Через деякий час знову поглянула на гороскоп. Замислено промовила:
— А що ж то воно за ризикована операція?
— Коли б же то знати… — зітхнула Аніта. — А може, цікавіше жити, не знаючи, що на тебе чигає завт-ра?
— Може, й так, — похитала головою мама. — Дай боже, щоб усе було добре. — Швидким жестом сухо-рлявої руки вона перехрестилася.
Аніта відчинила двері на балкон, кімнату виповнив притишений шум, а перед очима внизу, поміж тем-ними стелами кипарисів, по всьому узгір’ю засяяли вогні. Голубуваті, золотаві, яскраві, бліді — все це розсипа-но так химерно, як зорі на небі. Моря вже не видно, за лінією набережної зяє чорне провалля, неначе тут край світу.
10
В просторому кабінеті з широкими вікнами, куди сержант впустив Туо, було двоє. Лисуватий чоловік у сірому костюмі сидів за письмовим столом і знічев’я крутив у пальцях щось схоже на чорну авторучку. Ліворуч від нього стояв Фраг, поштиво схиливши голову. Коли Туо підійшов до столу, лисуватий пильно подивився на нього, поклав авторучку і запросив сідати. Туо на мить здалося, що він уже десь бачив ці гострі очиці.
Фраг притишено спитав:
— Я не заважатиму розмові?
— Навпаки, я сподіваюсь, що ви допоможете нам.
Фраг кивнув головою і сів з лівого боку столу, навскіс проти Туо.
— Скажіть, це ви надіслали телеграму президентові республіки? — звернувся до Туо чоловік у сірому.
— Так, я.
— Мені доручено вислухати вас.
— Я хотів мати розмову з президентом.
Чоловік у сірому вибачливо усміхнувся, похитав лискучою ручкою між пальцями:
— Президент дуже заклопотаний державними справами, прийняти вас доручено мені.
Втрутився Фраг:
— Ви повинні усвідомити, Туо, чи як там вас, що президент не має фізичної можливості порозмовляти з усіма бажаючими. Він не зміг би цього зробити, навіть коли б жив тисячу років…
— Так, так, вік земної людини короткий… — замислено промовив Туо, але, наскільки мені відомо, я — перший космічний гість на вашій планеті, і президент міг би знайти хоч годину…
Фраг і чоловік у сірому перезирнулися. Фраг сказав йому:
— Ну от… я вас інформував… Бачите — він знову за своє.
— Вважайте нашу розмову попередньою, — звернувся до Туо чоловік у сірому. — Скажіть, про що б ви хотіли говорити з президентом?
— Найперше, звичайно, я хотів би відрекомендуватися, розповісти про свою мандрівку, попросити, щоб припинили переслідувати мене і дали можливість поїхати до Організації Об’єднаних Націй, з трибуни якої я міг би звернутися до людей Землі.
— Мене інформували, що вас лікують, а ви кажете про якесь переслідування.
— Після катастрофи я цілком одужав, — твердо сказав Туо. — На якій підставі мене ув’язнили, так, саме ув’язнили в психіатричній лікарні? Ще раз вам заявляю: і фізично, і психічно я здоровий. І ви, докторе Фраг, будете покараний за свої насильницькі дії…
Фраг схопився, ляснув долонею по столу:
— Годі з себе дурня клеїти! Ми знаємо, що ви цілком здоровий, знаємо не менше, ніж ви. Давайте нарешті говорити як люди діла. Облиште свою казочку про космос, про сузір’я Ліри — ми не діти, ми дорослі люди! — Він підійшов до Туо, торкнувся його плеча і продовжував майже дружнім тоном: — Слухайте, пропоную вам співробітництво… Давайте, чорт забирай, домовимось, і ви негайно заміните оцього халата на модний кос-тюм. Що ви хочете?
Туо подивився на нього нерозуміюче. Спитав:
— А ви чого хочете?
Фраг підійшов до свого стільця, сів, заклав ногу за ногу. Коли заговорив, у голосі його було вдоволення:
— Нарешті я почув ділове запитання. Чого ми хочемо? Нас цікавить ваш літальний апарат. У донесенні сказано, що він летів беззвучно, зупинявся в повітрі… Це так?
— Так, — ствердив Туо. — Я довго працював над його конструкцією. Хотілося продемонструвати на Зе-млі і свої досягнення. Ми ж там не знали, що людство так відстало…
— Ну, от і продемонструйте. Вам створять усі умови — дадуть конструкторське бюро на першокласному авіазаводі… Слухайте, ви станете багатою людиною, чорт візьми!
— Я готовий допомогти людям опанувати гравітаційно-магнітну енергію, — якось аж ніби урочисто промовив Туо. — Енергію елементарних часток…
Чоловік у сірому крутив пальцями свою чорну ручку і уважно слухав. Офіційний вираз його обличчя по-чав зникати, але невеличкі очі поглядали насторожено, неначе з засідки. Фраг трохи метушливо, як для такої витриманої людини, підійшов до сейфа, що стояв тут же, під стіною, повернув ключа і відхилив масивні дверці. З-за його спини щось яскраво зблиснуло. Уздрівши те сяйво, Туо явно захвилювався, пробурмотів кілька нероз-бірливих слів і замовк.
