Переселець Михайло Цапенюк спробував здалеку гукнути Вовкотрубові, як там його пара усуспільнених конячок. Дядько Сашко махнув заспокійливо рукою й сказав до своїх із досадою: "Йому все здається, що ми з його коней мило варимо!" Цапенюк сидів цілком примирений із життям, бо мачуха таки зовсім звар'ювала всім на радість її відвезено до божевільні, а хата стала тиха, як рай.
Попереду всіх глядачів стояла хатня лава, там помостилося два діди: Пазин дід Іван та дід Сербиченко-. Вони мовчки дивилися на сцену, зіпершися бородами на ціпки. Зрідка кректали, коли дошкуляла спекота-, їм здавалося, що "тіятер" ніколи не почнеться. Почуваючи себе найпочеснішими гістьми на цьому світі, діди затято мовчали, щоб бува хто не порахував їх суєсловами. "Миру згуртувалося, як зерна в буртах",— повагом прорік дід Іван. "Ви, діду" не кажіть,— скрипів Сербиченко,— Мусія Гандзю, пишуть, розстріляно, на суд від нас свідки їздили, він хотів од Радянської влади сховатися..." — "У нас під Польщею не можна було гуртуватися",— вів своє дід Іван., "На власні вуха чув і очима читав,— бурмотів дід Сербиченко,— Карпо Цар записався у стахановці, греблю через Дніпро кладе, он як!.."
Василь Іванович і секретар райкому стиха домовлялися, що треба, не дивлячись на зиму, зводити справжній будинок культури. Павлов сказав, що до виборів обов'язково пришле радіовузол, за який уже й гроші переказано; в суботу приїде лектор, прочитає про походження світу, а районовий агроном збере активістів для підвищення кваліфікації; їхній план передвиборчих зборів, лекцій, кіно, вечорів передачі колгоспного досвіду в райкомі схвалено, нехай приїде-молодший учитель, умовиться про допомогу районного культактиву..
В цей час на сцену вийшла Ганна й оголосила початок вечора підсумків сільськогосподарського року. Семен Бойко як заступник голови колгоспу склав коротенького звіта про те, що було, що є й що має бути. Ланкові розповіли про свій досвід. Полевод доповів, які перспективи на наступний рік, що ще не дороблено на полі. Садівник, він же й пасічник, поскаржився, що ніхто не бореться з зайцями, які об'їдають кору на яблунях.
Полковник легко ступив на підвищення, подивився в залу уважним, серйозним поглядом. Його стріли гарячою зливою оплесків, а коли настала тиша, він розсердився,— "почекаємо з похвалою, товариші, ще мало що зроблено! Нехай років за два-три. Армія нам прислала подарунки, москвичі, грузинські товариші, Донбас. От перед ними й будемо звітувати, куди що пішло. Та ще — подумайте, як би ми вижили без друзів, без своєї держави!"
Василь. Іванович хотів говорити про буденне, господарче, доповнити Бойка, полевода, ланкових. Та думка наче сама собою сягнула далі, в завтрашній день. Як замісто лобогрійок прийдуть на степи сотні й тисячі комбайнів, скоротять час жнив і молотьби до кількох днів, визволять колгоспника від страху: дощу, граду, бурі, пожежі. Як буде зупинено суховії й піднято з підземних джерел воду до корінців пшениці. Як могутні плуги розорють межі, й колгоспні ручаї зіллються в ріки. Як отут, де сьогодні ще стоять землянки, зведеться щось нове, не село, ні, ніякий дідько його й селом не зватиме,— це буде місто з культурою й красою, соціалістичний побут колгоспного селянства. І завтрашній день прийде, здійсниться не чудом, а радянськими талановитими руками, мудрістю партії!
Павлов спочатку подавав репліки Василю Івановичу, а потім розохотився й виступив після полковника. Люди заворушилися, стали цитькати одне на одного, щоб дочути промовця, до якого ставилися з виключною повагою.
Коли Павлов десь виступав, то вже розмов було по цілому районі: так він умів сказати потрібні слова, приперчити їх, додати народної мудрості — чи то в вигляді приказки, чи в жарті, послатися на відомий слухачам випадок, порівняти з тим, що трапилося в самому районі.
