Тачинська, котра тепер місто дівчат поралась коло гостей, дивилась пильно за молодими. Поміркувала собі, що ті люди з ріжної "сфери" не годні забавлятися розмовою. Вона прикликала до себе старшу дочку і піддала їй, щоб забавлялись в "талярка". Цю забаву вони добре знали, бо не раз забавлялися в талярку у місцевого економа, або лісничого. До тої забави треба більше людей, тому прикликала також і двох старших братів, котрі побували тепер на вакаціях. Тачинська виняла з комоди білесенького таляра і подала дочці. Посідали всі кругом і розпочалася забава. Андрієви пояснила Зося, що біля його сиділа, як йде ця забава і він розрухався. Тепер не треба було говорити. Забава йому подобалась. Частенько доторкався руками Зосіних рук. Зразу воно його бентежило, але опісля йому було любо, кілько разів доторкнувся дрібної руки Зосі. Опісля забавлялись в пожмурки — панаса. І при тім Зося частенько стикалась з Андрієм. Відтак завели дуже модну іграшку "пташка". Обі панни Тачинські дуже гарно співали, у Андрія був теж нічого голосок. Та поки співали пісеньок панських, котрими саме "пташок" начинається, він мовчав. Колиж Зося заспівала своїм милим голоском нашу пісоньку, тоді і Андрій дав себе знати і показав, що вміє. Його голос усім дуже подобався.
Ціла сім'я Тачинських була співуча і відразу ціла хата залунала співом. Навіть старий Тачинський не втерпів, покинув товариство старших, пристав до гуртка молодих і підтягав баском.
Відтак треба було "судити фанти", котрі при пташку назбиралися. Андрусеви присудили за фант танцювати коломийки. Він узяв Зосю. Другі йому приспівували, а він оп'ять дав себе знати. Пішов присюдами, опісля загуляв такого вертака, що у Зосі аж дух захопило. Тучко притупцював ногою до такту, підспівував та підморгував до Тачинського, диви, мовляв, яка з них буде гарна "пара", а в душі собі думав: "вже неприміння Андрусь засилився".
Зося, як і її сестра зовсім не були гарні з лиця. Обі подобали на батька, були чорні мов циганки і обі мали великі носи, горбаті і закривлені, одним словом "вірменські". Але у Зосі була гарна стать, чорні очі та чорне мов смола волосся.
Гостина протягнулась до пізна, бо по фантах запросили до вечері, а опісля знова зачались співи і проспівали всі знані пісні. Аж наприкінці всі Тачинські заспівали гуртом одну звісну що йно по шляхетських двориках пісоньку, яку привіз Ясьо переписану. Була це пісня з сольом, котре співала Зося, а рефрен співав хор.
Сіяв мужик просо, жінка каже: мак!
Ой так, чи не так, хай же буде з проса мак...
Сіяв мужик жито, жінка каже: гречка!
Щоб не була суперечка, хай же буде з жита гречка...
Ой мужу, мій мужу, вчини мою волю,
Та поскачи козачка ти переді мною...
Аж тут мій мужище взявся за бочище,
Гоп! гоп! жінко моя, хай же буде воля твоя.
На загальне бажання мусіли пісню повторити і Андрусь мав нагоду навчитися її зараз і затямити арію.
Вже було пізно в кіч, як Тучки вибрались до дому. Тачинські супроваджали їх ліхтарнею аж до вулиці. На дворі було зоряно і ясно. На пращанню стали себе взаїмно запрошувати в гості і Тачинські обіцяли слідуючої неділі приїхати до Заріча до Тучків. Усі були вдоволені.
Андрієви шуміло в голові, начеб вода по лотоках билася. Він ще довго не міг заснути на оборозі на свіжому пахучому сіні...
IV.
Хоч пізно Андрусь заснув, та прокинувся рано, як звичайно ранше всіх і став до своєї буденної роботи. Запорядив між челядю, що треба і поїхав в поле з плугом. Тепер оп'ять почув в собі переміну. Вчера увійшов між таких людей, яких до тепер не знав. Тепер війшов в товариство трохи кращого шляхотського дому буцімто трохи панського. До сьої пори він повертався лише між простою шляхтою, а хоч його вуйко держав себе з вашеця, то гостей у себе не приймав і товариських сходин з Зарічанами не заводив.
Тучко підтягнув добре меду і спав довше. Коли прокинувся, жінка зараз принесла йому каву і завели розмову про вчерашню гостину.
— Як тобі Зоська подобалась?
Нічого собі дівчина, тільки чи не застара вона трохи для Андрія тай... не гарна з лиця.
Вигадала ти не знать що... я тобі кажу, що у них будуть дуже гарні діти, бо він гарний хлопець. Впрочім дуже гарна жінка, то морока, бо треба її перед хлопцями берегти... Мені здається, що Андрусь вже засилився. Ти бачила, як він з нею вчера гопака витинав, аж любо було дивиться? То пара начеб для себе викроєна. Здається, що чорт сім пар постолів сходив, заки таку пару дібрав. Вони і полюбляться, побачиш, а по Тачинських можна поміркувати, що дівчина статочна і господарна, а Андрусеви такої жінки як раз треба. Лише не можна справи засипляти, а треба піддувати огонь, щоб не погас...
Андрусь вернув з поля і сказав вуйкови, що нині робилося. Тучко його за це похвалив.
