Ще поблукала по квартирі, випила кефір, пожувала булку, знову набрала номер і знову почула жіночий голос. Була впертою в своїх домаганнях. І хоч так само покрадьки, але вперто набрала номер утретє, і тоді з того боку дротів обізвався нарешті він, Карналь. Анастасія мовчки тримала трубку, не дихала, ждала, почула його голос ще раз, тепер роздратований і лихий, тоді залунали короткі гудки роз'єднання, а вона й далі тримала трубку, болісно ламала губи в намаганні всміхнутися і мовчки плакала, не витираючи сліз. Чому не прийшов на те жовте надморське каміння, і на те сіре, і на червоне, і на біле каміння? Чому не прийшов?
6
Вийти на пенсію. Щодня гігієнічні прогулянки в київських парках. Читання улюблених авторів. Паскаля, Бекона або ось Фукідіда: "Проте були то не більше як мовні звороти, призначені для громадян, насправді більшість цих людей керувалася особистим марнослав'ям, плекаючи в собі такі прагнення, завдяки яким найчастіше гине олігархія, що вийшла з народовладдя: з першого ж дня ніхто з них і в гадці не має про рівність з іншими, навпаки, кожен жадає першості для себе. Між тим при народовладді люди легше змирюються з наслідком виборів, бо не зазнають приниження від рівних собі. Олігархів над усе під'юджувала сила Алківіада на Самосі і невпевненість у подальшому існуванні олігархії, а тому кожен намагався перевершити іншого, аби лиш самому стати на чолі народного правління".
Але те все не для нього. Належав до людей, які заснували місто, державу, цілий материк нового знання, континент, який не фігурує на картах, не підлягає тисячолітнім законам держав, чужий пристрастям, брехні, облуді, чварам, підступам, грі уяви, навіть химерним метаморфозам буття, територія без вимірів, світ, у якому ніколи не минає час, хоч як. швидко мчить, лине, бо це час істини, знання, людського могуття,— світ кібернетики, розумних машин, майже зматеріалізованої людської мудрості. В отих скромних, непоказних, ніби навмисне вкритих сіруватою фарбою шафочках, мов у святинях святинь, інтоновано універсальні гімни тріумфів, урочистостей, героїки, там надійно замкнено було космічний смуток часів, відчуження чисел від людини, їхнього винахідника і володаря, самодостатність абстракцій, яких ніщо не порятує від хаотичної темряви безодень, окрім самої людини. Навіть геніальні майстри гармонії, як Йоганн Себастьян Бах, або художники, наділені хворобливими здібностями до галюцинацій подібно до Ієроні-ма Босха, були б безсилі з своєю розвогненно-впорядкованою уявою в світі, де Карналь провів половину свого життя і половину, здається, не гіршу. Форми форм, розміри розмірів, класи класів, мавзолеї чисел, циклопічні нагромадження безперервностей, дика темрява незбагненностей, сліпучі блискавиці миттєвих прозрінь, корчі абстракцій, рефлекси світла, склубочені об'єми і площини, переткані тінями і переблиском давно вмерлого, затриманого нереального знання, каскади лічб, невитлу-мачні пропорції, еманації навіки втрачених і ще не знайдених світів пролітали там незауважені, дивні склепіння тимчасових поєднань, тремтливі арки математичних сполучень, фігури астральні, петрогліфи з епох, втонулих у присмерку касІВі— хіба міг він без цього, назавжди отруєний, зачарований, завербований, підкорений? Належав до апостолів чисел, невтолимої людської жадоби перемог, досягнень, звершень, і хоч яких ударів завдавала йому доля, мав вистояти, хотів бути серед тих, кому дано зламати сьому печать законів природи, вирватися з-під їхньої влади бодай на мить і опинитися в царстві свободи.
Та все ж був людиною і відчував, біль. Після двох безсонних ночей, батькового похорону, шаленої гонитви машиною під вітром, після отої дивної розмови з Кучмієнком, на яку, мабуть, спромігся в якійсь несамовитості, чи що, хотілося тепер бодай на день сховатися від усіх, побути наодинці зі своїм болем, спробувати втішити серце.
Не дав собі ні послаблення, ні перепочинку. Вирішив зламати навіть ту, сказати б, слабкодухість, яку виявив перед усіма після загибелі Айгюль, уперто відмовляючись від користування машиною, і зранку подзвонив до свого шофера.
Пам'ять Карналева тримала в собі так багато всього, часом навіть зайвого, що він сам дивувався її невситимості. Коли набирав номер шоферового телефону, пам'ять, мовби пустуючи, підказала номер ще один, зовсім схожий, що різнився лише одною цифрою. Карналь не міг би й сказати, де взявся той інший номер, коли і як запам'ятався, зате вмить зідентифіку-вав номер телефону з його власницею, журналісткою Анаста-сією Порфирівною, згадалася вся недовга історія їхнього дивного знайомства, зустріч над морем, його обіцянка зустрічати її, його недотримання обіцянки. З незалежних від нього причин. Це тоді, того дня. А далі — вже й не причини, а невблаганна стихія буття. Мабуть, треба буде пояснити це Анастасії Порфирівні. Згодом, при нагоді.
