Я ішла від них на малій віддалі, і Франкова сказала мені з прикусом, чи, може, я соромлюся, що вони не вдягнені відповідно? Я на це відповіла, що мені черевики тиснуть, то не можу поспішати, а вона: "Баришня хоче, щоб нога малою здавалася?" Франко ішов задумавшись, і коли ми відставали, він чекав, щоб порівнятися зі мною. Дійшли ми так до плебанії, де на хвіртці стояв д-р Геньо Озаркевич (він тоді закінчував медицину) і спостерігав нас, підсміхаючись. Обмінялись ми з ним поглядами, і було нам ніяково, що це — в місті, де нам і так доводилось чути від пань-польок: "Які то наш Франко дзівни".
По-різному говорять про Ольгу. Практичні галичанки не можуть наговоритися про той "демократизм" Ольги. Уявляєте, прошу я вас, приходить до неї селянка і приносить на продаж суниці. Хоче якісь там грошенята, а та знаєте що? Дає вдесятеро більше і каже: "Як, то скільки разів треба згинатись по суниці, щоб назбирати, і так мало жадають за них".
Про те, що Ольга Франко була непрактична, мусив знати весь світ. Хоч би через оті кляті суниці, які Ольга купувала у босих селянок. Ті селянки просили один крейцар, а непрактична Ольга платила 10. Або ж таке: в хаті нема що в рот положити — одна квашена капуста, холод такий, що чорнило в каламарі замерзає, а вона останні гроші віддає на випуск "Життя і слова". Діти без сорочки, — а вона між людьми збирає гроші, аби випустити "З вершин і низин" другим виданням.
Швагер [28] Наталії Кобринської, вчитель гімназії Григорій Величко, у спогадах, написаних в 1925 році, був схильний вважати, що Франко, "оженившись з Ольгою Хоружинською, потрапив нещасливо". "Безумовно, — погоджується він, — Хоружинська була на свій час освіченою людиною, курсисткою, з багато поступовішими поглядами, ніж у галицьких дівчат за тих часів, але вона не була дібраною дружиною для Франка. Вихована в вигодах, в буржуазній родині, звикши до послуги, вона не була доброю господинею, не вміла дати ладу хаті й забезпечити своєму чоловікові вигоди і спокійного життя; в буденних справах не вміла вона пристосуватись до обмежених фінансових ресурсів Франка і задовольнитись малим та тісним колом родинного життя".
Дивно, що Григорій Величко закидає Ользі, нібито вона не захотіла задовольнитись "малим і тісним колом родинного життя". Не хотів і був проти цього її чоловік — Франко.
"На Україні, — продовжує Г. Величко, — вона була б зовсім на місці, а в Галичині не вміла собі дати ради. їй доводилось без служниці самій працювати, самій варити, мити підлогу, але все це робилося без ладу, системи, і в хаті у Франка панував нелад і хаос, не було вигоди, а був нестаток, дарма, що Франко заробляв досить добре, і галицька жінка могла б утримати рівновагу й дати своєму чоловікові та родині спокійне й вигідне життя. Такою б жінкою була Ольга Рошкевич і взагалі майже кожна інтелігентна галичанка, що звикла змалку жити в тісних відносинах і мусила змалку вчитися хатнього господарювання".
Під благозвучним поняттям "інтелігентної галицької дівчини" розумілося: вміти вести домашнє господарство, читати молитовники і "книжки моральні" (під оцим всім розумілась освіченість); крім того, — смачно варити, вишивати, пекти "торт віденський празниковий" для прийняття гостей, пильнувати за дітьми, навчати їх науки божої і бути патріоткою.
Дехто вважав, що "її одинокою провиною було те, що вона вийшла заміж за Франка в чужі для неї, мізерні галицькі обставини. Сама вона була добра, чула до людського горя, але непрактична в житті, не навчена до біди, не підготовлена до того, щоб великій людині влаштувати безтурботне життя".
Ольгу Франко звинувачували ще й у тому, що вона була "малороска" і ніколи не навчилася добре української мови та зовсім не відчувала "глибини чуття до народу, що мав Франко". Здається, в цьому й усе лихо. Звідки Григорієві Величку було знати, що Ольга перевозила нелегальну літературу, що вона "на мушці" в австрійської та російської поліції і, керована вмілою рукою Франка, викопує ризиковані громадські доручення?
Ольгу звинувачували навіть найближчі Франкові товариші. Що ж тоді говорити про решту! "Не принесла великого приданого", не пристосувалась до вузьких галицьких відносин, Франко "заробляв добре", а вона "розтринькувала гроші".
Листування Франка з Ольгою було опубліковане набагато пізніше, — 1956 року в "Літературній спадщині", т. 1, і Величко та інші не знали, як було насправді.
