За "Ваш листок я мусив хоч крихітку полюбити Вас, — пише Франко Ользі Хоружинській 10 січня 1886 року. — Після такого, доволі грубого подразнення з моєї сторони, показалась мені Ваша щира і ясна душа в гарнім світлі. Раз рішившись іти зо мною в незвісну дорогу, Ви не почуваєте й сумнівів ніяких, хоч знаєте згори, що дорога та трудна".
Франко не кривить душею. "Я мусив хоч крихітку полюбити Вас"... Так, Ольга знає, що ніколи їй не скаже і не напише того, що колись писав другій Ользі — Рошкевич. Нехай та далека і загублена любов буде його зіркою. Нехай! Вона ж буде тою, хто піде з ним поруч. Буде ділити з ним кусник черствого хліба; буде ділити з ним горе, біду, все... Буде його захисником і пристанищем. Зробить те, на що не відважилась ще ні одна жінка...
Вістка про заручини Франка з Хоружинською швидко облетіла Львів. Як? Хіба тут, у нас, мало порядних дівчат, що аж мусив їхати до Києва? Тільки ота вдавана вихованість і порядність галичан примушує "поздоровляти" Франка з тим, що він "змінює свій стан супружий", — тобто жениться.
Антоніна Трегубова переконана, що Ольга погодилась стати дружиною Франка, "бо не має уявлення про Галичину і галичан". От коли б побачила, то все було б по-іншому. І, збираючись їхати до Михайла Драгоманова в Женеву, Антоніна вирішує "прихопити" із собою Ольгу. Нехай вона побував у Львові, "придивиться до Франка на місці". Нехай зрозуміє, що таке Галичина. Антоніна постійно твердить Ользі, що, не дивлячись на те, що Франко "проскрібований", що він сидів у тюрмі, що його й надалі переслідують, але він є і залишається "хорошим женихом". Хіба вже того, твердила Антоніна, не вистачає, що він популярний, що про нього всі говорять, а молодь до нього тягнеться? Хіба цього замало? Уяви собі, Ольго, що Франко взяв би якусь попівну. Не потрібно думати за гроші, за хліб, за помешкання. А якою б гордою стала оця попівна. Скільки би то радості було, коли б прийшла на якийсь концерт, а там оголошують, що буде виконана піспя, яку написав Франко, її чоловік! Отой, що в новому гарному костюмі, в чистій сорочці! Отой, іцо тут під боком, коло мене. Якими би то очима дивились па неї, па оцю вибрану таким чоловіком, що хоч і відсидів своє (всі ми були молодими і всі ми не без гріха!), але тепер порозумпів, "взявся за розум". То вона його навернула на путь істини, аякже. Від заздрості всі б потріскали, а особливо ті "ревальки"-суперниці, в котрих що не чоловік, то картяр чи п'янчуга... Ім'я, ім'я! — ось чого бракує, і цим іменем Франко міг би когось ощасливити! А яке майбутнє! Міг би при порядній жінці професором або й послом стати. Все решта, панове, дурниці! Головне не минуле, а то, що є. А ти чим станеш для Франка, Ольго? Чим? Захистком? Ти й сама потребуєш захисту. Побачиш...
Оці "порядні" потім не раз будуть говорити й позаочі, а то й прямо Ользі в очі: "Ось узяв росіянку, панянку, та ще й бідну. Взяв би галичанку, міг би й вибрати багатеньку". Дійсно, чогось той Франко недооцінював отих "багатеньких галичанок", які про себе самі співали, що мають "найсолодші губки", "найрумяніші щічки" і все вище норми. А як потім "жаліли" Франка! Нігті гризли від того, що не ощасливили Франка, не стали тими галичанками, котрі б забезпечили поетові "вигідного життя".
Львів 1886 року справив на сестер неабияке враження. Антоніна та Ольга не могли надивуватися тій вдаваній ввічливості і чемності галичан, які з усіма здороваються на вулиці, ніби всі один одного знають. Сестри відвідали знайомих по Києву, оглянули рясні пам'ятки культури та архітектури міста, або як скаже Антоніна: "Бачили уніатські церкви і взагалі все те, що було цікаве".
Зупинилися сестри у пані Шухевич, яка зараховує себе до патентованих патріоток. Коли Ольга запитала у пані Шухевич про Франка, та зробила здивований вигляд, нібито ніякого Франка не знає і взагалі знати не хоче. Та й політика, твердить пані Шухевич, це справа чоловіків. "Назначения" жінки в іншому, а щоб не було скучно, пекельно скучно, жінці потрібно "атракцій", наприклад, "балів", які влаштовувала "Просвіта". Тут можна було показати себе в повному блиску та "параді", показати і подивитись па "нові моди", зачіски, повправлятися у патріотизмі.
Саме на таку забаву і повела сестер папі Шухевичева. Франка серед веселої публіки Ольга не побачила. Та й, взагалі, якщо б він сюди заявився, то чи не повтікали б всі "з залі"? Соціаліст же.