Узявши з сейфа папку, Фраг причинив дверці, але не замкнув.
— Якщо до вашої особистої справи додасться угода про співробітництво, — сказав Фраг, кладучи папку на стіл, — причому співробітництво технічно-наукове, я це підкреслюю, — ми станемо друзями.
— Продовжуйте, продовжуйте, — обізвався чоловік у сірому, — те, що ви говорите, дуже цікаве. Я при-наймні не знаю, щоб яка-небудь лабораторія працювала над такими темами.
— Джерела енергії, якими користуємось ми на нашій планеті…
— Дайте спокій тій своїй планеті! — махнув рукою Фраг.
А чоловік у сірому вибачливо усміхнувся:
— Ах так, я забув, що ви з іншої планети… До речі, як вона зветься?
— Філія.
— Філія? Так, так, щось на зразок дочірньої фірми.
Не помічаючи, а може, незважаючи на іронію, Туо сказав:
— Наше суспільство — галузка людства.
— Звичайно, звичайно, — приховуючи посмішку, сказав чоловік у сірому, — але це інша тема. Зараз у нас ідеться про нові джерела енергії, а ще конкретніше — про літальний апарат, який ви назвали експеримента-льним. От і давайте продовжимо розмову в цьому напрямку.
"Я не вживав цього слова — "експериментальний", — подумав Туо. — Звідки він узяв?"
— Я вже сказав, що я готовий допомагати землянам, — Туо підвівся і став навпроти чоловіка в сірому. — Але наукові і технічні досягнення учених Філії мусять стати здобутком усього людства. У вас уже є всепла-нетна інституція — Організація Об’єднаних Націй, і я сподіваюсь…
— Сподівайтесь, сподівайтесь… — Обличчя Фрага пересмикнула саркастична посмішка. — Таким наїв-ним способом з наших рук не вирватись.
— Ви не маєте права мене затримувати.
Фраг із стиснутими кулаками підійшов до Туо, дихнув йому в обличчя:
— Право… А ви знаєте, що таке право?
Потряс кулаками і відійшов до столу. Туо, не приховуючи зачудування, стежив за його кулаками, аж по-ки той не розтулив їх і не поклав рук на коліна.
— Якщо я вас правильно зрозумів, — промовив чоловік у сірому, не звертаючи уваги на вихватку Фрага, — то ви вважаєте, що через Організацію Об’єднаних Націй ваші науково-технічні відкриття можна передати усім державам, усім народам світу?
— Саме так.
— Якби ви дали собі труд проаналізувати становище в світі, то ви швидко переконалися б, що ці надії марні. Сядьте, будь ласка. Якщо ви справді інженер і учений, то ви знаєте, що втілити найновіші досягнення науки, використати їх практично мають змогу лише держави з потужним технічним потенціалом, тобто великі держави. Ну, а коли сказати точніше, то лапу накладе Америка, в неї широка кишеня. Ви цього хочете?
— Зовсім ні. Можна ж організувати міжнародне агентство… Як же це так — невже люди не здатні домовитись?
Фраг удавано засміявся:
— Ось із вами важко домовитись, а то — держави! На вашій планеті, певне, зовсім немає морів, і ви не знаєте, що таке акули…
Він підійшов до сейфа і крутнув ключем.
— Важливою деталлю в моєму літальному апараті був діамант, — раптом сказав Туо. — І він у вас.
— Діамант — деталь апарата? — поцікавився чоловік у сірому, глянувши спочатку на Туо, а потім на Фрага.
Фраг поклав ключ від сейфа в кишеню, розвів руки:
— Щодо цього діаманта… Його знайшли… в піску. Чим ви доведете, що він… ваш?
Туо аж хитнувся, наче його хто штурхнув у спину, але опанував себе, не підводячись, промовив:
— Цей кристал належить мені, я виготовив його, шліфував за складною, дуже складною формулою… В ньому — роки моєї праці.
— Ви вмієте виготовляти діаманти? — з посміхом спитав Фраг.
— Це вміють робити і на Землі, може, тільки з більшими затратами енергії. Та не про це мова. Камінь мій, і я прошу повернути його мені.
— Ваше твердження не є доказом. Та й навіщо він вам, раз ви відмовляєтесь збудувати апарат?
— Я його… подарую Аніті, медсестрі.
— О, дуже багатою стане! —засміявся Фраг.
— Зрештою, ви не маєте права…
— Знову "право". Ви, певне, юрист, а не інженер. — Фраг подивився на чоловіка в сірому. — Здається, пора поговорити серйозніше.
(Продовження на наступній сторінці)