Під рукою опитного наймита Равра, про котрого вже говорилося, жив Андрусь до вісімнайцятого року життя. Правду сказати, що та тверда рука не вийшла йому на зле. Він навчився усякої господарської роботи. Равро до усього був мистець. Крім роботи в полі він знав гарно прясти, сплітати мотузе і ткати партянки на шлиї і уздениці. Того всего навчився Андрусь, та ще заходив до сусіда колодія і придивлявся роботі вісняком, гиблем і долотом.
По місцевому звичаєви він кликав Тучка вуйком. За рахунки з адміністрації майном малолітного Тучко не турбувався, бо складав їх, як сам хотів, а суд не дививсь йому на пальці... Тим часом Андрусь виростав на дуже гарного хлопця. Набрав сили, був із свого положення вдоволений і веселий та гарно співав в крилосі, хоч Тучко не був з сього вдоволений, бо з місцевим священиком жив в незгоді. Так було аж до хвилі, коли Тучко договорився з Тачинським і загадав Андруся оженити з Зосею Тачинською.
НІ.
Вернувши того пам'ятного четверга до дому Тучко ледви при помочи Андрія і наймички зліз з брички, посіпав жартома Андруся за вухо, сказав йому: ти гунцвоте! і поплівся в чотири боки в хату. Ще відпочав трохи на ґанку на лавці. Пані Тереса була на це приготована, що муж може вернути з міста хмельний і приладила для його постіль вистеливши її перинами і подушками. Тучко витаючись із жінкою поцілував її у . руку, назвав своєю панею, шляхтянкою і аж тепер при її помочи пішов у світлицю. Сказав відразу, що нічого не буде їсти, лише випив би води з цукром. Вона зараз принесла в збанку студеної води, до котрої всипала вишневої конфітури. Тучко випив все відразу, похвалив жінку, що вона така добра хазяйка, що за нього дбає, повернувся до стіни і зараз уснув.
Пані Тереса справді знала, чим йому угодити, ніколи з ним не перечилася і тому він жив з нею цілком не так як з першою. Андрієви, що не привик до напитків, випитий в "Кобилячій голові" мід та ще на голодний шлунок пішов в голову і він підхмелився теж. Та він знав свій обов'язок і не пішов в хату, ні нігде в холод, поки не обійшов як слід коней, напоїв їх, підкинув свіжої трави і не спрятав брички у возівню.
На дворі вже смеркалося, в хаті, де челядь зійшлась вечеряти, засвітили світло. Андрусь війшов сюди, звитався з вуйною, цілуючи її в руку. Вуйна зараз по першім слові пізнала, що йому куриться з чуба.
— Де ви оба так обпіячились?
А де ж би? "Під кобилячою головою..."
Аз ким? Богато було шляхти?
Було богато, як все, та вуйко лише з Тачинським забавлялися, навіть разом відтак їхали аж до вербинецького моста.
Добре покумались,— каже вуйна і дала йому їсти молочної каші.
Андрій був дуже сонний. З'їв кілька ложок і пішов на оборіг спати, де мав ціле літо своє леговисько в сіні.
Вуйна ні раз цим' не бентежилась, що муж і його пупіль впилися. Це така звичайна річ між шляхтою, що його ніяк не можна назвати п'яничанням, таке "десь колись при оказії".
На другий день усе пішло своїм ладом. Андрій устав найранше, обмився студеною водою під керницею, помолився і побудив челядь. Він тепер заступав хазяїна, хоч усім заряджав Равро.
Тучко спав до пізна і устав тоді, як вже всі були при роботі. Сьогодня йому дуже ваготіла голова від учорашнього перепсію. Жінка принесла йому кілька квасних огірків, які він схрупав. Але вставати не було чого спішитися.
Пані Тереса не питала його про вчерашнє. Як сього буде треба, то він сам скаже, а коли ні, то при спосібности довідається. Від Андруся знала вже, що чоловік напивався з Тачинським і сего поки що було для неї досить.
Як жінка прийшла у хату і на хвилину присіла, він заговорив сам,
Знаєш що Тереню? Андруся треба буде оженити...
Чи не замолодий ще? Як зійдеться таких двох жовтодзьобів, то яке то буде господарювання?
Тож бо й є, що я не хочу, щоб зійшлись два жовтодзьоби, як ти це добре завважала. Для його треба трохи старшої і статочнішої жінки.
Ой! бійся Бога, як такого молодика женити зі старшою, як світ йому в'язати. Краще було б, колиби він ще при нас побув кілька літ, та розуму і статочности набрався.
Воно би так повинно бути, та я боюся людських язиків. Вже й тепер плещуть, що я користаю з майна і дорібку малолітнього. А на що мені того? Він ожениться і буде сам господарити, а однак без мого дозволу нічого не зможе зробити, бо моя опіка скінчиться аж з його повнолітністю.
Воно все добре, та мені жаль, що хлопець світ собі занапастить. Він сам ще вибирати не знає, бо не має досвіду, а хто зна, на що натрафить...
Я вже знаю, якої йому жінки треба і вже я її помітив...
Хто ж це такий?
Ти ще не знаєш родини Тачинських з Вербинців, хиба його самого. Мусимо там незадовго поїхати і роздивитись. Там є дві доньки. Я би вибрав для Андруся молодшу Зоську і з тою його вженимо.
