Ні Йосю, беріть міру не на зріст, а так припасуйте добре. Як з сьої чумарки виросту, то справлю собі иншу...
Я тобі кажу, що ти того не розумієш, каже Тучко — шкода такого сукна.
Це сукно, вуйку, моє і не дароване, а я не хочу виглядати як пудало на воробці, не хочу, щоб капота висіла на мені начеб зі старшого брата. Впрочім заки я розростуся до сьої капоти, то вона постаріється.
Але Тучко не любив, щоб з ним перечитись...
Так буде, як я кажу, — каже твердо Тучко.
Га, коли так, то ця капота не буде для мене, і я її за ніщо в світі не вберу.
Андрій хотів вийти з хати. Тучко мусів сим разом уступити.
Чекай, варіяте, не відходи, хай вже буде по твойому.
Пам'ятайте Йосю, щоби мені капота гарно лежала в поясі і на плечах, бо вам роботи не прийму і між людьми розголошу, що ви "фушер",— каже Андрій.
Робота кравецька і шевська була готова на свій час.
Та переміна, котру Андрій у собі помітив від першої хвилі, відбувалась у йому дальше. Він ходив мов у хмелю. Робота його не бралась, а в його голові сверлувало одно питання: з ким хоче його вуйко оженити? Тепер Андрій став у думці перебирати поміж місцевими дівчатами, котраб для його була найліпша? В Зарічу було чимало гарних шляхотських дівчат відданиць. Він був певний, що вуйко полишить йому вибір, або бодай спитається, котра йому до вподоби? До тепер він ще ніякого вибору не зробив. Дівчата були йому байдужі. Він з ними забавлявся, танцював, жартував, але о жениханню навіть не подумав. Серце його ще спало твердим, хлопячим сном. Та вуйко з ним не говорив про те ні слова, а він сам соромився питати.
В неділю одягся Андрій в нову одежу і так пішов до церкви і став в крилосі, а відтак на хорах співати. Виглядав дуже гарно і всім подобався. Дівчата соромливо на його зиркали. Ровесники завидували йому такого гарного вбрання, а старі шляхтичі дивувались, звідкіля у Тучка взялась така щедрість?
По обіді казав Тучко Ладити наймитови бричку, а Андрієви казав сідати на козлах побіч фірмана.
Тучко передягся по святочному. Надів чумару, в якій їздив до Відня, оперезався шовковим поясом і вбрав свою конфедератку. Тучкова одяглась по-міщанськи, взяла на голову шовковий чипчик, а на груди припняла золоту брошку і на руки золоті брансолєтки. Обоє прикрасили пальці золотими перстенями.
Поїхали так на вдивовижу цілого Заріча. Як раз тоді шляхта по старому звичаю повиходила на село і тут посідала над потічком до сусідської недільної розмови.
Го-го! Щось великого в лісі здохло,— говорив до сусідів Лесів Ясьо Слотило, котрий Тучка сердечно не любив,— наш депутат поїхав певно до вербинецького пана з своєю магніфікою в гості...
Та по що вони возилиби Андруся з собою? Ви бачили? Не їхав як фірман, а як панський син.
А бисьте знали, що Тучко Андруся за сина прийме і все йому запише.
Бодай так рак свистав, та вош кашляла,— каже опять Ясьо.
Не говоріть, не говоріть! В могилу прецінь з собою не забере...
То я вам скажу: не говоріть, не говоріть! Я Тучка ліпше знаю, як ви всі. Він би за гріш козу до Львова на ярмарок пігнав. Взяти, то він взяв би, але коли йому сказати: дай, то він на те вухо не чує. На гроші то він дуже ласий, і від малолітного не одно при йому прилипне...
Ви, Янє, такі лихі на Тучка за той процес, що ви його програли.
А бігме, що не правда. Процес процесом. Я може не оден процес програв з другими, а живу з ними по Божому та по сусідськи. Я шляхтич і за процес з ніким не гніваюсь... От я програв процес з Яцевим Петром о межу... Правда Петше? — каже звертаючись до Яцевого Петра.— А опісля то ми оба на одній фірі зі суду вертали, по дорозі могорич випили, а нині живемо по сусідськи. Я не хлоп, щоб із за процесу битись, або гніватися. Але ви всі не знаєте Тучка так, як я, бо ми оба ровесники. Ви всі не знаєте того о!...— він показав рукою в напрямі Тучкової хати...— За гроші він рідну маму продав би...
— Та щоби і як любив гроші, то з собою в могилу не забере, а комусь лишить...
А старий Семьонів Дмитро Штокало каже:
Панє Янє! ви бігме переборщуєте, і осуджуєте чоловіка...