Вже встаючи з місця, щоб іти на сцену, він жартома щось доклав, і навкруги весело загомоніли, а потім, стоячи перед зборами і посміхаючись до людей, Павлов ніби розмовляв з усіма по черзі, звертався до одного, до другого, питав думки, чекав підтвердження. Він сказав, що весні цього 1946 року буде трудна і треба набиратися духу на її подужання; а коли людина робить, їй кісток ніщо не ломить; дружний гурт і нещастя не займе; І горде їхнє життя на цілий світ у срібні сурми сурмить. Партія ніколи не приховує труднощів, говорить людям всю правду в вічі, і накреслює план дій, і очолює похід. Держава спрямовує наші зусилля, дає кредити, шле машини, встановлює закони і під ленінським прапором йде до комунізму!
Два діди вийшли з приміщення чи не останніми, коли зорі на морозяному небі показували вже близький ранок, а спектакль так і не скінчився, бо розрахований був на кілька вечорів. Перед їхніми очима крутився калейдоскоп постатей — реальних і сценічних, одні переходили в другі, агроном Омелько привселюдно цілував царицю, яку грала Пазя, тракторист Середа викидав коники в спідниці, але діди за загальним реготом не все добрали з його мови.
"Еге,—казав дід Сербиченко,— заграниця балакала багато, а от другого фронту не відкрила!.." Дід Іван говорив своєї, не чуючи Сербиченка, розмова їхня лунала паралельно, ніде не стикаючись.
"Пазька — дівка, файна,— воркотів дід Іван,— фанаберій трохи позбудеться, та й хай живуть, бог з ними!.."
"Не відкрила другого фронту, та й годі,— продовжував Сербиченко,— а свататись до нашої дівки приїхала оце восени..." — "Ну, й він нічого собі молодик,— переконував дід Іван,— отой агроном!.." — "Приїхали, значить, свататись,— реготав Сербиченко,— а ми з Корнійком їм, заграницам, гарбуза в машину — кидь! Так і поїхали ні з чим!.."
XLIV
Високий клен із збитим снарядом верховіттям мів небо галуззям і порипував, покректував від зимового вітру, який, проте, одгонив уже весною. Сонце припікало в плечі, а носа лоскотав морозець. Це було красиве місце, і з нього Василь Іванович ще недавно уявляв війну, танки, самохідки... Сьогодні він не подумав про танки. В його уяві по цілій лощині мерехтіли срібні ставки, й сади хитали буйним віттям, і щиро зацвіло поле соняхами. Василь Іванович протер очі. Навколо стояв мирний день. Яке щастя, що не буде більш ніколи війни! Мир! Вивітрюються з душі військові картини. Людина народжена для праці й щастя, а не для горя...
Він уявив собі пил над комбайнами й молотарками, довгошиї транспортери для соломи, золоте зерно на току й корзини яблук, кагати картоплі, купи буряку, гори кок-сагизу, хмари бавовнику, бочки вина. І через воду мчать вогники автотранспорту, відбиваючись разом з мостом у темній річці...
"Ну як,— сказав раптом чийсь голос, і Василь Іванович, повернувшися, побачив Павлова,— тут і гостей прийматимеш чи де? Щось я доже часто твій колгосп навідую. Сьогодні— в родинній справі. От моя Мотрона Іванівна до твоєї хазяйки вибралася на оглядини..."
Неподалік стояла старенька емка, й усміхнена голова дружини Павлова кивала до Василя Івановича.
"Я їй такого натурчав про ваші перспективи! Вона призначила на завтра зліт медичних працівників району, а сьогодні вирішила терміново познайомитися з твоєю Дариною Кіндратівною. По секрету скажу, вимагатиме з неї дитячих позапланових ясел, окремого приміщення для медпункту і організує для всіх вас штук п'ять щеплень і впорскувань — проти тифу, віспи, малярії, дизентерії, проти поганого настрою тощо!.."
"Чую вже, чую, що ти щось про мене вигадуєш! — гукнула з машини Мотрона Іванівна.— Давай поїхали, бо в мене ноги мерзнуть!.."
Павлов попросив дружину їхати до Дарини Кіндратівни саму, він з Василем Івановичем прибуде до них незабаром саночками, тим часом нехай стіл готують і до печі лаштують конвейєра, щоб страви не застоювались, коли вони з господарем переступлять поріг...
"Хороші в тебе люди, полковнику",— сказав Павлов, коли емка поїхала.
"Не скаржуся!"
"А я думав, що скаржишся й просишся до райцентру..."
"Калачем не заманиш, товаришу начальник!"
