«Блакитна лінія» Юрій Ячейкін

Читати онлайн пригодницький роман Юрія Ячейкіна «Блакитна лінія»

A- A+ A A1 A2 A3

— В’язниця! З дідів-прадідів в’язниця. Місце покарання і страт! — захоплено оповідав штандартенфюрер. — Нині вона віддана для службових потреб гестапо. Карні дотепники назвали її з інтимною фамільярністю — "Алекс". І що дивно — назва прижилася, стала офіційною. Коли почуєте "Алекс", не вагайтеся у висновках — йдеться про в’язницю.

— Невже мені доведеться почути? За яку провину?

Хейніш зареготав:

— Справді-бо, яке вам діло до в’язниць? Для чарівних жінок у Берліні є безліч інших принад.

Примітних будівель на їхньому маршруті було доволі — замок кайзера Фрідріха дер Гроссе, Берлінський собор, опера, університет, Прусська бібліотека, Бранденбурзькі ворота, увінчані четвіркою здиблених коней, віжки яких міцно затиснула в руці богиня перемоги. Далі — за помпезними ворітьми — текло вдалину широке Шарлоттенбургшосе, що бетонованою стрічкою пробило весь Тіргартен.

Праворуч за вікном "опеля" громадилася величезна будівля з зеленим куполом. Рейхстаг!.. Крістіна впізнала його без підказки — фото його в клубиськах чорного диму обійшло газети всього світу, знаменуючи початок нацистської "тисячолітньої" ери.

Їхня машина вивернула на Бісмаркштрассе.

— О, славетний "Олімпія-стадіон". Віллі, ви бували на ньому?

— Авжеж, пане штандартенфюрер.

— У якій ролі?

— Статиста.

— Тобто?

— Крокував у шеренгах гітлерюгенду з палаючим смолоскипом у руці.

— Так, ви справді тоді ще були хлопчаком. А я вже командував штурмовим загоном! Прапори, барабани, фанфари… Тррам-тррам-тррам! Є що згадати!.. Але яка велична символіка! Пригадуєте, Віллі, велетенську свастику, що в’юнилася на стадіоні, вся у тисячах смолоскипів? Ніч, усі вогні згасли, як під час затемнення, палає тільки свастика — символ відродження арійського духу.

— Таке не забувається, пане штандартенфюрер.

— Я теж бачила в кіно, — додала Крістіна.

— Ці смолоскипи запалили весь світ. З усіх кінців! Скрізь затемнення. Палають лише смолоскипи арійського духу. Велично і символічно. Хіба не так?

— Так точно, пане штандартенфюрер.

— Чудово! За дві—три хвилини ми вже будемо на місці.

Нова резиденція Хейнішеві сподобалася. Колись це була приватна школа для грошовитих телепнів, яку переобладнали під навчальний заклад для секретних служб. Хейніш обнишпорив усі приміщення, вдоволено зазначив:

— Грунтовно! Все підготовлено для роботи з чисто німецькою ретельністю. Нічого не забуто. Навіть гумки вставлені в залізні наконечники олівців.

— І олівці загострені! — мовила фрейлен Крістіна Бергер.

— Працювали німці, отже, нема чого дивуватися. Ви — у себе на батьківщині, фрейлейн. Звикайте! Пунктуальність, ретельність, доцільність — наші національні риси. Німецький народ — це добре налагоджений організаційно і густо змащений ідеями фюрера механізм. Люди припасовані в ньому один до одного, як мініатюрні, але надійні детальки найточнішого хронометра. Цим хронометром великий фюрер вимірює темпи історичної ходи людської цивілізації.

Хейніш повчально підняв палець:

— Німець не міркує — він виконує!

— Зрозуміло, пане штандартенфюрер.

— От і добре! — Він раптом грайливо звернувся до Майєра: — Віллі, а про що ми забули?

Майєр стулив брови, не розуміючи, до чого веде шеф.

— Ми, Віллі, ви і я, — викінчені егоїсти. Нас обох підвищили у званні, а ми, немов самовдоволені свині, забули про клопіт фрейлейн.

Хейніш зареготав, рохкаючи й справді утробними модуляціями згаданої ним тварини.

— Ви хочете мені нагадати про мету, з якою приїхала фрейлейн Бергер? — серйозно запитав Майєр.

— Саме так! — Хейніша не полишав грайливий настрій. — Наш обов’язок — підвищити фрейлейн у званні. Фрау — це солідно.

— Чи не занадто поспішно? — Майєра огорнув сумнів.

— Чого нам зволікати? Який у цьому сенс?

— Справа делікатна. Непогано було б заздалегідь підготувати фрау Патріцію Шеєр до думки…

— Ет, — недбало махнув рукою Хейніш, — готувати чи не готувати — наслідок буде однаковий. Такий, якого ми зажадаємо. Питання вичерпано — зараз вирушите разом з фрейлейн.

— Без вас? — спохмурнів Віллі: розумний задум перетворювався на авантюрну витівку.