Майнуло—і зникло. Не відганяв, зникло без зусиль, само собою. Шофер із шанобливим здивуванням перепитав, на коли подавати машину. Був точно о восьмій, хоч ще й не вірив, що академік справді поїде з ним. Коли ж Карналь сів у машину і зачинив за собою дверцята і вже треба було їхати, то шофер, все-таки шануючи стан свого хазяїна, мовчки рушив, хоч давніше ця процедура в нього неодмінно супроводжувалася зітханнями, оханнями і скаргами. Мастроянні належав до аматорів скаржитися з замилування до цього словесного процесу. То вигадував неіснуючі хвороби, то нарікав, що його обійшли премією, прогресивкою, то ображався, що не одержав подарунка разом з ветеранами війни.
— Ти ж не ветеран! — дивувався Карналь.— Народився по війні.
— Та я ж мужчина чи ні? Всім мужчинам дають, а мені — ні.
Сьогодні він мовчав майже урочисто, і так це було незвично, що Карналь спитав:
— Що ж це ти мовчиш?
— Та-а...
— Жінка тебе любить? Ти жінку любиш? Донька росте? Все гаразд?
— Та-а,— скривився водій.— Хіба в жінці щастя, Петре Андрійовичу?
— А в чому ж?
Але водій схаменувся, що ляпнув дурницю, і вмовк. Все ж довго не витримав, звичка взяла своє. Почав про якусь свою сусідку. Живе вище поверхом, заради такої все б кинув і побіг на край світу, так хіба ж вона з тобою побіжить. Учора приїхала з відпустки, хоч ще й не мала б повертатися, машина така, ніби десь у коптильні була, чи що, кинула ті свої "Жигулі" на тротуарі, замкнулася, щезла. А що таке "Жигулі"? їх он роздягнути, як раз плюнути. Знімуть скати — тоді свищи! Цілу ніч він змушений був не спати, сидів на балконі, курив, стеріг ті розпрокляті "Жигулі", а жінка ж ревнує! І думаєте, хоч подякувала сусідка? Ще сьогодні, коли натякав, висміяла: мовляв, ти б ще помив мою машину. Таку б провчити.
— Отак, як ви її провчили, Петре Андрійовичу.
— Я? — здивувався Карналь.— А до чого тут я?
— Вона колись причепилася: "Відвези до свого академіка". Інтерв'ю хотіла у вас взяти, чи що. Я їй: "Анастасіє батьків-но, академік вас не прийме, у нього кожна хвилина..." А вона: "Вези — і край". Ну, повіз, сиджу в машині, курю. Дивлюся: вискакує. Аж позеленіла від злості. Мабуть, далі Діни Лаврен-тіївни і не була. Ви, мабуть, і не знаєте про цей випадок.
— А-а,— пробурмотів Карналь, ховаючи за вдаваною байдужістю своє збентеження. Вдруге нинішнього ранку про Анастасію— чи не занадто? Він міг за справами на місяці, а то й на роки забувати пра людей, які проходили на периферіях його життя, не був захоплений цією своєю властивістю, але інакше не міг. Або зосередитися на головному, або розтринькати все своє життя на дріб'язкову уважливість, вклонятися кожному телеграфному стовпу, вислухувати всі дурниці, спалювати час навіть з меншою користю, ніж спалюється нафта у двигунах, бо там хоч видобувається незначна доля енергії, тоді як з безконечних балачок, пустих знайомств і безглуздих церемоній нічого не доводиться сподіватися, окрім нудьги.
У себе на роботі Карналь дозволив собі єдине відхилення від узвичаєних норм. Знав багатьох керівників, які коло робочих кабінетів мали ще так звані кімнати відпочинку, у нього в директорському блоку так само була передбачена така кімната, але тут уже Карналь був непоступливий.
— Це все ж таки робота, а не відпочинок,— заявив він.— Відпочиває людина вдома, для цього й існує дім і все інше. Але на роботі кімната для відпочинку? Я не можу повірити в це так само, як мешканець острова Фіджі ніколи не повірить в існування твердої води, себто льоду.
Він розпорядився обладнати в тій кімнаті душову і завів звичай в особливо тяжкі дні, вибираючи вільну хвилину, приймати душ по кілька разів, а вранці міняв свій домашній костюм на заводський, практичний, скромний, щоб не вирізнятися своїм занадто нарядним виглядом.
Не відступився від своєї звички і сьогодні, тоді взявся за перегляд пошти, що нею об'єднання зв'язувалося з країною і світом. Олексій Кирилович незворушно стежив за тим, як швидко розкладає академік листи — який кому, неспокійно позирав на електричний годинник на стіні якраз навпроти Кар-налевих очей, переминався з ноги на ногу, аж Петро Андрійович врешті помітив і поцікавився:
— Що у вас там, Олексію Кириловичу?
— Дзвонили з Ради Міністрів.
— Що?
— Нарада сьогодні о п'ятій.
— Кого кличуть?
— Вас.
— Подзвоніть, що не буду. Ні сьогодні, ні через місяць. Не хочу носитися з своїм горем, але все ж... Я людина, а не обчислювальний пристрій.
— Вони просили пробачення. Співчувають. Але...
— Але?
— Надзвичайно важлива нарада. Ждуть вашого виступу.
(Продовження на наступній сторінці)