"Манити не буду, живи вже тут. Ми тобі на плечі таку гору покладемо, що покрекчеш. Але не зігнешся, не тої породи. І вимагатимемо, щоб ти ще й пісень співав. Яких пісень ти знаєш?"
"Яких треба для діла, такі й знаю. Щось ти надто довгу передмову завів,— чи не хочеш мене кудись висунути?"
"Висунути? Який ти здогадливий! Обов'язково хочу. Я тебе вже висунув, Василю Івановичу. І знаєш куди? Нізащо не вгадаєш! Висунув на голову найпередового колгоспу в області! Га?.."
"Наш колгосп далеко не передовий. Ще й року немає, як скінчилася війна. Щодня прокидаєшся, й перша думка — невже мир?! Рано в передові писатися..."
"Від вас залежить, куди писатися!.."
"І від вас, товариші районщики! Який район, такі й ми..."
"Давай умовимось от як. Я тебе висуваю на першого в районі, а потім колективно потягнемо района на перше місце в області. От ти й будеш перший в області. Влаштовує?"
Василь Іванович замахав обома руками, Павлов теж пустив у дію руки, промені заграли на його вкритих золотим пухом маленьких пальцях. Вони не зоглянулися, як і сонце спустилося на ліс, і кінчили сперечання дружним дуетом про майбутнє колгоспного села.
Які люди зростають на наших очах! Ще вчора був звичайний колгоспник, а сьогодні — Герой Соцпраці, державний діяч. І всім цікавиться. До всього докладає дбання, завбачливості, науки. Взяти б тваринницькі ферми або лісозахисні смуги. Він бачить усе в перспективі. Центральне опалення його цікавить. Водогін та каналізація. Всі вигоди мешканців міста. Це для колгоспного села не велика проблема. Це йтиме одночасно з підвищенням врожайності, науковим підходом до землі, до регулювання клімату, вологості в грунті, до впорядкування рік та лісів, це приходитиме як соціалістичне сьогодні й комуністичне завтра, дорогий товаришу полковник у відставці!..
Страви були, звичайно, перестояні, коли чоловіки надумалися, що їх чекають у полковниковій горниці дружини. Але все це було призабуте, відійшло на другий план, бо до суперечки встряли й жінки.
Швидко минув день, минав і вечір, радісний гомін не вгавав, близькі мрії ставали ще ближчі, ще рік, ще другий. На третій рік приїздіть, люди добрі, побачите! Стоїмо на вірному шляху...
XLV
Зима відступала, затримуючись, мов армія, на проміжних рубежах, наче дістала наказа нізащо не підкорятися весні. Пересилилп страшні морози, од яких земля репалася й стогнала, уляглися сніги, небо поголубіло, сонце все раніше й раніше випливало з-за крайнеба вранці. І хоч зривалася часом хуга, як контратака зими, мела, хурделила, завивала, казилася, та сходило сонце, захлинався ворожий наступ, переставав рипіти під ногою сніг і аж брався сльозою: летіло вже на дужих вітрах весняне військо! На полях весна прохукувала теплим духом галявинки на ріллі, на озимині, розтоплювала крижану прозору плівку на струмках. Зиму загнано в доти — яри, хащі, урвища, де ще вільно їй чіплятися за клапоть схованої від сонця території. Валом пішли понад хмарами птахи з півдня — гуси, лебеді, лелеки, жайворонки. Вони летіли через море, несучи на крилах колгоспну весну, атакували останній опір зими. На мирну землю! Пливли ширококрилі лелеки, й коло них юрмилося мале птаство — страшно підбитися над водою й не долетіти до рідних місць; треба відчувати поруч дуже крило. Жайворонки сідали відпочити на спини лелек, довго синіло внизу на трасі польоту море, та ось нарешті й земля. В атаку!. — шуміли крила. В прозорому п'янкому повітрі почепився перший срібний дзвоник весни — крихітний жайворонок. Він дзвенить, він дзвонить — це він повернув на Радянську землю весну, славте сонце, купайтеся в його промінні. Зацвіли сади буйним білим цвітом, наче повилися в пахучі тумани. Під хатою на сонці сіла мати з немовлям, уперше винісши сина до ясного мирного неба. Чорногуз із подругою намостив гніздо на вивернутій сторч гарматі,— здоров, Халимоне, як літалося в вирій? Ні, це вже не він, це молоде подружжя почало на його місці нове життя. Поп'ялися трави, побралося листя на деревах, і раптом гуркнув перший грім, і другий, і ще. Весна. Мир.