Я жадної з них не бачила і не знаю, що казати...
Побачиш. Доїдемо там на другу неділю і Андруся візьмемо з собою. Та ти йому не говори про це ще нічого. Він міг би розхляпати по селу і певно знайшли би ся такі, що стали б його відмовляти і баламутити хлопця проти мене. Як сам придивиться, і йому Зося подобається, тоді скажемо.
Він не має пристойної одежі. Як такого повеземо в конкури?
Я о тім вже думав, і тому відложив нашу поїздку аж на другу неділю. Завтра субота і я пішлю на коні Равра до Підмочарів до кравця Йоська, щоби сюди ставився на понеділок у вечір. В понеділок рано я їду з Андрусем до міста за сукном і шкірою на чоботи. Йоган за тиждень їх зробить, а Йосько зшиє. Про це все я хотів поперед усього з тобою порадитись...
— Правду кажучи нема над чим радити, бо так буде як ти хочеш...
Такою податливістю пані Тереса всьо зробила з чоловіком, чого хотіла, що розуміється, не спротивлялося його плянам для задуманої користи. Вона і тепер прочувала якусь користь і тому не противилась хоч замір женити Андруся з дівкою о десять літ старшою, видався їй безглуздим. Вона знала що її муж практичний на всі лади не дармо запивав могорич з Тачинським і так сильно підхмелився. Очевидно, що при могоричу вони діло задумали, а в такім разі всі перечення на ніщо би не здались і тільки закаламутили би супружу гармонію...
Найблищого понеділка поїхав Тучко з Андрусем до міста. Цим разом не ставали бричкою на вільному місці під голим небом а заїхали до заїзду. Тучко казав Андрусеви попрятати всьо з брички, що могло-би пропасти, віддали нагляд над кіньми якомусь попівському фірманови і пішли оба до склепу. Андрусеви і в голову не прийшло, що вуйко задумує. Вуйко каже:
— Йдемо хлопче до суконного склепу. Треба тобі взяти на нову капоту, та камізельку. Нині вечером прийде Йосько з Підмочар і пошиє тобі.
Андрусь видивився на вуйка, звідкіля йому на таку щедрість зібралося? До тепер він йому нічого нового не куііив, а все давав перероблювати зі свого переходженого. Вуйко відгадав його думку, і говорив далі:
— Ти небоже вже виріс і пора тобі поміж людей, пора зачати працювати самому на себе.
Андрусь почухав потилицю.
— Хиба ж мені зле у вас? Я би собі бажав, щоб так усе було...
— Говори здоровий! Вічно парубком тобі не бути. Ти господарська шляхотська дитина і час тобі вже подумати о жінці...
Це було для Андрія ще більше несподіваною новиною. На згадку жінки він почервонів мов бурак. Йому здавалося, що вуйко так собі жартує з його. Тому він опам'ятався і подивився на Тучка питаючо...
— Я ні раз не жартую... Тобі треба оженитися, тай годі...
Андрій почув тепер, що в йому відбувається в цій хвилі якась переміна, що він перестає бути тим, чим був досі, а переміняється в якусь иншу людину, старшу кілька літ і статочнішу? Він має женитися, стати своїм хазяїном, у своїй власній хаті, там де тепер мешкає за чиншом римар Людвік. До того: з ким він буде женитися, і що робити — він ще не додумався, бо в його голові клубилися думки без ладу і не мав часу їх впорядкувати.
Зайшли так до суконного склепу і Тучко казав дати собі сивого сукна на шляхотську капоту-чумарку, позаду густо складану, на штани і камізолю. Відтак пішли дальше по склепах і Тучко купив шляхетський кашкет
1 шкіру на пару шляхотських "пасових" чобіт.
Те все передав Тучко Андрусеви, казав занести до заїзду і добре сховати в бричку, йому самому дав дві шістки на перекуску, а сам пішов ще поладнати, що казала жінка до хати купити...
Незадовго поїхали до дому.
Андрій їхав мов не при пам'яти. Його думки ще не впорядкувалися. Тим, що недавно почув від вуйка, він і втішився і страшно йому перед найблищим будучим робилося.
Тучко прикликав зараз шевця Йогана, передав шкіру і наказав, щоб до суботи чоботи були готові, а то він йому голову оскубе до посліднього волоска. Над вечером прийшов і Йосько кравець.
А що? Приніс з собою всі кравецькі причандали?
Ну, ну, певно, що забрав усе, не знаю, чого так пильно?
Слухай Йосю. Ось на того молодого шляхтича маєш до шабасу зробити шляхотську чумарку, штани і камізолю. Як не зробиш на час, то не показуйся мені більше на очі.
Ну, ну, якось воно буде.
Той Йосько, кравець з Підмочар міг повеличатися, що був шляхотським кравцем. Цілу осінь, зиму і весну мандрував зі своїм братом по дооколичних шляхотських селах від хати до хати і шив одяги. Його робота була добра, крій складний і тому шляхта його любила.
Як Йосько став брати міру з Андрія, Тучко каже:
— Роби трохи на "зріст", бо він ще молодий, розростеся, а сукно добре і так швидко не зноситься.
Однак на превелике здивовання стрінувся Тучко перший раз з протестом Андрія.
(Продовження на наступній сторінці)