У Львові Ольга і Франко часто зустрічаються і остаточно домовляються про шлюб. По від'їзді сестер Франко висилає Ользі свою метрику й обіцяє, що згідно з київськими вимогами роздобуде довідку, що нежонатий, хоч, правду кажучи, сам дивується, у кого її отримати. "Ну, та се біда невелика — розпитаюсь у наших юристів", — пише він Ользі з цього приводу. А головне, він пише про свої почуття до Ольги: "По Вашім від'їзді щось таке зо мною сталось, що я й сам не знаю. Немовби мені половину життя взято, такий я почувся слабий, безсильний і безвладний. Се, мабуть, була натуральна реакція після тої несподіваної і великої радості, яку Ви вчинили мені своїм приїздом. Як я Вас люблю, Олічка! Як горячо бажаю я бачити Вас щасливою! Одного тільки боюсь, щоб щастє не вбило мене!"
Після того листа були інші, сповнені щирості й доброзичливості наречених. Іван Франко повідомляє про себе, про свої справи, про батьків. Він оповістить їй, що його батько був сільським ковалем, що мати його вдруге вийшла заміж за Гриня Гаврилика, котрого він тепер зве батьком, що після смерті матері вітчим женився ще раз.
У відповідь Ольга пише про себе, про те, що Олена Пчілка та її дочка Леся Українка запрошують їх по весіллі приїхати на декілька днів у Колодяжне.
18 березня 1886 року Франко повідомляє Ольгу, що розшукує нову квартиру, щоб уже десь із 15 квітня оселитися у ній. На нове господарство від В. Федоровича він отримав трохи грошей, так що е принаймні з чого починати життя. "Я роздумував собі так, що ніякого устройства, ніякої мебелі ані нічого купувати тепер не буду аж до Вашого приїзду. Признатись, не розуміюсь я на таких річах, і все-таки краще буде, коли Ви самі виберете і устроїте все так, як Вам буде до вподоби. Щодо квартири, то думаю, що вистарчить для нас дві кімнати і кухня, глядітиму тілько, щоб було сухо, світло і не дуже далеко від городського центру та тихо". По приїзді Ольги до Львова він планує поїхати в Нагуєвичі представитись | вітчиму та мачусі, а коли вже отримає відпустку, то поїдуть разом "у далекий і тихий куточок у гори...".
У відповідь Ольга пише хвилюючого листа, розповідає про своє сіре й малоцікаве дитинство... Вона усвідомлює, що жити їй у Львові буде важко. Але Франко її потішає: "Оскільки я собі представляю наше будуще житє, — пише їй 6 квітня 1886 року, — то ми повинні старатись звести круг себе товариство з молодіжі, старатись прояснювати молоді голови, приводити їх до роботи... Мені здаєсь, що з нашої тихої й скромної хати повинна виходити струя нового, могучего руху, котрого елементи вже тепер проявляються на всіх кутках нашої Галичини і котрий при нашій помочі повинен міцніти і ширшати, — руху реального і розумного народолюбства. Знаєте, Олічка, що житє тільки тоді житє, коли його движучою силою єсть ідея; а моє дотеперішнє житє, хоч і як не раз тяжке, було тим хіба щасливе і гарне, що ніколи ніяка невзго-дина не могла мене зовсім втиснути в грязь, ані збити на хвилю з ідейної дороги. Все і всюди я чув у собі сю силу, чув в ній собі таку опору, що не міг упасти. Помимо слабого здоров'я я в тій силі находив невичерпану і невтомиму енергію... Ще подумаєте, що хочу похвалитись перед Вами. Ні, сего я не хочу. Я тілько хотів би вказати Вам, куди, в якому напрямі й на будуче тягне моя вдача. В многих зглядах я мужик, простий і неотесаний, хоч чуткість на всякий грубий дотик сильно у мене розвинена".
В останньому з передшлюбних листів до Ольги Франко повідомляє, що гроші на поїздку в Київ є. Про цю поїздку до Києва і її мету він повідомив Елізу Ожешко. Вона привітала його і радить зробити у Києві шлюбну фотографію у салоні Валерія Висоцького, який поєднував у своїй особі фотографа і поета.
16 травня (4 за старим стилем) 1886 року в Павлівській церкві в Києві відбувся шлюб Івана Франка з Ольгою Хоружинською, про що в книзі записів тієї церкви було занотовано: "4 мая. Жених — австрийский подданый, литератор, Иван Яковлевич Франко, греко-униатского исповедания, тридцати лет, первым браком; невеста — дочь титулярного советника Федора Васильевича Хоружинского девица Ольга, православного вероисповедания, двадцати двух лет, первым браком. Таинство брака совершил священник Симеон Трегубов с диаконом Григорьевичем.
Поручителями были — по жениху: статский советник Петр Кириллович Любимов и технолог Филарет Юрьевич Гладилович; по невесте: фабричный инспектор Киевского округа Измаил Орестович Новицкий и студент университета св. Владимира Виктор Владимирович Игнатович".
(Продовження на наступній сторінці)