1945-1950. Київ
[1] Геркулес (Геракл) — герой грецької міфології, син бога Зевса і земної цариці Алкмени (від народження носив ім'я Алкід, Гераклом його пізніше назвала піфія з Дельфів). Наділений незвичайною силою, здійснив багато подвигів.
[2] Кенігсберг—місто Калінінград (з 1946 р.), порт на Балтійському морі.
[3] ...учасником боїв на Міус-фронті...— Міус-фронт проходив по річці Міус (Ворошиловградська область), що впадає в Міуський лиман Азовського моря.
[4] "Це—Спарта"...— Джен вбачає в написі на танкові стильову подібність до напису на могильному камені античних часів, що увічнив пам'ять загиблих у Фермопільській битві воїнів Спарти: "Перехожий, піди сповісти нашим громадянам в Лакедемоні, що, їх заповіти шануючи, ми тут кістьми полягли" (Геродот. История. Л., "Наука", 1972, с. 374). Фермопільська битва відбулася під час греко-перської війни в 480 р. до н. е. 300 спартанців на чолі з царем Леонідом стійко обороняли від персів Фермопіли — гірський прохід між північними і південними районами Греції — і загинули в нерівному бою. —
[5] Гестапо — таємна державна поліція у фашистській Німеччині, створена в 1933 р. Здійснювала масовий терор у Німеччині і за її межами. Міжнародним трибуналом у Нюрнберзі визнана злочинною організацією.
[6] ...дивізія стрічалася на Ельбі...— В 1945 р. на Ельбі (ріка, що протікає по території Чехословаччини, НДР і ФРН; чеська назва Лаба) зустрілись наступаючі війська держав антигітлерівської коаліції.
[7] С о з — спрощене від ТСОЗ — товариство по спільному обробітку землі. Форма сільськогосподарської виробничої кооперації в СРСР у перші роки Радянської влади (об'єднувалися земельні наділи і праця членів ТСОЗу). Згодом перетворені на колгоспи.
[8] Васильків — місто за 36 км на південний захід від Києва; райцентр Київської області.
[9] Галицький базар (Єврейський базар, Євбаз)—був розташований на території нинішньої площі Перемоги в м. Києві.
[10] Саксонія й Тюрінгія — історичні області в складі нинішніх ФРН і НДР.
[11] Ельзас — історична провінція на сході Франції, анексована фашистською Німеччиною в 1940 р. (звільнена в 1944 р.).
[12] ...біду з дишлем...— Біда — двоколісний однокінний візок. Про дишель сказано помилково: однокінна упряжка має голоблі, а не дишель.
[13] ...куркуль був, не питими й...— тобто не з куркульського роду, а той, що сам якимсь чином випнувся в куркулі.
[14] Тотенкопф — мертва голова (нім.); йдеться про есесівців з частий "Мертва голова", які носили емблему — череп з кістками.
[15] Холмщина (Холмська Русь, Забужжя) — історична область з українським населенням на лівобережжі Західного Бугу, назва від міста Холм. У різні часи належала до Галицько-Волинського князівства, Литви, Польщі, Австрії, Росії. Нині — в складі Польської Народної Республіки. За угодою з ПНР (1944) більшість українців Холмщини добровільно переселилась в УРСР.
[16] Мазури — етнографічна група поляків, які населяють північно-східну частину Польщі, Підляшшя та південну частину Ольштинського воєводства.
[17] Скобелєв Михайло Дмитрович (1843—1882) — російський воєначальник, генерал від інфантерії (піхоти). Проводив колоніальну політику царизму в Середній Азії; під час російсько-турецької війни 1877— 1878 рр. відзначився в боях під Плевеном, на Шипці.
[18] Растреллі Варфоломій Варфоломійович (1700—1771)—видатний російський архітектор, представник стилю барокко. В Києві за його проектом збудовано Андріївську церкву (1747—1753), Марийський палац (1750—1755).
[19] Ватутін Микола Федорович (1901—1944) — радянський воєначальник, генерал армії (1943), Герой Радянського Союзу (1965). У роки Великої Вітчизняної війни командував військами Воронезького, Південно-Західного і 1-го Українського фронтів.
[20] Покрова — 1 жовтня за ст. ст.
[21] Кузьми — Дем'яна — 1 листопада за ст. ст.
