Згодом з'ясувалося, що згідно з новим міністерським розпорядженням до здачі докторських екзаменів допускаються лише ті особи, що мають закінчені вісім семестрів університету. У Франка закінчених сім семестрів. Ольга радить йому продовжити освіту. Прохання Франка, що5 його прийняли на восьмий семестр у Львівський університет, сенат відхилив. Франко звертається до Чернівецького університету, успішно закінчує курс навчання, про що одержує "свідоцтво і матрикуляції". Чергова перешкода подолана успішно, дорога до Відня відкрита. Однак до Відня він поїде тільки восени 1892 року. Нема грошей...
Влітку 1892 року Ольга їде за грошима до Харкова. "Може, Вам інтересно буде знати, — пише Франко Кримському 21 травня 1892 року, — що моя жінка є тепер у Росії, а іменно в Харкові, де вона, певно, пробуде ще з тиждень. Вона повезла для Вас пару екземплярів Вашого оповідання, врятованого від конфіскати..." Так, Ольга перевозить через російські митниці не тільки врятовані від конфіскувапня галицькі видання, вона перевозить і нелегальну літературу...
"Тільки що одержав Твій лист з посилкою, — пише Франко Ользі з Відня 11 жовтня 1892 року. — Щиро дякую за сповнення просьби і спішусь з новиною. Я сьогодні записався вже на університет. Заплатив 18г. 65 кр. ...Я ж записуюсь на університет не для самого докторського титулу, а також для того, щоби справді щось ско-ристати в науці і познайомитися з ученими людьми, котрих знайомість може мені бути більш придатною, ніж сам титул докторський... Посилаю Тобі просьбу до дирекції поліції, будь ласкава або вислати, або, ще ліпше, сама занести її. Мені треба тут свідоцтва моральності за рік 1891 до сент. 1892. Жадають на університеті, хоч, проте, записали". Ольга виконує його прохання.
У Відні з'являються перші симптоми хвороби Франка — прогресуючого хронічного поліартриту у варіанті синдрому Рейтера. Гостре запалення слизових оболонок. Хворий і виснажений, Франко повертається до Львова. Працює над докторською дисертацією про Варлаама і Йоасафа, "а для зарібку", як стверджує, продовжує писати повість "Для домашнього вогнища" польською мовою, бо польські журнали обіцяли дати йому якийсь гонорар. Цю повість у Відні вже читав "один поляк і дуже хвалив, — писав у одному з листів Франко, — а тут прочитала моя жінка, у котрої в тім пункті дуже вірне чуття, Э і значно охолодила мене. Дав рукопись Вислоухові, почую, що він скаже. Та, в усякім разі — надіюсь, що, обоє з жінкою перекладемо його ще й тепер па російську мову". В Ольги справді "вірне чуття", повість Франко переробив, однак перекласти російською мовою не встигає. Треба знову їхати до Відня. "Не було часу, — пише Іван Франко, — я вже від тижня у Відні, та ходжу мов побитий: дома дітей лишив хворих, а й жінці мало бракує, щоб за клопотами та безсонницею не заслабнуть. До сього додайте фінансові клопоти, котрих не вменшає..."
Драгоманову Франко повідомив, що останнім часом у Львові він заробив 100 гульденів, а в січні, окрім усього, ще й сталось чудо. "Сьогодні, — пише він з цієї оказії, — у мене добрий день... Комісія, зложена переважно з народовців, признала мені третю премію за драму з народного життя "Украдене щастя". Премія 200 гульд[енів] приходить мені тепер дуже впору, бо довги друкарські і книгарські тиснуть, а притому на два місяці треба буде знов лишитися без заробітку". Премією, як він планує, можна буде покрити борг за журнал "Народ".
До Ольги 20 лютого 1893 року Франко писав: "Гроші і лист твій з виписками дістав. За ґроші велике спасибі! Надіюсь, вистане їх мені аж доти, доки не дістану з виділу краевого (за "Украдене щастя" — Р. Г.). Чи не добре було б тобі часом при спосібності, якби-с мала вільну хвилю, около 12 години рано зайти до виділу кр [аєвого] або вечером до Бесіди, і спитати Савчака, як стоїть діло з тією премією, та попросити його, щоб прискорили з виплатою грошей. Якби можна, щоб виплатили на твої руки, то було б іще лучче.
Дуже мене занепокоїла відомість про нову слабість наших діточок. Що се таке з ними? Будь ласкава, напиши мені хоч коротенького, але хоч що другий день, як вони маються і як ти даєш собі раду. Я інколи, сидячи у спокійній і теплій бібліотеці, сам собі закидаю, що гріх було так самою лишати тебе з тількими дітьми, та ще й недужими. Та що вже діяти!" Ольга зайде до "виділу краевого" за премією, розшукає Савчака, буде просити, щоб прискорити справу виплати обіцяних грошей, буде ходити по бібліотеках, щоб зробити потрібні виписки з книжок та журналів для Івана Франка. Потім сходить на базар за продуктами. Вечором, коли повкладає дітей спати, сяде цирувати панчішки, зашивати пірвані штанці, прати сорочки. А коли вже й це зробить, тоді напише йому коротенького листа, в якому повідомить, що все гаразд, що діти здоровенькі і вже бігають по хаті.
