Провівши сина поглядом, Єва справді побачила батька. (Вона вже років із п’ять як стала звати Адама батьком, а він її — матір’ю). Ішов він неквапливо, міцним, упевненим та розміреним кроком, та його впевненість вселяла впевненість і в неї. Простував з виглядом хазяїна, який після трудів праведних повертається додому, до сім’ї. Був убраний у все "мисливське": міцні шкіряні шорти з кишенями спереду та з боків, підперезаний широким шкіряним поясом із бронзовою пряжкою (сам відлив), шкіряна безрукавка, теж з кишенями на грудях і трьома бронзовими ґудзиками; але безрукавки він ніколи не застібає, тож груди — завжди відкриті сонцю. На ногах — щось схоже на м’які капці, у них можна безшумно підкрадатися до здобичі. За останні роки і він зміцнів, змужнів, покремезнішав — силою і здоров’ям налився. Чи й упізнаєш тепер у ньому того м’якотілого Адама, який летів на "Геліосі".
Раніше він не терпів ніякої рослинності на обличчі, а це років зо два тому раптом відпустив бороду. І вона — еспаньйолка — йому таки пасувала. Борідка зробила Адама соліднішим і… гарнішим. Справжній мужчина — сильний, надійний, упевнений у собі. А з таким чоловіком і дружина квітне на осонні. На голові в Адама щось схоже на сомбреро, також із шкіри і власного крою та шиття. І, до речі, фантазії. Через плече висить торба, пошита із лап того першого ведмедя, котрий колись необачно завітав до них у гості. Із торби виглядає лук і пучечок оперених стріл. У правій руці тримає спис із блискучим наконечником. З одного кидка той спис наскрізь пронизує звіра чи птаха — сильний Адам! Біля пояса висять шкіряні тороки з петлями-удавками на кінці. На тороках висять два фазани — сяють райдужним пір’ям.
Усе це Єва побачила в одну мить, а в наступну вже рушила батькові навстріч. Йшла неквапливо, м’яким скрадливим кроком, несучи йому на губах і в очах посмішку радості, а у всьому тілі — сильному і пружному — розливалася хвиля снаги.
Адам підхопив сина на руки, підкинув над головою, упіймав і, знявши свого бриля-сомбреро, надів хлопцеві на голову і посадив собі на плечі.
Останні кроки до чоловіка Єва кинулася підбігцем і вдарилась грудьми об його груди. Однією рукою притримуючи сина, другою Адам пригорнув її до себе.
— Ну, батьку, ми тебе зачекалися.
— А полювання, мамочко, не просте діло, вимагає часу й терпіння. Доводиться довго вистежувати й підкрадатися до птиці.
— Але ж вони людей не знають.
— Людей, може, й не знають, але мене вже встигли пізнати, — показав він міцні білі зуби.
— Купатися, купатися! — задзвенів угорі синів голос, і він босими ноженятами загамселив батька по грудях.
Купалися у річці Єві.
Вода була світла, прозора, чиста й приємно-прохолодна. Роздягнувшись, пострибали з кручі: плавали, галасували, як діти, бризкали одне на одного. Потім батько з матір’ю сплели руки, а син вилазив на них, його піднімали високо, і він стрибав у воду, мов із трампліна. Накупавшись, полягали на прибережному піску, ніжились на сонці.
Адам лежав на спині і, заклавши міцні руки за голову, дивився у небо. Мати лягла біля нього, поклала йому голову на груди і теж дивилася в небо.
Цієї ночі їй снився Руслан, перший її чоловік, радіоастроном "Геліоса" Руслан Булат-Бек.
Перший рік перебування на Леонії Єва раділа, коли вірі їй снився, а цієї ночі вві сні сказала йому невдоволено:
"Чому ти мені снишся, Руслане?.."
"Як — чому? — здивувався він. — Адже я твій чоловік. Законний до того ж".
"Був, — зітхнула вона. — А тепер ти — мертвий".
"Але ж я живий! — обурився він. — Я стою перед тобою і розмовляю".
"Ні, ти мертвий, — надто жорстоко говорила вона. — Я оплакала тебе. Я хотіла піти за тобою на той світ, у небуття, але Адам мене врятував… А потім життя є життя. Через два роки після твоєї загибелі я вийшла заміж за Адама Весну-Другого".
"Вийшла?.. Ти просто стала з ним жити".
"Брутальність тобі не пасує. Я завжди знала тебе елегантним і ввічливим. Адам мій чоловік, ми з ним розписалися на тотемі. Чоловік, а не коханець. А шлюб ми з ним оформимо після повернення на Землю…"
"Коли я відкривав планету Леонія, то не знав, що відкриваю планету своїй дружині для любові".
"Любов завжди свята і завжди права, якщо вона — любов, У мене є син, — з гордістю сказала Єва. — Поглянь, який гарний у мене хлопчик".
"А зі мною ти не хотіла мати дітей, — поскаржився Руслан. — Пригадуєш, я пропонував, а ти…"
"Діти з’являються від великої любові".