[22] Рур — вугільний басейн у ФРН вздовж річки Рур (притоки Рейну).
[23] ФольксдойчІ — німці за походженням, колишні вихідці з німецьких земель та їх нащадки серед місцевого населення тимчасово окупованих територій.
[24] Рейхсдойчі — "імперські німці" (з території самої Німеччини). Григоркове уявлення про різницю між "фолькедойчами" і "рейхс-дойчами" помилкове.
[25] Вермахт — назва збройних сил фашистської Німеччини в 1935— 1945 рр.
[26] Організація Тодта — займалася будівництвом, ремонтом та експлуатацією доріг.
[27] Геббельс Йозеф-Пауль — один із головних німецько-фашистських воєнних злочинців. Ідеолог расизму, насильства і загарбницьких воєн. З 1933 р. глава пропагандистського апарату гітлерівської Німеччини, з 1944 р. імперський уповноважений по тотальній військовій мобілізації. Після вступу радянських військ у Берлін покінчив життя самогубством.
[28] Нібелунги — "діти туману" (скапд.), міфічний рід володарів чудесного золотого скарбу з найдавнішої пам'ятки німецького героїчного епосу "Пісня про нібелунгів". Персонажі з такою назвою зображені в творі неоднозначно: це і карлики, охоронці скарбу, і могутні богатирі на службі в короля. Фашистська пропаганда використовувала героїку епос} для насадження шовіністичних ідей.
[29] Брунгільда, Крімгільда — героїні "Пісні про нібелунгів".
[30] Дон Кіхот — герой однойменного роману великого іспанського письменника Мігеля Сервантеса де Сааведра (1547—1616).
[31] Д оре Постав (1832—1883) — французький графік, відомий ілюстратор роману "Дон Кіхот".
[32] "Выхожу один я на дорог у.."— пісня на слова М. Ю. Лєрмонтова.
[33] Антей — у грецькій міфології велетень, син бога моря Посейдона і богині землі Геї. Був непереможним, доки торкався матері-землі. Геракл, відірвавши Антея від землі, задушив його.
[34] ...жовтогарячим хвостом та зеленою шиєю.— Переробляючи "Живу воду" після гострої критики, автор за цими словами зробив дописки газетно-публіцистичного плану, явно чужорідні для художньої тканини твору. Це місце знімається.
[35] ПТР — протитанкова рушниця.
[36] Паулюс Фрідріх — німецько-фашистський генерал-фельдмаршал. У 1942—1943 рр. командував 6-ю армією, яка була оточена під Сталінградом і капітулювала. В полоні вступив до антифашистської організації німецьких офіцерів. З 1953 р. жив у Німецькій Демократичній Республіці.
[37] Панцерфаусти — бронебійники, озброєні фаустпатронами (ручні гранатомети разової дії проти танків).
[38] Конев Іван Степанович (1897—1973)—радянський воєначальник, Маршал Радянського Союзу (1944), двічі Герой Радянського Союзу (1944, 1945). Під час Великої Вітчизняної війни командував військами різних фронтів. У 1955—1960 рр. головнокомандуючий Об'єднаними збройними силами країн Варшавського договору, в 1961— 1962 рр.— Групою радянських військ у Німеччині.
[39] "Xейнкелі" — фашистські літаки конструкції Ернста Хейнкеля (1888—1958), німецького авіаконструктора й промисловця.
[40] Пролетарський парк — колишній Марийський, нині Радянський (у м. Києві).
[41] "Катюші" — народна назва безствольних систем реактивної артилерії; особливо ефективна зброя, що викликала жах у противника.
[42] Букринський плацдарм — плацдарм на правому березі Дніпра південніше Києва, захоплений військами 1-го Українського фронту наприкінці вересня 1943 р. З нього почалася битва за Київ, яка завершилась 6 листопада 1943 р. визволенням столиці Радянської України від німецько-фашистських загарбників.
[43] Рибалко Павло Семенович (1894—1948) — радянський воєначальник, маршал бронетанкових військ (1945), двічі Герой Радянського Союзу (1943, 1945). Під час війни командував танковою і гвардійською танковою арміями.
[44] Москаленко Кирило Семенович (1902 р. народж.)—радянський воєначальник, Маршал Радянського Союзу (1955), двічі Герой Радянського Союзу (1943, 1978); у боях за Київ командував 38-ю армією.