На великодні канікули Франко приїхав до Львова. "Крутишся, як муха в окропі, — вибачався він перед Драгомановим за довгу мовчанку. — Рано редакція, дома діти кричать і бігають до 10 години ночі, а коли підуть спати, тільки тоді можу засісти до деякої роботи".
Дочка Ганна через багато років скаже: "Чи ж не вона була вірною помічницею-дружиною батька, чи ж не допомагала йому в його літературній праці? Поклавши нас, дітей, спати, вона ішла в його кімнату і там обговорювали, опрацьовували, плануючи нові видання. Скільки разів її ім'я містилось у виданнях, але й безіменна, вона жила життям тата, була ного інспіраторкою, його порадницею".
Ольга допомагала Франку підготувати до друку друге видання збірки "З вершин і низин". У Галичині збірку не купують. Тоді Ольга їде до Києва, аби розпродати її. Антоніна Трегубова стверджує, що для поїздки до Києва Ольга використала чужий паспорт. Щоб не скомпрометувати Трегубових, вона зупиняється в готелі. Що повинна була пережити вона, коли наступного дня до неї увірвалась ціла юрба київських "парней и ухажеров". Виявилось, що паспорт був "особи легкої поведінки", а готельний швейцар, який розумівся на таких речах, зробив їй рекламу серед клієнтів. З Ольгою сталася істерика. Довелося викликати лікаря...
Врешті Ольга зробила свою справу. Книжки були здані на комісію, київська громадськість зібрала гроші і віддала їх Ользі Франко, після чого вона повернулась до Львова.
14 (2) липня 1893 року департаментові міністерства внутрішніх справ у Петербурзі цілком таємно повідомлялося: "В Департамент полиции неоднократно поступала указания, что проживающая в г. Львове (ул. Зибликевича, 10) Ольга Федоровна Франко, жена известного галицийского социалиста Ив. Франко, рожденная Хоружинская, специально занимается отправкой контрабандным путем нелегальных изданий. Означенные указания вполне подтвердились...
Принимая во внимание, что личность галицийского революционера Ив. Франко хорошо известна австро-венгерскому правительству и что революционная деятельность жены его... направляется несомненно во вред обоих государств, я имею честь покорнейше просить ваше превосходительство о содержании сего сообщения довести до сведения надлежащих властей и переговорить о возможности принятия соответствующих против супругов Франко... мер... и привлечения их к ответственности".
"Соответствующие меры" були вжиті, і 22 серпня дирекція поліції у Львові звітувала намісництву: "Тепер також немає ніяких відомостей, які б дозволили рішуче підтвердити агітацію Франка (Франко був у Відні. — Р. Г.), а деталі, які в цій справі наводить російський уряд, частково несправедливі, частково недостатні... Жінка Франка Ольга, яка, можливо, поділяє погляди чоловіка, не дала, однак, досі причини для підозріння у тому... Походить вона з Росії, має там рідню, однак виїжджає рідко, щоб її відвідати. Останній раз одержала для цього паспорт № 9024 5 квітня ц. р., дійсний протягом року...
Однак не виключено, що вони брали участь у контрабанді до Росії видань, які там називають революційними..."
На цей раз буря над головою Ольги прошуміла стороною...
Літо 1893 року було особливо важким для Ольги, хоча й дотепер ніколи не було легко. Щоб якось звести кінці з кінцями, Франко "виповідає хату", тобто відмовляється від помешкання. Ольга з дітьми перебирається жити в Нагуєвичі.
Нарешті Франко повідомляє її, що дисертаційна робота закінчена і він з відзнакою склав екзамен зі славістики та латинської мови 20 червня, а 28 — з філософії. "Приходиться тепер зачекати тільки на промоцію, т. є. торжественний акт, на котрім об'являть публічно уділення такому-то степені доктора, після чого вручають і дипломи, на котрий, однако ж, я не буду чекати і котрий кажу собі прислати на місце".
Що робити далі? "Я боюсь, — пише Франко Драгоманову, — що часу потрачу на роботу, а до доцентури мене не допустять, та й доцентура також хліба не дасть. От якби найшли чоловіка, котрий хотів би експлуатувати мій белетристичний талант, щоб мати запевнених річних хоч 1000 гульд. доходу, то я на все інше махнув би рукою, знаючи, що учений з мене не буде".
Ольга благає випробувати все до останку. Може, допоможе Ягич? "З доцентурою не представляється зовсім так, як ти думаєш, — говорить їй Франко. — Ягич не має тут ніякого права представляти мене куди-небудь: право таке має тільки Сенат того університету, де я би хотів читати лекції, а тільки коли Сенат згодиться і подасть міністрові про затвердження, міністр може запитати Ягича о його думку, а тоді, звісно, Ягич буде за мною. Але коли львівські професори мене відкинуть, то справа не піде до міністра".
(Продовження на наступній сторінці)