"Ти хочеш сказати, що не любила мене?"
"Нічого я не хочу сказати, бо… нічого не знаю. А можливо, тому, що у нас з тобою було якесь… сонне життя. А втім, для чого все це? Тепер уже пізно, та й не треба ворушити старе. Я не хочу, щоб ти мені снився".
"Боїшся, що дізнається Адам?"
Вона засміялась.
"Звідки він дізнається, що ти мені снишся? Я не хочу, бо в мене вже інше життя. Розумієш, інше. На цей раз — справжнє".
"На необжитій планеті?"
"Уяви собі, так. На необжитій планеті, а життя справжнє. І я вже зовсім не та, що колись була. Не та!.."
Дивно, чому він їй приснився?
Єва схопилась, сіла, подивилась на Адама, очима запитуючи його: "Ти тут? Ти зі мною?.." І, нахилившись над ним, припала губами до його вуст.
— Ти… чого? На мене так подивилася, ніби я мав кудись щезнути? — запитав Адам, коли вона нарешті звільнила його з обіймів.
— Для того, щоб порахувати, скільки разів я тебе цілувала, потрібна ЕОМ. — Єва мружила очі, й ті очі були повні палкої любові.
А сама з острахом думала:
"Ой, я щаслива! Ой, я надто щаслива!.. Моє щастя — то великий скарб, от і тремчу над тим скарбом, аби не втратити його…
3
Уже два роки, як до них, в систему зірок А і Б сузір’я Центавра, летів рятувальний корабель Землі.
Принаймні Адам так переконливо запевняв, що Єва йому вірила. Інакше бути не могло. Коли минуло сім років, протягом яких "Геліос" мав повернутися назад і Станція Далекого Зв’язку, розташована на околиці Сонячної системи, на Плутоні, не запеленгувала його, на Землю полетіла тривожна депеша: "Геліос" зник.
За існуючими правилами відразу ж мала зібратися на своє надзвичайне засідання Вища Рада Космофлоту Землі і занести "Геліос" у реєстр кораблів, що зникли безвісти. На великій карті зоряного неба, що займала всю стіну в залі засідань, у сузір’ї Центавра спалахнув червоний пульсуючий індикатор — це означало, що там зник або терпить біду зоряний корабель Землі.
Тепер усе буде залежати від того, яке рішення прийме Вища Рада. На орбітальній Станції Далекого Зв’язку щоденно знаходиться в готовності Нуль потужний рятувальний зореліт з досвідченим екіпажем на борту, головне завдання якого, знаходячись на орбіті Плутона, чекати сигналу тривоги.
Так вечорами, коли вони сиділи на каменях біля печери і дивилися за звичкою на сузір’я Кассіопеї, на шосту її зірку, говорив Адам. І Єві навіть починало здаватися, що вона сама була присутня на засіданні Вищої Ради і бачила той тривожний індикатор, що пульсує на зоряній карті в залі засідань.
— А раптом спецкорабель, що чергує на Плутоні, вже встиг кудись полетіти, де хтось теж терпить біду? — нараз з тривогою запитала Єва. — Що тоді? Що, Адаме?
І завмирала, боячись дихнути, — чекала од нього заспокійливої, утішливої відповіді.
— Рятувальний Космічний Флот Землі має кілька спецкораблів. Зрозумій, ми прилетіли сюди не просто подивитися, що та як у системі зірок А і Б сузір’я Центавра. Адже ми не космічні мандрівники, які літають заради цікавості, — таких взагалі немає. Ми прилетіли сюди за планом Гендопралола, щоб знайти планету, придатну для життя людей, для майбутньої її колонізації людьми Сонця. І ми знайшли її, планету Леонія, і про те "Геліос" встиг передати на Землю по каналу О. І що б з нами не трапилося, а Земля вже не відступиться од сузір’я Центавра, де є така зручна для життя людей планета. Отже, сюди прилетить не просто рятувальний корабель, він заодно привезе і експедицію для дослідження Леонії. Через п’ять років тут висадяться спеціалісти різних галузей і займуться Леонією, а рятувальники тим часом будуть дошукуватися причин загибелі "Геліоса". Експедиція збудує тут кілька станцій різного профілю, автоматичні маяки тощо. І тільки спеціалісти підтвердять, що Леонія справді придатна для колонізації її землянами, як сюди почнуть один за одним прибувати кораблі з обладнанням, технікою, людьми. Очевидно, першими колоністами стануть учені та спеціалісти, а вже потім, як вони обживуться, почнуть прибувати і перші космічні переселенці… Звичайно, все це триватиме не так швидко, як я розказую, але так буде. В недалекому майбутньому. І нам з тобою просто треба набратися терпіння й чекати, чекати, чекати…
Адам вимальовував перед Свою таку вражаючу картину майбутньої колонізації Леонії, що у неї дух захоплювало. Залишалося чекати. Лише п’ять років чекання і — тоді все зміниться.
(Продовження на наступній сторінці)