непийпиво або Тягнирядно якесь, а справді трагічне прізвище. Знаєте, що за великі гроші виправив він його на Говненка,
Б а р о н о в а — К о з и н о тихо знепритомніла.
а далі, ну ніяк не можна. Та знаєте, що тільки по трьох роках клопотання, тільки сам цар Олександр Третій соїзволив змінити Говненка на Вороненка, га?! (Помітив, що Б а р о н о в а — К о з и н о знепритомніла). Ага-а!.. Це тільки од такого, вибачте, маловажного історичного факту обморок узяв, а якби я навів вам сотні, тисячі зовсім не таких, а справді трагічних історичних подій і фактів. Га? Га, питаюся! (Ло паузі). Що ж тепер мені ще зробити? (Побачив на люстрі газету). Хіба газету почитати! Ну й що ж! (Сів читати). З горя козак "Вісті" читає, бо своїх немає. (Прочитав дещо, заплющив очі). Отак тільки їх і можна читати: як читаєш — закуняєш, прокуняєш — знов читаєш, свого віку козацького доживаєш... (Подивився ще в газету і раптом). Ха-ха-ха! Іона, ще й Вочревісущий! Люблю зладєя!
Б а р о н о в а — К о з и н о очулася:
— Ви ще й смієтесь! Ви ще й глузуєте!
Д я д ь к о Т а р а с
— Де ж пак! Читаєш фельєтона — зовсім не смішно й не дотепно, ну, а вже як дочитаєшся до підпису, не можна вдержатись. Ха-ха-ха! Іона, ще й Вочревісущий.
Б а р о н о в а — К о з и н о встала:
— Будь ласка, але од цього прізвища я вже не впаду. Це прізвище, навпаки, очуло мене і на ноги підвело...
Підійшла до другої кімнати, та в цей момент...
Широко, навстіж розчинилися двері — од старих Мазайлів і од Мокія. Разом увійшли: М а з а й л о в чорному сюртуці, Т ь о т я Мотя з газетним аркушем, заведеним у рямці під скло, М а з а й л и х а, Р и н а з букетом з одного, самотній М о к і й — з другого боку. Заграла музика, і почався балет. Б а р о н о в а — К о з и н о поздоровила Мазайла, тьотю Мотю, Рину, Мазайлиху, тоді до Мазайла:
— А не забули ще... Пахнєт сеном над...
М а з а й л о
— Пахнєт сеном над лу-ка-мі...
Б а р о н о в а — К о з и н о
— Браво! Браво! Браво! Прекрасно!
М а з а й л о
— Гех! Пєсньой душу вєсєля...
Б а р о н о в а — К о з и н о, М а з а й л о, Т ь о т я, Р и н а , М а з а й л и х а разом:
— Баби с к-рап-лямі рядамі
Ходят, сєно шевєля.
Дядько Т а р а с демонстративно:
— Вийшли в поле косарі,
Косить ранком на зорі,
Гей нуте, косарі,
Бо не рано почали.
М о к і й самітно:
— Під горою над криницею
Горювали брат з сестрицею...
Т ь о т я М о т я прибила на стіну газету в рямцях. Тоді:
— Хай живе Мина Маркевич Мазєніні Ура-а!
Д я д ь к о Т а р а с
— Хай живе Мазайловський! (Нишком). Гетьман Виговський!
М о к і й
— Мазайло-Квач!
Т ь о т я, М а з а й л о. М а з а й л и х а,
Б а р о н о в а — К о з и н о. Р и н а оточили Мокія:
— Мазєнін! Мазєнін!
М о к і й
— Мазайло-Квач!
Т ь о т я та інші:
— Мазєнін!
М о к і й
— Мазайло-КвачІ
Т ь о т я, за нею інші закрутилися метелицею, приспівуючи:
— Там сухоє убірають і т. д.
— Хоч не рано почали,
Так багато утяли і т. д.
Т ь о т я Мотя
— Хай живе Мазєнін! Мазєнін!
Д я д ь к о Т а р а с
— Хай живе Мазайлович! (Нишком: "Гетьман Самойловичі")
М о к і й
— Мазайло-Квач!
Т ь о т я Мотя та інші трохи не збили з ніг Мокія:
— В ажіданьї коиь убогій і т. д.
— Хай живе Мазєнін!
— Мазєнін! Ха-ха-ха! Мазєнін!
Д я д ь к о Т а р а с
— Мазайленко. (Нишком: "Гетьман Дорошенко!")
М о к і й у колі, заткнувши вуха. Знесилено:
— Мазайло-Квач! Мазайло-Квач!
Т ь о т я Мотя та інші заскакали:
— Только Жучка удалая
В рихлом сєнє, как в волнах,
То взлєтая, то ниряя,
Скачет, лая, впопихах,
(У Мазайла: упопихах).
Закрутились кругом Мокія, переможно вигукуючи:
— Хай живе Мазєнін!
(Продовження на наступній сторінці)