У серпні 1889 року, на четвертий рік життя з Франком, над Ольгою пронеслась буря. У травні Ольга отримує листа від Є. Трегубова, в якому він просить її прийняти у себе групу киян, котрі приїдуть до Львова, серед них Дегена та його сестер. Сергій Деген, студент Київського університету, має намір вивчати історію української літератури 1830 — 1840 років. Приїхавши до Львова. Деген спочатку зупиняється у готелі, а опісля перебирається до Франка, і якраз на той час Ольга була в Нагуєвичах.
Згодом приїжджають і його сестри — Наталія і Марія. Приїхали вони для того, щоб, як занотовує у своєму щоденнику Осип Маковей, "побачити Галичину (гори), навчитись трохи ліпше говорити по-українськи, а через щоденну розмову пізнати і нас". Сестер Франко відвозить в гори до священика Кузіва в село Дидьова, затримується там на тиждень і, як фіксує Маковей, ловить там рибу, дихає гірським повітрям, а потім із Сергієм повертається додому.
11 серпня Франко разом з Дегеном їде на два дні в Нагуєвичі відвідати Ольгу. Франко повертається до Львова, а Сергій їде в Болехів, щоб познайомитись з Наталією Кобринською, про яку так багато чув. Коли Деген повернувся до Львова, його арештували. Потім арештували його сестер, а також Івана Франка.
Справа в тому, що за Дегеном слідкували. Адміністративним і поліцейським органам намісництва було повідомлено, що Дегени приїхали пропагувати серед українців соціалістичні ідеї і розпалювати ненависть до шляхти. "Про це повідомляю пана ц[ісарсько]-к[оролівського] старосту і доручаю пильно стежити за появою цих осіб. У випадку, якщо б вам вдалося їх розшукати, треба вчинити з ними згідно з існуючими правилами і одночасно донести мені про це", — говорилося в секретному донесенні.
Іван Франко звинувачувався у злочині за § 65 "ц" та "можливо, в поступку за § 285 карного кодексу". Франка дає зізнання львівському крайовому карному судові, який і забирає його у в'язницю "під свою опіку".
Для намісництва стає очевидним, що "накликала" Дегенів у Галичину дружина Франка Ольга, а тому дрогобицькому староству надходить розпорядження встановити суворий нагляд над нею у Нагуєвичах. В осередок Гриця Гаврилика, де жила Ольга з дітьми, вдерлася поліція і в присутності довірених осіб провела обшук. На превеликий подив, не було знайдено ні бомб, які б мали підірвати Галичину, ні гайдамацьких ножів, якими мали різати польську шляхту. Про це й доносило 11 вересня 1889 року дрогобицьке староство дирекції поліції у Львові. Обшук був проведений також у Болехові у Наталії Кобринської, в якої побував Деген. 16 листопада 1889 року слідство проти Дегенів за браком доказів було припинене.
IV
Мрії про спокій, про тихе сімейне життя поволі розвіювались. Сім'ю Франків, окрім усього, почали переслідувати злигодні. В Ольги жевріє надія, що з біди можна вирватись, коли Франко захистить докторську дисертацію, чи, як тоді говорилось, "зробить докторат", і отримає місце у Львівському університеті. Франко мало вірить у це, однак, береться за справу.
Франко пропонує професору Омеляну Огоновському тему своєї роботи — "Літературний рух русинів 1848 року". Огоповський відхиляє її, бо хоче, щоб "то справді була література, а не політика". Не підійшла і друга тема — "Політична поезія Шевченка 1840 — 1846 років", і, нарешті, як каже Франко, справа стала "на зовсім невинній з політичного боку" темі про церковні пісні. Але з невинних церковних співів Франко "наробив такої політики", що шановний професор відмовився з ним працювати.
Тоді Ольга запропонувала пошукати керівника за межами Галичини. 30 травня 1890 року Франко повідомляв Драгоманова, що йому "нараджено сідати до докторського екзамену не у Львові, а у Відні, під Ягичем, котрий з усякого погляду все-таки не Огоновський і не вважав мене своїм ворогом".
Іван Франко сідає за реферат про полеміста Івана Вишенського. Щоб не заважати чоловікові, Ольга забирав дітей і їде в Нагуєвичі. Хворіють діти, незадоволений Гринь Гаврилик, але Ольга не скаже про це Франкові ні слова. Вона все сама полагодить, сама... 30 липня 1890 року Франко звітує перед нею: "Я сиджу майже безвихідно над своєю роботою, щоб скінчити її ще в августі, і хоч остався ще добрий шмат писання, то все-таки можу похвалитися, що го[ло]вні трудності вже переборені і стежка протоптана. Може бути, що в суботу привезу тобі дві перші глави до прочитання, благо вона досить загального змісту, і, може, заінтересують тебе..."
(Продовження на наступній сторінці)