А що тобі хлопче по вчерашнім снилося?
Не снилося нічого, бо не було на те часу.
А подобалося тобі?
Чому... я вигулявся, аж ноги боліли...
А де ти гунцвоте так гуляти навчився? — Вуйко потермосив його жартом за вухо.— Скажи гільтаю: подобалась тобі дівчина, і котра з них краща?
Краща вони жадна не є, але Зося краще співає, і складно танцює.
— То дуже добрі дівчата і з доброго шляхетського гнізда... Придивися тій Зосі ліпше...
В найблищу неділю приїхали до Заріча Тачинські цілою фірою. І знова сиділа заріцька шляхта над потічком гуторячи. Були тут ці самі люди, що минулої неділі бачили, як Тучки кудись їздили.
А що? Не говорив я,— каже Ясьо,— що Тучко щось загадує? Тепер знаємо де він їздив, а тепер той носатий йому церемонію робить...
Та що вас, Янє, так чужі справи тай чужі носи обходять?— каже старий Дмитро...
Вуйко, вуйко! Краще б ви мовчали. Тучко загнув собі щось, я так нюхаю, а все скропиться на тім біднім малолітнім, кажу вам.
Та чей же Тучко не схоче такого молокососа з тою носатою дівкою женити...
А звідки ви знаєте, що ні? Хай лише Тачинський пообіцяє Тучкови "куку в руку" то Андруся з відьмою оженить, не то що. Я його знаю ліпше, як ви всі.
Ясьо устав, сплюнув з пересердя і пішов до дому...
Тимчасом у Тучків йшла забава ще краще, чим минулої неділі. Тучко розохотився і прикликав музик, і гуляли аж поза північ. Андрусь вже не був такий несмілий, як попереднього разу і вибирав то одну то другу Тачинську аж до утоми. Він поводився як чоловік бувалий. Вже навчився як з дівчатами говорити та забавляти їх.
Коли вже гості від'їхали, Тучко запорядив Андру-севи, що на завтра робити, хоч до тепер не дуже цим турбувався, а наприкінці каже:
— Слухай, Андрусю, як тобі Зося подобалась, то будемо сватати...
— Хиба ж вона пішла би за мене?
— Та хиба ти дурний, чи що? А чому би не пішла? Хиба ти який недоїдок? Ти хлопець на свойому місці і негірший шляхтич від Тачинського, а до того й небідний... Подумай добре, і скажи мені отверто як рідному батькови, а я Зосю за тебе висватаю... Тачинський мусить дати в посагу ту нивку, що в нашім селі за рікою, ну, тай то ще не все, бо дасть більше в грошах і в приданім. Ти маєш, Богу дякувати й свойого досить і відразу станеш першим шляхтичем в селі. Бо я тобі правду скажу, що в Зарічу нема для тебе відповідної пари. Брати тобі до такого господарства яку просту шляхтяночку не ялось. Я знаю це по собі, що значить жінка проста без оглади, а що значить жінка з вашеця. У тебе будуть инші люди бувати і инакше їх приняти треба. До такого якраз Тачинська добра, бо то люди вже трохи з вищого світа... Подумай над цим, а тепер йди спати.
Андрій поцілував вуйка в руку і поліз на оборіг, але довго його сон не брався. Він перебирав в голові те, що нині почув. Сватати?.. Він знав, що перед слюбом треба когось посватати. Знав це від тої хвилі, як йому вуйко купуючи сукно, сю думку піддав, але кого сватати, то він об цім до нині не думав. Тепер вуйко вказав йому панну. Вона не зовсім гарна, бо чорна мов циганка і великий у неї ніс. Та се нічо. За те вона співає гарно мов соловій. Особливо цю пісоньку про мужика, яка йому дуже подобалася і підспівував її ходячи за плугом. Але вона й роботяча мусить бути, бо руки у неї цілком не панські, а такі з мозілями і посідані...
Андрій до тепер не знав, що то таке любов? Йому нераз хотіло сміяться, як бачив залюблених старших парубків, що вистоювали цілими годинами попід хати своїх любок, щоби знайти хвилю поговорити. Він того не міг зрозуміти. Питання ще це — було б не зараз ще у його повстало, колиб йому не підсунули гадки на женихання. Тепер він почував в собі щось неясне, незрозуміле і йому здавалося, що любити то те саме, що ожениться, мати діти, коли вродяться.
Вуйко показав йому дівчину, яку треба засватати. З того всего найгарніше було це, що він, як ожениться, стане своїм самостійним господарем, нікого не треба слухати а робити так, як йому буде найкраще здаватися. Тоді він зможе купити собі сідло і підучити коня під верх і купити собі стрільбу. До стрільби він мав велику охоту ще з малку. До тепер не мав спромоги купити собі стрільби, бо не мав за що, а вуйко на це певно не дав би грошей. Андрій вже навчився стріляти від Цибульського. Кілька разів стрінув його, як полював на заяці або куропатви, то все випросив собі зо два стріли, а за це давав йому трохи пшениці або огородовини зі свойого власного поля, що не вважав за гріх. Цибульський говорив, що з його буде добрий стрілець, бо має добре око і певно держить стрільбу в руках. А вже ж Цибульський знається на тім, бо сам служив у війську, а тепер веде у себе рушницький варстат і направляє для панів фузії.
(Продовження на наступній сторінці)