[45] Манштейн Еріх фон Лєвінскі — німецько-фашистський генерал-фельдмаршал; командував 11-ю армією при загарбанні Криму, в 1942—1944-рр.— групою армій "Дон", потім "Південь". Засуджений як воєнний злочинець.
[46] ...одповїв перекладач у новенькій накидці.—* Після переробки роману далі йшов незрозумілий читачеві уривок, який вилучається: "Новину про маршала вже знали всі десантники. Перший її сповістив старшина морської піхоти Векленко, який бігав до артилеристів, а ті знають. Потім поранений пришкандибав із передової, відчув себе в цьому яру, наче далеко в тилу, й багатозначно сказав, що позаду нього такі діла діються, хоч плюй на рану й вертайся. "І ти маршала сам бачив?"— запитали пораненого десантники. "Давай танки,— сказав той суворо, шкандибаючи далі,— так ви й фронту не понюхаєте!" (Яновський Юрій. Мир (Жива вода). Роман. К., "Радянський письменник", 1956, с. 208). У першій редакції твору йшлося про легенду, яка раптом поширилась серед бійців, нібито в бойових порядках під Києвом з'явився Сталін.
[47] ...дитину вивезли з Франції, передали до німецької родини...— Фашисти широко практикували на окупованих територіях викрадення дітей нордичного типу і відправляли їх до "третього рейху" для повного онімечення.
[48] 3аукель Фріц — один із головних фашистських воєнних злочинців. У роки другої світової війни керував насильницьким вивезенням молоді у фашистське, рабство з тимчасово окупованої території Радянського Союзу, Чехословаччини, Польщі та інших країн. Засуджений Міжнародним військовим трибуналом у Нюрнберзі до смертної кари через повішення.
[49] Кальтенбруннер Ернест — один із головних фашист* ських воєнних злочинців. Шеф служби імперської безпеки СД. Засуджений до смертної кари.
[50] Гіммлер Генріх — один із головних воєнних злочинців, організаторів фашистського терору. З 1929 р. керівник СС, із 1936 р. шеф гестапо, з 1943 р. імперський міністр внутрішніх справ гітлерівської Німеччини. У травні 1945 р. покінчив життя самогубством.
[51] Розенберг Альфред — один із головних фашистських воєнних злочинців. З 1923 р. головний редактор центрального органу нацистської партії "Фолькішер беобахтер". У книзі "Міф XX століття" (1930) виступав з "обгрунтуванням" загарбницької зовнішньополітичної програми німецького фашизму. З липня 1941 р. міністр окупованих східних територій, один з організаторів масових убивств на землях СРСР, Польщі та інших країн. Страчений за вироком Міжнародного військового трибуналу.
[52] Гогенцоллерни — династія бранденбурзьких курфюрстів у 1415—1701 рр., прусських королів у 1701—1918 рр., німецьких імпера-: торів у 1871—1918 рр.
[53] Дюрер Альбрехт (1471—1528) — видатний німецький живописець і графік, основоположник мистецтва німецького Відродження. У своїх творах передав гуманістичне розуміння сенсу буття, чекання всесвітньо-історичних змін у суспільстві.
[54] Сакс Ганс (1494—1576)—німецький поет-мейстерзингер (спь вець), чоботар. Був актором, керував аматорською трупою. Створив понад 6 тисяч релігійних і світських пісень та інших творів, зокрема гумористичних.
[55] ...где гуляет лишь ветер да я...— Дещо переінакшені слова з вірша О. С. Пушкіна "Узник".
[56] Шіллер Йоганн Фрідріх (1759—1805) — німецький поет, драматург, теоретик мистецтва доби Просвітництва, один з основоположників німецької класичної літератури.
[57] Еней — герой поеми І. П. Котляревського "Енеїда", фабульною основою якої є однойменна героїчна епопея римського поета Марона Публія Вергілія (70—19 рр. до н. е.), присвячена героєві греко-римської міфології. Там Еней — син троянця Анхіза та богині Афродіти, один з головних захисників Трої в Троянській війні. Герой твору І. П. Котляревського, "перелицьований" на гумористичний лад,— образ оригінальний, має багато рис, підмічених письменником в українського народу.
[58] Котляревський Іван Петрович (1769—1838) — український письменник, перший класик нової української літератури. Поема "Енеїда" Котляревського — перший твір, написаний українською народною мовою.
[59] Мельпомена — в грецькій міфології одна з дев'яти муз, покровителька трагедії; нерідко трактують Мельпомену і як покровительку театру взагалі.