— Гауптштурмфюрер Майєр! — перейшов Хейніш на офіційне звертання.

— Слухаю! — виструнчився Віллі.

— Чи ви забули? Мене щомиті може викликати обергрупенфюрер. За його наказом ми вже завтра починаємо виконувати свої прямі службові обов’язки. З наступного дня на приватні справи часу не матимемо. Зараз приїде штурмбанфюрер Шенк з вантажем. Я й так беру на одного себе обов’язки квартирмейстера. Вам ясно?

— Ясно!

— Отак відразу їхати? — розгубилася й фрейлейн Крістіна. — Навіть не попередили…

— А це ми зробимо зараз. Негайно! — Хейніш вийняв з внутрішньої кишені мундира блокнот у шикарній шкіряній палітурці. — У мене зберігся номер хатнього телефону Шеєрів.

— І все-таки для мене було б небажано…

— Облиште! Зрештою, я мушу забезпечити персонал житлом як офіційна особа. Хіба ви не помітили? Тут для жінок помешкань нема. Речі ваші спаковані. Чого ж нам штучно гальмувати хід подій? Ага, ось і телефон… Сподіваюсь, номер не змінився.

— Що ж, коли ви наполягаєте…

— Не наполягаю, а дію з максимальною доцільністю. І врахуйте, фрейлейн, на жаль, у рейху досі існують нелояльні елементи, яким наш чорний одяг не до шмиги. їм, бачите, робиться недобре від одного погляду на мундир СС. Фрау Шеєр саме з отаких! Мені віддавна відомі її не дуже поштиві — визначимо їх так! — погляди на існуючий лад. Але вона мовчить, і це її рятує. Миші, що принишкли по своїх закапелках, не становлять небезпеки. І все це я кажу тепер лише тому, що вам доведеться безпосередньо спілкуватися з фрау Шеєр.

— Ви радите мені переодягнутися?

— Невже ви не зрозуміли? Навпаки! Форма її настрахає.

Крістіна завагалася:

— Але ж перше враження…

— Про це ж і йдеться — про враження. Дуже добре, що одразу з’явитеся їй на очі в чорному. Чорний колір вам до лиця! Пригадуєте, я сказав про це при першій зустрічі? Хай звикає одразу. Зрештою, ми не можемо поміняти вам форму на догоду примхам старої відьми.

— Ви мене лякаєте…

— Заспокойтеся, фрейлейн. СД — достатньо могутня організація, щоб належно вплинути на якусь там зарозумілу фрау. Ми будь-кого здатні примусній виконувати наші рекомендації. Ретельно і безвідмовно!

— Неприємно, якщо в домі Адольфа виникне атмосфера неприязні. У моєму двозначному становищі…

— А це залежить виключно од вашої поведінки. В усьому необхідна нордична рішучість і наполегливість панівної раси. Вони — у вас в крові! Ви — шарфюрер, працівник СД. Ви — у передових лавах завойовників життєвого простору. Невже не відвоюєте собі свій маленький хатній лебенераум[3]? Запам’ятайте: у двобої перемагає той, чия натура агресивніша і хто активніший у діях.

— Ваші думки мене завжди вражали, пане Хейніш, — пробурмотіла приголомшена цією "нордичною" словесною зливою фрейлейн Бергер, і це була щира правда.

Штандартенфюрер самовдоволено усміхнувся. Мовив значуще:

— Зараз я телефонуватиму фрау Шеєр. Послухайте, як слід з нею розмовляти.

Він зняв трубку телефону і неквапом, навіть дещо напоказ набрав номер.

— Фрау Шеєр? Радий вітати вас… Питаєте хто? Ваш давній знайомий, друг вашого чоловіка… Так, це я, але ваші знання дещо застаріли, гауптштурмфюрером я був ще до війни. Тепер я — штандартенфюрер Хейніш! Я турбую вас у службовій і водночас у родинній справі. Такий збіг обставин… Ні, йдеться не про Шеєра-батька — про Шеєра-сина.

Трубка про щось швидко залопотіла.

Хейніш прикрив її долонею і переможно мовив:

— Усе! Спіймалася на гачок.

Він знову приклав трубку до вуха. Деякий час нудьгуюче дослухався, потім сказав:

— У вас безліч запитань. Щоб відповісти на них, потрібен час, його в мене завжди обмаль. Однак справу легко залагодити. Мій ад’ютант гауптштурмфюрер Віллі Майєр товаришував з гауптманом Адольфом Шеєром, знає про нього силу-силенну подробиць… Ні, призначати побачення немає жодної потреби, бо я зараз же відряджаю Майєра до вас. Зараз тому, що іншого часу найближчого місяця в нього не буде. О, чути від вас подяку мені навіть дивно!

Затулив мембрану долонею і по-змовницькн повідомив:

— З нетерпінням чекає. Аж палає!

Далі слухав, ворушив губами, немовби смакував і пережовував мовлені йому слова. Нарешті подав голос:

(Продовження на наступній сторінці)