Вуйку! Не говоріть. Ви добрий чоловік і кождого за доброго вважаєте. А ви мали час за Тучка також дещо знати. Впрочім спитайте Поляків, як то було у Тучка з тими грішми, що в.они на повстання збирали... От краще я замовчу...
Ей не говоріть так, Янє, бо як Тучко довідається, то вас завдасть до суду за образу гонору.
Най завдає,— горячився Ясьо,— я того хочу, а тоді я покличу свідків на правду, як Бог на небі... Гадаєте, буцім-то він сього не знає, що я таке говорю? Я йому самому сказав це раз у вічі, а не скаржив і сидів тихо.
Хоч як догадувалися, та ніхто не вгадав, куди Тучко поїхав. О тім, щоб він поїхав з Андрусем на обзорини і взагалі, щоб загадав такого дітвака сватати, нікому і на думку не прийшло.
Тимчасом Тучки заїхали до Вербинців до Тачинського. Вони догадувались, що сьогодня приїдуть гості, бо всьо було приготовлене на їх приняття. Усі були дома. Причепурили хату і приодягнися наче у празник.
Посідали всі довкруги стола у світлиці і стали пити каву. До того Тачинська з дочками понаставляли на столі всячини: білого хліба, масла, меду в кришках. Вони хотіли показатися, що ось то вони не які небудь шляхетки, а люди заможні, богатирі, і всього у них подостатком. Зося услугувала гостям і вертілась по хаті. Тачинська сиділа при столі з гостями.
Розмова велась на біжучі теми виключно про господарські діла, про сьогорічний урожай, піни на збіже і на худобу. А відтак Тучко завів з Тачинським річ про політику, про недавнє повстання і чому воно не повелось. Тачинському посилав польську газету вербинецький дідич і він богато начитався. Тучко не радо про це говорив і зійшов на те, яке то було повстання на Угорщині, який то був Кошут, котрий кілька разів кликав його до себе і радився, що йому робити, як Москалі прийшли на Угорщину.
— Ти, каже Кошут, чоловік бувалий, був вже в повстанню в р. 1831, то скажи будь ласка, чи ті Москалі справді такі небезпечні люди, як про них говорять? — Кажу вам куме, як мене видите живого, що Венгри були би Австрію розбили, і Москалі були би не порадили, колиб не зрада того злодія Гергея...
Відтак став оповідати про свою еміграцію по Туреччині.
А ті Болгаре, то цікавий собі, бачите, народець. Знайте, що вони на Різдво замість пшеничної куті так як у нас, їдять зарений біб...
Що ви кажете! З медом?
Та де з медом. Я навіть не знаю, чи є у них мід, бо там у Щумлі, де я жив два роки, я ні одної пасіки не видів.
А чи то правда,— питає Тачинська,— що Турки мають по кілька жінок на раз?
Правда. Хто богатший, то той і більше жінок має, та вони на тім пункті дурні, бо нераз собі чоловік з одною жінкою не може дати ради...
От говорите, куме, не так як треба,— говорила Тачинська.— Ви хиба собі жартуєте і не маєте себе самого на думці.
Певно, що я не про себе говорю,— поправлявся Тучко, дивлячись на свою жінку,— але знова не я оден жонатий на світі. А з моєю небіжкою, то самі здорові знаєте, як важко мені було жити...
За той час сидів Андрусь при столі не знаючи, що з собою робити. В такому товаристві він ще ніколи не бував і не знав поведенції. Робив те, що і другі, поводився так як і вуйко, дивлячись пильно на його. До того він чув, що всі на його дивляться, проверчують очима, особливо Тачинська і панни, а це його ще більше бентежило. Дививсь на його і вуйко і вуйна. Вони бачили як хлопець мучиться і Тучко каже:
— Тебе, шляхтичу, наша поважна розмова мало цікавить, хоч ти хлопець статочний. Йди собі поміж панни, а ви панни забавляйте його, як знаєте, щоби не скучав...
Андрій встав від стола, а тепер ще більше не знав, що з собою робити. Тепер йому стало ще більше ніяково. Він як живе, ще ніколи з такими дівчатами не забавлявся. В Зарічу дівчата, забави, вечерниці, весілля, де можна потанцювати, заспівати, пожартувати, то зовсім не те...
Дівчата взяли його зараз поміж себе, посідали окремо і завели з ним розмову, бо він не знав, як зачинати. Андрій сидів мов на шпильках понизивши очі.
— Пан Андрій любить цвіти?
Як які. Як вийду весною на сіножатку, то там тільки цвітів, що аж за очі хапає. А так коло хати, то люблю рожі.
А танцювати пан Андрій любить? — питала Анна.
— Не все. Тоді хиба, як є охота і легкі чоботи... Розмова на тім припинилася, бо не стало їм теми
з тим дикунчиком. Але обом паннам хлопець з виду дуже подобався...
(Продовження на наступній сторінці)